Справа № 444/2193/18

Провадження № 2/444/14/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Мікула В. Є.

секретар судового засідання Садова І.З.

представник позивача Кінцак С.Б.

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Львівської міської ради Львівського району Львівської області про зобов"язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4 правонаступником якої є ОСОБА_3 , терті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області правонаступником якої є Львівська міська рада, ОСОБА_5 правонаступником якої є ОСОБА_6 у якому просить:

- зобов`язати Відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», а саме: звільнити зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради на 19км+905м - 19км+915м.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що 17.11.2015 року комісією в складі працівників Залізниці головного інженера, інженера землевпорядника та старшого шляхового майстра відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах Малехівської сільської ради було виявлено, що на 19 км + 905 м - 19 км + 915 м дільниці Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 4 метри з правої сторони від осі головної колії, знаходиться земельна ділянка огороджена сіткою, яко. користується ОСОБА_4 . Адреса ділянки: АДРЕСА_1 . Площа перекриття становить 0,0194 га.

Вважає, що відповідач самовільно без будь - яких правових підстав розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту. А тому, позивач просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення ПАТ «Укрзалізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 19 км + 905 м - 19 км + 915 м дільниці Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 4 метри з правої сторони від осі головної колії, шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці .

Представник позивача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила позов задовольнити повністю.

Представник Відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, вважає такі необґрунтованими та безпідставними. В обґрунтування своїх заперечень посилається на доводи викладені в поданому відзиві на позовну заяву.

