ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2023 року                                Чернігів                                 Справа № 620/1195/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 15819,54 грн Головного управління ДФС у Чернігівській області від 07.11.2018 №Ф-10616-17.

Суд ухвалою від 17.05.2019 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. В подальшому, суд ухвалою від 11.06.2019 провадження у справі зупинив до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19). У зв`язку з відстороненням судді ОСОБА_2 від здійснення правосуддя, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Житняк Л.О. та ухвалою від 25.01.2023 прийнято її до провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію. Таким чином, винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправним. Також зазначає, що запис від 17.05.2012 №20641750000033244 визнано протиправним та скасовано.

Представником відповідача протягом встановленого судом строку надано відзив на позов, в якому він вказує, що на момент формування вимоги позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та своєї діяльності у державного реєстратора не припинив.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з позицією відповідача та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Суд зазначає, що згідно з ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 18.12.2018 №1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Також, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінетів Міністрів України від 06.03.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019, №26, ст.900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу. При цьому, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 створено Головне управління ДПС у Чернігівській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Чернігівській області, та яке з 29.08.2019 розпочало свою діяльність, виконуючи покладені на Головне управління ДФС у Чернігівській області функції і повноваження.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 №893 (далі - Постанова №893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Головне управління ДПС у Чернігівській області).

Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту З цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них. структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 2 Постанови №893).

Згідно з наказом Державної податкової служби України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09,2020 №529 утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), серед яких Головне управління ДПС у Чернігівській області.

Відповідно до Положення про Головне управління ДПС у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643. Головне управління ДПС у Чернігівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРІІОУ ВП 44094124). забезпечує реалізацію повноважень ДГІС на території Чернігівської області та є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Чернігівській області (ЄДРПОУ 43143966).

Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови №893.

З огляду на вказане, на момент розгляду справи належним відповідачем у справі є Головне управління ДПС у Чернігівській області.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Позивач згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був зареєстрований в якості фізичної особи – підприємця з 21.05.1998 та перебуває на обліку в податкових органах.

Згідно з відомостями з Реєстру самозайнятих осіб позивача знято з податкового обліку як фізичну особу-підприємця 19.06.2006, що підтверджується листом Головного управління ДФС у Чернігівській області.

17.05.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором Москаленко Наталією Олексіївною внесено запис  20641750000033244 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним.

Зазначений запис скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №620/742/19.

Скасовуючи вказаний вище запис, судом зазначено, що оскільки позивач був знятий з обліку як фізична особа-підприємець 19.06.2006, тому державним реєстратором за відсутності правових підстав внесено запис від 17.05.2013 №20641750000033244 до Єдиного державного реєстру про включення відомостей про фізичну особу-підприємця.

В той же час, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 15819,54 грн від 07.11.2018 № Ф-10616-17, яку позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV, у редакції, чинній станом на дату прийняття вказаного Закону), частина перша статті 4 якого визначає, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до приписів статті 4 Закону №755-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема: 1) обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; 2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; 7) об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.

Частиною четвертою статті 9 Закону №755-IV встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця: 1) прізвище, ім`я, по батькові; 2) дата народження; 3) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта).

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що особа набуває статусу фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №755-IV (в редакції, чинній на час його прийняття), державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому, реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

01.07.2010 прийнято Закон України №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання” (далі - Закон №2390-VI), який набрав чинності 03.03.2011.

Пункти 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону№2390-VI передбачали, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону№2390-VI встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, закінчувався 03.03.2012.

Відповідно, з цього часу свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважалися недійсними. При цьому, за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №808/2771/14 (провадження №К/9901/13943/19).

Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Таким чином, строки включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, визначені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строки, встановлені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця і платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ та наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваних вимог. При цьому, відповідно до матеріалів справи, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом №755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до відображеної у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації свідоцтво про державну реєстрацію є недійсним.

Суд звертає увагу, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Наведений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №460/37/19.

Відтак, за встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність та відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, протилежного не доведено.

Також суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69 і 73, Series А №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п.50, Series А №98).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, беручи до уваги наведені позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги. З огляду на викладене, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною та скасування спірної вимоги.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 07.11.2018 №Ф-10616-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області  на користь ОСОБА_1 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.  Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РПОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач:  Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул.  Реміснича,11, м.  Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).

Повне рішення суду складено 09 жовтня 2023 року.

Суддя                                                                                                                   Л.О. Житняк