КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:753/3995/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11372/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Гусак О.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Ольшевський П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська геологічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою представника Державного підприємства «Українська геологічна компанія» - Цимбал Марини Анзоріївни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року

встановив:

у квітні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 15 березня 2022 року №32 в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі зміною організації структури підприємств, поновити його на посаді начальника Східно-української геологічної експедиції ДП «Українська Геологічна Компанія» з 15 березня 2022 року, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та вирішити питання про судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 5 наказу від 15 березня 2022 року № 32 ДП «Українська геологічна компанія» про звільнення ОСОБА_1 з 15 березня 2022 року у зв`язку зі зміною організаційної структури підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Східно-української геологічної експедиції ДП «Українська геологічна компанія» з 15 березня 2022 року.

Стягнуто з ДП «Українська геологічна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ДП «Українська геологічна компанія» Цимбал М.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та представника відповідача - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що з 12 серпня 2021 року він працював на посаді начальника Східноукраїнська геологічна експедиція ДП «Українська геологічна компанія». Наказом від 15 березня 2022 року був звільнений на підставі ч. 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, оскільки відповідачем було порушено вимоги ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо повідомлення його про майбутнє звільнення, та не виконано обов`язок роботодавця запропонувати працівникові іншу посаду чи роботу; порушено вимоги ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця; не було ознайомлено з наказом про звільнення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при звільненні позивача не виконав вимоги ч. 2 ст. 40 та ч.1 та 3 ст. 49-1 КЗпП України щодо належного повідомлення позивача про майбутнє звільнення та його працевлаштування, чим порушив право останнього на працю, а тому звільнення є незаконним. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 43 Конституції України, стст. 40, 43, 49-2, 235 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи і було правильно встановлено судом, з 14 серпня 2021 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Східно-української геологічної експедиції ДП «Українська геологічна компанія».

15 грудня 2021 року ДП «Українська геологічна компанія» листом повідомила регіональну профспілкову організацію працівників ДП «Українська геологічна компанія» про погодження Державною службою геології та надр проект нової організаційної структури ДП «Українська геологічна компанія», а також про зміну організаційної структури ДП «Українська геологічна компанія».

21 лютого 2021 року ДП «Українська геологічна компанія» листом повідомило Голову регіонального комітету профспілки ДП «Українська геологічна компанія» про планове скорочення 15 березня 2022 року штату працівників ДП «Українська геологічна компанія», зокрема ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 15 березня 2022 року наказом ДП «Українська геологічна компанія» № 32 ОСОБА_1 звільнено з посади з 15 березня 2022 року у зв`язку із зміною організаційної структури підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

16 березня 2022 року ДП «Українська геологічна компанія» направило лист позивачеві про скорочення посади, яку він займав, та рекомендовано забрати особисто трудову книжку або повідомити адресу, на яку можливо її надіслати.

Статтею 1 КЗпП України визначено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або членом його сім`ї про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов`язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц.

За правилом ч.2 ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 3 ст. 492 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд у постанові по справі № 761/41149/16-ц від 29 січня 2020 року надав роз`яснення застосуванню вказаної норми, вказавши, що оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільненні. Працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин…». Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом у постанові по справі № 646/2661/20 від 09 грудня 2021 року.

Персональне попередження про наступне вивільнення необхідно не тільки для забезпечення організації вивільнення працівників, а й для усвідомлення працівником свого майбутнього становища щодо забезпечення роботою та джерелами для життя і можливого пошуку працівником іншої роботи самостійно. Під персональним попередженням про майбутнє звільнення слід розуміти не лише повідомлення, а достовірне отримання працівником такої інформації.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2023 року у справі №686/5292/21.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував на те, що його про майбутнє звільнення ніхто не повідомляв та відповідно посади і не пропонував.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем при звільненні позивача були дотримані всі вимоги чинного законодавства в тому числі і належного повідомлення не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався на те, що позивачу надсилався наказ про попередження про заплановане звільнення №02/к/тр від 10 січня 2022 та повідомлення №15 про заплановане вивільнення від 10.01.2022 із зазначенням вакантних посад для переведення, як на поштову адресу, зазначену в його особовій справі, так і на електрону адресу позивача.

Разом з тим, такі доводи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та достовірними доказами у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України та спростовуються матеріалами справи.

Так, надана світлокопія конверта про направлення позивачу вказаних вище документів не може бути належним доказом, оскільки не містить відомостей про вручення позивачу вказаного поштового повідомлення, такий конверт було повернуто із зазначенням причин повернення «за закінченням терміну зберігання», що не свідчить про належне повідомлення позивача відповідачем.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі зводяться до того, що попередження про наступне звільнення було направлено позивачу поштою за адресою, вказаною в його особовій справі.

Крім того, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3 , яка є начальником планово-економічного відділу на ДП «Українська геологічна компанія», ОСОБА_4 , яка працює у відділі кадрів ДП «Українська геологічна компанія» та ОСОБА_5 , яка працює на посаді начальник відділу кадрів ДП «Українська геологічна компанія» підтвердили факт направлення позивачу документів поштовим зв`язком щодо майбутнього звільнення, проте зазначили, що їм не відомо про те, чи отримав позивач зазначені документи.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що його робоче місце було в приміщенні ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 78-А. В основному приміщенні відповідача за адресою: м. Київ, пров. Геофізиків, 10 знаходиться керівництво та Відділ кадрів. Копія наказу про наступне звільнення та повідомлення про заплановане звільнення йому на робочому місці не вручались та до відділу кадрів його не викликали.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вручення позивачу письмового повідомлення про заплановане вивільнення від 10 січня 2022 року відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України та позивачу пропонувалися вакантні посади.

Направлення на електронну пошту позивача відповідного повідомлення не вважається персональним повідомленням про наступне вивільнення працівника.

Факт відмови позивача від отримання повідомлення, відповідачем не зафіксовано у встановленому законом порядку. Відповідний акт про відмову комісією у складі представників державного підприємства «Українська геологічна компанія» не складався.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем при звільненні позивача не виконано вимоги частини другої статті 40, частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України щодо належного повідомлення позивача про майбутнє звільнення та його працевлаштування, чим порушено право останнього на працю, відтак звільнення позивача не можна визнати законним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375,382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Українська геологічна компанія» - Цимбал Марини Анзоріївни залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 16 жовтня 2023 року.

Головуючий

Судді