Зокрема, зазначає, що статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Згідно довідки Малехівської сільської ради від 05.11.2018р. №1798/02-19, відповідно до поземельного обліку с. Малехів, за домогосподарством по АДРЕСА_1 , обліковується земельна ділянка площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розташований житловий будинок. Житловий будинок по АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_7 (мама ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), згідно свідоцтва про право власності від 19.12.1997р.. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16.05.2014р. серія НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Тагієвій Зоряні Володимирівні та ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №81427563, №81428372 №81423315, №81423899 у приватній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебував вказаний житловий будинок. 09.11.2021р. ОСОБА_4 подарувала належну їй частку житлового будинку, що знаходиться на спірній земельній ділянці своєму сину ОСОБА_3 , а ОСОБА_5 подарувала належну їй частку цього будинку своєму сину ОСОБА_6 . На даний момент житловий будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці перебуває у приватній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Звертає увагу на те, що дозвіл на забудову спірної земельної ділянки було надано ОСОБА_10 (прадід ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) рішенням виконкому Нестеровської районної Ради депутатів трудящих від 29.09.1972р. №363, що підтверджується свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР. Рішенням виконкому Дублянської селищної Ради депутатів трудящих від 18.07.1974р. №43, гр. ОСОБА_10 надано дозвіл на дарування незакінченого будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_7 і ОСОБА_12 . Згідно договору дарування від 15.08.1974р. №27 гр. ОСОБА_10 подарував належний йому на праві власності недобудований житловий будинок по АДРЕСА_3 своїй дочці ОСОБА_7 (баба ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) і ОСОБА_12 . Згідно довідки Малехівської сільської ради від 30.10.2018р. №1750/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_4 , відповідно до погосподарського обліку 1958 - 1960 року, обліковувалось 0,26 га землі та жилий будинок 1926 року забудови. Зазначає, що наведене свідчить про те, що на момент виготовлення в 1962 році Плану смуги відведення про який зазначає Позивач, спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 . З довідки Малехівської сільської ради від 30.10.2018р. №1751/02-19 вбачається, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га земельний податок не сплачувався, оскільки попередній землекористувач був звільнений від сплати земельного податку, був пенсіонер. Згідно викопіювання з інвентаризаційної карти с. Малехів 1972р., зображена спірна земельна ділянка, яка на даний час перебуває у користуванні Відповідача та третьої особи ОСОБА_6 . Крім цього, відповідно до викопіювання з генерального плану с. Малехів 1990р., 2008р., вбачається, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів та примикає до дороги по АДРЕСА_1 . Також зазначає, що дорога по АДРЕСА_1 перебуває на балансі сільської ради та обслуговується за її кошти, що підтверджується довідкою Малехівської сільської ради від 06.09.2018р. №1148/02-13. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Згідно п. а) ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності. Звертає увагу суду, що із плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка була відведена ОСОБА_10 , вбачається, що спірна земельна ділянка межує із вулицею, що спростовує посилання Позивача на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель залізниці та знаходиться в державній власності. Вказує, що в обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на План смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці від км 11+106 м до км 20 + 534 м розробленого у 1962 році та зазначає, що спірна земельна ділянка входить в смугу відведення залізниці ширина якої на даній ділянці становить 20 м від осі колії. Звертає увагу суду, що із копії вказаного Плану смуги відведення жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, яка її площа, розміри і що саме ця земельна ділянка належить Відповідачу, а також, що саме в цьому місці смуга відведення залізниці становить 20 м. Даний План смуги відведення не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, відсутні позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження Позивача про те, що ширина смуги відведення залізниці щодо спірної земельної ділянки становить 20 метрів. У позовній заяві Позивач посилається на відповідні нормативно-правові акти, що визначають статус земель залізничного транспорту, однак звертаю увагу суду, що такі нормативно-правові акти не передбачають норм згідно яких визначається ширина смуги відведення земель залізниці і що саме для спірної земельної ділянки вона становить 20 м. Звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутні належні докази затвердження Плану смуги відведення у встановленому порядку, хоча Позивач в позовній заяві вказує, що даний документ затверджено і є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією. Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Крім цього, звертає увагу суду, що Позивач просить суд звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, при цьому не зазначає, де саме знаходиться ця земельна ділянка, якою вона площею, а також не надає жодних належних доказів, які підтверджують накладення спірної земельної ділянки на землі залізниці, які її розміри, проміри та площа. Також звертає увагу суду, що про обстеження 17.11.2015р. спірної земельної ділянки, Відповідачу, як користувачу земельної ділянки, відомо не було, акт обстеження складено без її присутності, без присутності представників Малехівської сільської ради, а також без представників уповноваженого суб`єкта, який здійснює державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства. Даний акт було складено за участі представників лише однієї організації ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії», що відноситься до державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця». Це безумовно ставить під сумнів законність обстеження вказаної земельної ділянки. Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011р., яке було чинне на момент складання акту обстеження від 17.11.2015р, Державна інспекція сільського господарства України (далі - Положення про Держсільгоспінспекцію України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Пунктом 6 Положення про Держсільгоспінспекцію України передбачено, що Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах. Повноваження Держсільгоспінспекції України на території Львівської області здійснює Державна інспекція сільського господарства в Львівській області. Відповідно до абзацу 6 підпункту 1 пункту 4 Положення про Держсільгоспінспекцію України, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Відповідно абзацу 1 пункту 5 Положення про Держсільгоспінспекцію України Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов`язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності. Із аналізу вищенаведеного вбачається, що уповноваженим суб`єктом, відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003р. № 963-IV, ст. 15-2, 188 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-ІІІ, ст. 244 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. №8073-Х та інших нормативно-правових актів, який мав право самостійно встановлювати наявність чи відсутність такого адміністративного правопорушення як самовільне зайняття земельної ділянки та винність даної особи в його вчиненні, на момент складання Позивачем акту від 17.11.2015р., була Державна інспекція сільського господарства у Львівській області. Вищевикладене свідчить про те, що Позивачем самовільно, без жодних на те правових підстав, в порушення вимог чинного законодавства, зроблено висновок про самовільне зайняття Відповідачем земельної ділянки, не надано належних та допустимих доказів, що підтверджує безпідставність заявлених позовних вимог. Крім того, Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами даного акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ВП «Кам`янка бузька дистанція колії», їх підписи не скріплені відповідною печаткою установи працівниками якої вони є. Звертає увагу суду також на те, що при комісійному обстеженні земельної ділянки керувались технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 17,1368 га в адміністративних межах с. Малехів, Малехівської сільської ради, Жовківського району, Львівської області, при цьому Позивачем додано до позову копії податкових декларацій з плати за землю, згідно яких за ДТГО «Львівська залізниця» по Малехівській сільській раді обліковується земельна ділянка площею 14,2 га. З наведеного вбачається, що різниця в площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Позивача на території Малехівської сільської ради становить 2,9368га на його користь. Позивачем додано до позовної заяви схему накладки спірної земельної ділянки на землі ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області містить печатку «для документів» Науково впроваджувальна фірма «Нові технології», однак відсутня дата складення такої схеми, відсутнє прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка підписала цю схему. Також Позивачем додано до позовної заяви копії податкових декларацій з плати за землю АТ «Українська залізниця», однак звертаємо увагу суду, що з даних документів неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га, за яку Позивач сплачує земельний податок, де проходить її межа, чи входить територіально спірна земельна ділянка в межі цієї земельної ділянки. Зазначає, що позовні вимоги позивач мотивує тим, що вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, перебуває в користуванні АТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця», що підтверджується «Планом границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги», який було виготовлено у 1962 році та зазначає про те, що відповідно до норм законодавства, яке діяло під час облаштування залізничного полотна та смуг відведення («Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода», затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 01.11.1955р.; «Положение о землях предоставленных транспорту», затверджене постановою РНК СССР 07.02.1933р.) вимог щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалось. Однак дане твердження позивача є безпідставним, необґрунтованим та спростовується тим, що відповідно до п.п. 27, 32 Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963р. містять прямі вимоги щодо обов`язковості складення документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування землею підрозділами залізниць, а п. 10 Положения о землях, предоставленных транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933р. регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством союзних республік. Водночас, частина ІV діючого на той час Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.11.1922р. (із змінами та доповненнями від 27.06.1927р.), передбачала обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю. Крім того, стаття 10 закону СРСР від 13.12.1968р. Об утверждении основ законодательства Союза ССР и союзных республік встановлювала обов`язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зазначає, що із аналізу вказаного вбачається, що у Позивача відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а План смуги відведення та інвентарна картка обліку основних засобів, на який посилається Позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. Отже, наведене свідчить про те, що Відповідачем жодним чином не порушено прав Позивача, а Позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують. А відтак відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог. Також, із урахуванням ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, просить суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 15.05.2019р. у справі №914/1420/18;

