ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/2159/23 Справа № 203/4489/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача                         ОСОБА_2 ,

суддів                                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання                 ОСОБА_5 ,

прокурора                                 ОСОБА_6 ,

представника третьої особи,

щодо майна якої вирішується

питання про арешт — адвоката         ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 вересня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023040000000432,

ВСТАНОВИВ:

       Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42023040000000432.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що долучені до клопотання матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей про те, що вилучені в ході обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 грошові кошти відповідають критеріям, визначеним ст.98 КПК України та ч.ч.1,2 ст.96-2 КК України. Визнання грошових коштів постановою слідчого речовими доказами само по собі не свідчить, що останні відповідають критеріям, визначеним ст.98 КПК України. Крім того зазначає, що в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_9 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.332 КК України, не повідомлялось.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні №42023040000000432 задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги вказує на те, що дане судове рішення було прийнято з істотним порушенням вимог КПК України та висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам справи. Звертає увагу на те, що давати оцінку законності постанови слідчого щодо визнання майна речовим доказом та можливість його використання у кримінальному провадженні в якості доказу на стадії розгляду клопотання про арешт майна не може оцінюватися слідчим суддею, оскільки дане питання може бути розглянуте виключно під час проведення підготовчого засідання, що було залишено без уваги слідчим суддею, що вказує на незаконність висновків слідчого судді. Наразі ОСОБА_9 викликана для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України. В ході досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню є необхідність у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів та подальшої конфіскації майна.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши надані матеріали та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

       Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

       Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

       Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Апеляційний суд приходить до висновку, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані належним чином, а доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, спростовуються матеріалами провадження.

       Як слідує з матеріалів провадження слідчим відділом розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №42023040000000432 від 09 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України. В подальшому правову кваліфікацію було змінено на ч.3 ст.332 КК України.

       25 серпня 2023 року на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 15700 доларів США, 4750 Євро, 1100 Євро, 213000 грн. та 19500 грн.

Постановою старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 від 25 серпня 2023 року вищевказані грошові кошти визнано в якості речових доказів у кримінальному провадженні №42023040000000432.

       Звертаючись із клопотанням про арешт майна слідчий зазначив, що вилучені під час обшуку 25 серпня 2023 року грошові кошти визнані речовими доказами та з метою запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження необхідно накласти арешт.

       Слідчий суддя, враховуючи надані прокурором до клопотання про арешт майна матеріали провадження прийшов до висновку що викладені в клопотанні слідчого обставини не обгрунтовують наявність сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що вилучені під час обшуку грошові кошти, власником яких є ОСОБА_9 , є доказами злочину, підлягають спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна, прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання слідчого в частині накладення арешту на це майно, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

       Відповідно до ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

       Зі змісту частини третьої статті 172 КПК України вбачається, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

       При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

       Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

       Так, клопотання слідчого містить лише загальні формулювання підстав і мети арешту майна згідно процесуального закону, з яких не вбачається за можливе встановити, чи є вилучені грошові кошти, власником яких є ОСОБА_9 , майном, набутим кримінальним шляхом чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення, або об`єктом, предметом чи знаряддям кримінально караних дій та з ними проводяться будь-які слідчі дії у зв`язку з встановленням чи перевіркою обставин вчинення даного кримінального правопорушення, відносно якого здійснюється досудове розслідування, або арешт пропонується накласти у забезпечення цивільного позову.

       Натомість, стороною захисту під час розгляду клопотання у суді першої інстанції було надано електронну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування з якої вбачається, що ОСОБА_9 за 2021 рік було задекларовано дохід у вигляд заробітної плати в сумі 478242 грн., та у неї наявні на збереженні готівкові кошти в сумі 480000 грн. та 12000 доларів США; відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, відповідно до яких дохід ОСОБА_9 у вигляді заробітної плати в 2022 році склав 436157 грн. 69 коп., а за пів 2023 року – 209731 грн. 25 коп., на підтвердження того, що вилучені грошові кошти набуті законним шляхом, ще до настання подій, які стали підставою для відкриття кримінального провадження.

Слід зазначити, що ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року було надано слідчим дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з метою відшукання та вилучення: заяви ОСОБА_10 , щодо надання відпустки, оформлення відрядження, наказів щодо перебування у відпустці та у відрядженні ОСОБА_10 , журналів реєстрації вхідної/вихідної документації за липень 2023, листів-викликів щодо відряджень та участі ОСОБА_10 у конференціях у Республіці Польща, паспорту та інших документів на ім`я ОСОБА_10 , які надають їй право перетину державного кордону України, комп`ютерної техніки (ноутбуків, нетбуків, персональних комп`ютерів (системних блоків), планшетних комп`ютерів, терміналів мобільного зв`язку, сім-карт та стартових пакетів операторів мобільного зв`язку; рукописних та друкованих чорнових записів, які містять відомості щодо перетину кордону ОСОБА_10 та перебування її у Республіці Польща.

Частиною 1 ст.87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Оскільки вилучення грошових коштів було проведено без відповідного дозволу слідчого судді, викладене в подальшому тягне за собою недопустимість отриманих під час такого обшуку доказів, а тому виключає можливість для накладення арешту на вилучене майно.

Крім того, в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_9 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.332 КК України не повідомлялось.

       Апеляційний суд звертає увагу, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, про що зазначено в ч. 11 ст. 170 КПК України, разом з тим доказів дійсності існування обставин, про які йдеться в ч. 11 ст. 170 КПК України, матеріали провадження не містять.

       Крім того, ст. 131 КПК України визначено, що арешт майна, віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосовуються у разу доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного степеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступень втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання постановленого завдання.

       Тобто, ч.3 ст.132 КПК України встановлено три групи обставин, недоведеність яких усуває застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

       При цьому, відповідно до вимог кримінального процесуального закону тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора, як на суб`єктів, які здійснюють кримінальне провадження.

       Разом з тим, прокурором як під час розгляду клопотання у судовому засіданні суду першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду не доведено обставини, визначені ст.ст.132, 170, 171 КПК України, а також правові підстави для арешту майна, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

       Також суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 41 Конституції України, якими встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

       Крім того, Конвенція про захист прав і основоположних свобод, яка є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав та складовою якого є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення, визначає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».

       З огляду на вище наведене апеляційний суд приходить до висновку, що клопотанням не доведено, що вилучені грошові кошти відповідають критеріям речових доказів, зазначених в ст. 98 КПК України, та погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для накладення на них арешту.

       Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваного судового рішення, не заслуговують на увагу суду, оскільки, на думку апеляційного суду, не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

       За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, та не вбачає будь-яких порушень норм кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 вересня 2023 року про відмову у задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна, вилученого 25 серпня 2023 року під час проведення обшуку, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023040000000432 — залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

                                        Судді

     ______________                     _________________                    ______________

ОСОБА_2                          ОСОБА_3 ОСОБА_4