Справа № 159/3076/22

Провадження № 1-кп/159/119/23

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

10 жовтня 2023 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання  ОСОБА_2 ,

за участю прокурорки ОСОБА_3 ,

обвинуваченого  ОСОБА_4 ,

захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

               розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ковель кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000283 від 27.03.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ковельського міськрайонного суду Волинської області знаходиться кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000283 від 27.03.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України.

В судовому засіданні прокурорка заявила клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтовуючи це тим, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний обвинуваченому спливає 12.10.2023 року, однак ризики передбачені ст. 177 КПК України раніше вказані в ухвалі слідчого судді не зменшились, продовжують існувати.

Обвинувачений заперечував проти продовження дії запобіжного заходу, просив суд відмовити у клопотанні прокурора та змінити відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, з визначенням застави.

Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, подав суду заперечення, в яких просив змінити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, або визначити заставу. Зазначив, що ризики в даному кримінальному провадженні відсутні або низькі. Прокурором не доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України.

Вислухавши думку учасників розгляду кримінального провадження, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини – рішення «Шалімов проти України» від 04.04.2010, заява №20808/02, п. 50, ECHR 2010, відповідно до якого «таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи» (див. справу «Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) /ВП/, заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000ІV).

При вирішенні питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема, що обвинувачений може переховуватись від суду відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, свідчать такі обставини: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, обвинувачений не має постійного місця проживання, раніше судимий, офіційно не працевлаштований, тобто не маючи стійких соціальних зв`язків, може вільно пересуватися територією України та, усвідомлюючи невідтворність покарання за вчинення інкримінованих тяжких злочинів, може переховуватись від органів досудового розслідування, суду, впливати на покази свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до якої допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ у справі «Воляник проти України»).

Позиція Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Викладене підтверджує доведеність стороною обвинувачення достатності та виправданості, з огляду на стандарти права, свободи та особистої недоторканності, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, продовження строку застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, до обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки останній підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Суд зазначає, що вид запобіжного заходу, який необхідно застосовувати до обвинуваченого, не може оцінюватися виключно на підставі явки до суду і позитивної процесуальної поведінки обвинуваченого, а це слід робити з урахуванням низки відповідних обставин, які можуть підтверджувати існування таких ризиків, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для зміни запобіжного заходу.

Метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого може бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність, що передбачає недопущення ув`язнення особи до засудження її компетентним судом (пп. «а» п.1ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

На підставі зазначеного суд вважає, що в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу слід відмовити, а клопотання прокурорки про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_6 підлягає задоволенню, оскільки більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання доведеним під час судового розгляду ризикам, передбаченим п.1, п.3, п. 5 ч.1 ст.177 КПК України, та не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя має право не визначати розмір застави щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Керуючись ст.ст. 177, 331, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу – відмовити повністю.

Клопотання прокурорки задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 309 КК України, у вигляді тримання під вартою до двох місяців, тобто до 08 грудня 2023 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця тримання обвинуваченого.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом семи днів з моменту проголошення.

СуддяОСОБА_1