- від 07.07.2021р. у справі №444/2233/18;

- від 21.07.2021р. у справі №444/2316/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2303/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2234/18;

- від 22.09.2021р. у справі №444/2308/18;

- від 03.11.2021р. у справі №444/2191/18;

- від 04.11.2021р. у справі №444/2319/18;

- від 17.11.2021р. у справі №444/2195/18;

- від 24.11.2021р. у справі №444/2305/18;

- від 17.02.2022р. у справі №444/2192/18;

- від 03.05.2022р. у справі №444/1949/16-ц;

- від 19.05.2022р. у справі №444/2317/18,

що були прийняті за результатом розгляду судових справ, за позовом АТ «Українська залізниця» до відповідних осіб та Малехівської, Грибовицької сільських рад Жовківського району Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, скасування рішень сільської ради щодо передачі земельних ділянок у власність, скасування державних актів на право приватної власності та інших правовстановлюючих документів на земельні ділянки, скасування державної реєстрації земельних ділянок.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання. В матеріалах справи містяться пояснення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області правонаступником якої є Львівська міська рада у яких вона із урахуванням викладеного в цих поясненнях просить суд у задоволенні позову Позивача відмовити у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950р., ратифіковану Законом України від 17.07.1997 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування доводів щодо накладення частини земельної ділянки Відповідача на землі смуги відведення залізниці Позивачем долучено до позовної заяви, зокрема:

- копію Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестерівського району Львівської області від 11 км+ 106 м до 20 км + 534 м, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році (надалі - План смуги відведення);

- копію акту обстеження земельної ділянки від 17.11.2015р. складеного комісією в складі працівників Відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії»;

- копію схеми накладки спірної земельної ділянки на землі ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області;

- копії податкових декларацій з плати за землю Позивачем.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Судом встановлено, що дозвіл на забудову спірної земельної ділянки було надано ОСОБА_10 (прадід ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) рішенням виконкому Нестеровської районної Ради депутатів трудящих від 29.09.1972р. №363, що підтверджується свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР.

Рішенням виконкому Дублянської селищної Ради депутатів трудящих від 18.07.1974р. №43, гр. ОСОБА_10 надано дозвіл на дарування незакінченого будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_7 (була бабою Відповідача - ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_6 ) і ОСОБА_12 .

Згідно договору дарування від 15.08.1974р. №27 гр. ОСОБА_10 подарував належний йому на праві власності недобудований житловий будинок по АДРЕСА_3 своїй дочці ОСОБА_7 і ОСОБА_12 .

Судом встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 19.12.1997р. належав на праві власності ОСОБА_7 , яка була бабою Відповідача - ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_6 .

Частиною 1 ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент видачі вказаного свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на житловий будинок по АДРЕСА_1 ) було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16.05.2014р. серія НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Тагієвій Зоряні Володимирівні (мама Відповідача - ОСОБА_3 ) та ОСОБА_5 (мама третьої особи - ОСОБА_6 ) видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №81427563, №81428372 №81423315, №81423899 у приватній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебував вказаний житловий будинок.

Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1 ) було передбачено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1 ) було передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

09.11.2021р. ОСОБА_4 подарувала належну їй частку житлового будинку, що знаходиться на спірній земельній ділянці своєму сину ОСОБА_3 , а ОСОБА_5 подарувала належну їй частку цього будинку своєму сину ОСОБА_6 .

На даний момент вказаний житловий будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці перебуває у приватній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.11.2021 №283749491 та №283760603.

Згідно довідки Малехівської сільської ради від 05.11.2018р. №1798/02-19, відповідно до поземельного обліку с. Малехів, за домогосподарством по АДРЕСА_1 , обліковується земельна ділянка площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розташований житловий будинок.

Згідно довідки Малехівської сільської ради від 30.10.2018р. №1750/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_4 , відповідно до погосподарського обліку 1958 - 1960 року, обліковувалось 0,26 га землі та жилий будинок 1926 року забудови.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу УРСР (в редакції 1970 року землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Наведене свідчить про те, що на момент виготовлення в 1962 році Плану смуги відведення на який посилається Позивач, спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 .

З довідки Малехівської сільської ради від 30.10.2018р. №1751/02-19 вбачається, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га земельний податок не сплачувався, оскільки попередній землекористувач був звільнений від сплати земельного податку, був пенсіонер.

Згідно викопіювання з інвентаризаційної карти с. Малехів 1972р., зображена спірна земельна ділянка, яка на даний час перебуває у користуванні Відповідача та третьої особи ОСОБА_6 .

Відповідно до викопіювання з генерального плану с. Малехів 1990р., 2008р., вбачається, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів та примикає до дороги по

АДРЕСА_1 перебуває на балансі сільської ради та обслуговується за її кошти, що підтверджується довідкою Малехівської сільської ради від 06.09.2018р. №1148/02-13.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Згідно п. а) ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Із плану спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка була відведена ОСОБА_10 (прадід ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ), вбачається, що спірна земельна ділянка межує із вулицею.

Наведене спростовує посилання Позивача на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель транспорту та знаходиться в смузі відведення залізниці.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на План смуги відведення та зазначає, що спірна земельна ділянка входить в смугу відведення залізниці ширина якої на даній ділянці становить 20 м від осі колії.

Досліджуючи копію Плану смуги відведення суд зазначає, що із цієї копії Плану смуги відведення жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, яка її площа, розміри і що саме ця земельна ділянка належить Відповідачу, а також, що саме в цьому місці смуга відведення залізниці становить 20 м.

Даний План смуги відведення не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, відсутні позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження Позивача про те, що ширина смуги відведення залізниці щодо спірної земельної ділянки становить 20 метрів.

Суд звертає увагу на те, що вказаний План не містить належних доказів затвердження у встановленому порядку та таких не надано Позивачем, хоча Позивач в позовній заяві вказує, що даний документ затверджено і є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією.

Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Із Плану смуги відведення вбачається, що такий є додатком до проекту №197-Л, виконаний Дорожньою проектною конторою Південно-Західної залізниці Міністерства шляхів сполучення.

З пояснювальної записки до даного плану вбачається, що такий складений у масштабі 1:5000 в адміністративних межах району та узгоджений зі старшим землевпорядником району і начальником дистанції колії. Виготовлений в 6 екземплярах, з яких один екземпляр-виконкому районної ради депутатів трудящих.

Сам план погоджений старшим землевпорядником Нестеровського району, заступником начальника Підзамчівської дистанції колії, начальником Львівської дистанції захисних лісонасаджень.

Наведене підтверджує, що План смуги відводу не був затверджений виконкомом Нестерівської районної ради.

Досліджуючи акт обстеження земельної ділянки від 17.11.2015р. судом встановлено, що даний акт було складено за участі представників лише однієї організації ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії».

Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами даного акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії», їх підписи не скріплені відповідною печаткою установи працівниками якої вони є.

Також суд зазначає, що Позивач без залучення уповноваженого суб`єкта самостійно встановив, що частина земельної ділянки Відповідача накладається на землі смуги відведення залізниці.

Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011р., яке було чинне на момент складання акту обстеження від 09.12.2013р., Державна інспекція сільського господарства України (далі - Положення про Держсільгоспінспекцію України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 6 Положення про Держсільгоспінспекцію України передбачено, що Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.

Повноваження Держсільгоспінспекції України на території Львівської області здійснює Державна інспекція сільського господарства в Львівській області.

Відповідно до абзацу 6 підпункту 1 пункту 4 Положення про Держсільгоспінспекцію України, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно абзацу 1 пункту 5 Положення про Держсільгоспінспекцію України Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов`язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності.

Згідно ч. 1 ст. 244 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) Держсільгоспінспекція розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель, зокрема справи за ст. 53-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

Із аналізу вищенаведеного вбачається, що відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003р. № 963-IV, ст. 15-2, 188 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-ІІІ, ст. 244 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. №8073-Х та інших нормативно-правових актів, уповноваженим суб`єктом, який мав право самостійно встановлювати наявність чи відсутність такого адміністративного правопорушення як самовільне зайняття земельної ділянки та винність даної особи в його вчиненні, на момент складання Позивачем вказаного акту від 17.11.2015р., була Державна інспекція сільського господарства у Львівській області.

Суд звертає увагу також на те, що при комісійному обстеженні земельної ділянки керувались технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 17,1368 га в адміністративних межах с. Малехів, Малехівської сільської ради, Жовківського району, Львівської області, при цьому Позивачем додано до позову копії податкових декларацій з плати за землю, згідно яких за ДТГО «Львівська залізниця» по Малехівській сільській раді обліковується земельна ділянка площею 14,2 га.

З наведеного вбачається, що різниця в площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Позивача на території Малехівської сільської ради становить 2,9368га на користь Позивача.

Суд дослідивши надану Позивачем копію схеми накладки спірної земельної ділянки на землі ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на якій міститься печатка для документів Науково-впроваджувальною фірмою «Нові технології», звертає увагу, що на даній схемі відсутня дата її складення, відсутнє прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка підписала цю схему.

Позивачем додано до позовної заяви копії податкових декларацій з плати за землю, а саме за земельну ділянку площею 14,2 га.

Суд звертає увагу, що із даних копій податкових декларацій жодним чином неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га, за яку Позивач сплачує земельний податок, де проходить її межа, чи входить територіально спірна земельна ділянка в межі цієї земельної ділянки.

Отже, посилання Позивача на те, що частина спірної земельної ділянки Відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.

Усе вищевказане свідчить про те, що Відповідачем жодним чином не порушено прав Позивача, а Позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.

Згідно з частиною першою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положенням статті 68 ЗК України.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18).

Статтями 1, 4 Положення «Про землі, надані транспорту», затвердженого 07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

Вказане Положення діяло до набрання чинності Постанови Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту».

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» (далі - Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2020 року (справа № 466/1058/15ц, провадження № 61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року (справа № 466/6682/14-ц, провадження № 61-1957св19), від 07 липня 2021 року у справі № 444/2316/18 (провадження № 61-13677св20).

Враховуючи зазначене наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Разом із тим при вирішенні питання чи відноситься належна Відповідачу спірна земельна ділянка до земель залізничного транспорту або чи накладається частина цієї ділянки на землі залізниці суд з урахуванням положень частини першої статті 23 Закону України «Про транспорт» та статті 68 ЗК України має на підставі поданих сторонами доказів перевірити який саме правовий статус має спірна земельна ділянка, чи відноситься вона до смуги відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

При зверненні з позовом Позивач посилався на те, що на частині смуги відведення виявлено перетин (накладення) земельної ділянки Відповідача, яка накладається на смугу відведення.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316, статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Суд звертає увагу, що в матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження, що право АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у користуванні Позивача, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки Відповідачем.

Копії акту комісії Позивача по обстеженні земельної ділянки від 17.11.2015р., Плану смуги відведення та податкових декларацій не є доказами, які достовірно свідчать про те, що смуга відведення, яка перебуває у користуванні АТ «Українська залізниця», має перетин (накладення) із земельною ділянкою Відповідача.

При цьому Позивач із клопотанням про призначення експертизи у даній справі для підтвердження своїх позовних вимог до суду не звертався, хоча судом було роз`яснено йому таке право.

Також суд зазначає, що наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту, проте, наведені вище положення законів та висновки суду не звільняють Позивача від доказування того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту, чого у даному спорі, з урахуванням встановлених судом обставин та досліджених доказів, Позивачем зроблено не було.

Аналогічних правових висновків про недоведеність позовних вимог АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах:

- від 15.05.2019р. у справі №914/1420/18;

- від 07.07.2021р. у справі №444/2233/18;

- від 21.07.2021р. у справі №444/2316/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2303/18;

- від 15.09.2021р. у справі №444/2234/18;

- від 22.09.2021р. у справі №444/2308/18;

- від 03.11.2021р. у справі №444/2191/18;

- від 04.11.2021р. у справі №444/2319/18;

- від 17.11.2021р. у справі №444/2195/18;

- від 24.11.2021р. у справі №444/2305/18;

- від 17.02.2022р. у справі №444/2192/18;

- від 03.05.2022р. у справі №444/1949/16-ц;

- від 19.05.2022р. у справі №444/2317/18;

- від 19.04.2023р. у справі №444/2299/18 .

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Абзацом 2, 3 пункту 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, яке є обов`язковим до виконання на території України, передбачено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Згідно пункту 5 Рішення КСУ конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, в тому числі кримінальної, щодо діяння, у вчиненні якого обвинувачується, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, а тому вимога позивача про стягнення із відповідачів судового збору задоволенню не підлягає.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог Позивача.

Керуючись статтею 23, статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Львівської міської ради Львівського району Львівської області про зобов"язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 17.10.2023 року.

Суддя: Мікула В. Є.