ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 542/553/16-к

провадження № 51-2472км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також у режимі відеоконференції

потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_9 на вирок Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170270000642, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зінці Полтавського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 23 листопада 2016 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Запобіжний захід, обраний стосовно ОСОБА_9 у виді тримання під вартою, скасовано та звільнено останнього в залі суду негайно.

Вирішено питання про долю речових доказів та щодо арешту майна.

Полтавський апеляційний суд 09 березня 2023 року скасував виправдувальний вирок місцевого суду, ухвалив свій вирок, яким визнав винуватим та засудив ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року ОСОБА_9 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 27 січня до 23 листопада 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У зв`язку з набранням вироком законної сили ОСОБА_9 узято під варту в залі суду та визначено обчислювати початок строку відбування покарання з 09 березня 2023 року.

Згідно з вироком апеляційного суду, ОСОБА_9 визнано винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині за обставин, установлених та детально наведених у рішенні апеляційного суду.

Так, 03 листопада 2015 року не раніше 14:30 ОСОБА_9 , перебуваючи на ділянці місцевості на відстані приблизно двох кілометрів у північно-східному напрямку від с. Богданівка Новосанжарського району Полтавської області, куди попередньо прибув разом із ОСОБА_10 на автомобілі «Renault Safrane», н.з. НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з метою вбивства, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин здійснив зі зброї три постріли в голову останнього, заподіявши таким чином три вогнепальні сліпі кульові поранення голови з багатоскалковим переломом кісток склепіння та основи черепа, грубим руйнуванням головного мозку, від яких настала смерть потерпілого, залишив труп в очереті і зник з місця вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме у зв`язку із встановленням відсутності в діянні ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення.

Аргументуючи свою позицію, зазначає: про незгоду з установленими фактичними обставинами справи; неповноту й однобічність досудового слідства та судового розгляду; посилання апеляційного суду на докази, здобуті стороною обвинувачення з порушенням установленої КПК України процедури; відсутність у вироку вказівки на мотиви, через які не було взято до уваги фактичні дані, пред`явлені стороною захисту.

Крім цього, захисник ОСОБА_8 вказує, що апеляційний суд за відсутності відповідного клопотання здійснив повторне дослідження обставин справи, не взяв до уваги заперечення з доповненнями захисту на апеляційну скаргу, необґрунтовано відмовив у задоволенні відводу прокурора, який не мав повноважень на участь у справі, та за відсутності підстав, визначених ст. 409 КПК України, скасував виправдувальний вирок місцевого суду.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 наводить аналогічні доводи з доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_8 та, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме у зв`язку із встановленням відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційні скарги сторони захисту прокурор ОСОБА_11 подав письмові заперечення, у яких вказує про безпідставність їх доводів та законність і обґрунтованість судового рішення.

Засуджений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, просили скасувати згаданий вирок і закрити кримінальне провадження.

Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначили, що не підтримують вимог касаційних скарг сторони захисту і просять залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги необґрунтованими, просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Згідно із ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями статей 2, 7, 370, 404, 419 КПК України визначено, що при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржників і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Указаних вимог суд апеляційної інстанції дотримався повною мірою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 орган досудового розслідування інкримінував вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Під час судового розгляду місцевий суд, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази та надавши їм відповідну оцінку, дійшов висновку, що пред`явлене обвинувачення ґрунтується на припущеннях, а прокурором не доведено факту вчинення злочину саме ОСОБА_9 .

При цьому суд зазначив, що самі собою факти користування обвинуваченим автомобілем марки «Renault Safrane», н.з. НОМЕР_1 , на якому виявлено сліди крові потерпілого, а також те, що він є останнім, хто спілкувалася з ОСОБА_10 , жодним чином не може свідчити про його причетність до злочину, оскільки достовірно дати і часу смерті потерпілого не встановлено.

Також, суд указав про недоведення стороною обвинувачення наявності в обвинуваченого зброї та факту її застосування, а також мотиву вчинення злочину, в тому числі тієї обставини, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 раптово виникли неприязні стосунки, оскільки з показань допитаних свідків вбачалося, що потерпілий і обвинувачений товаришували.

Крім зазначеного, місцевий суд дійшов висновку про недопустимість ряду доказів, здобутих стороною обвинувачення з порушенням вимог КПК України, а інші фактичні дані, що були пред`явлені прокурором, визнав недостатніми, непрямими й такими, що не дають підстав для визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину.

Не погодившись із таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушував питання про його скасування й ухвалення обвинувального вироку.

У свою чергу апеляційний суд, провівши судове слідство шляхом повторного дослідження ряду доказів, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та заперечення сторони захисту, дійшов висновку, щоаргументи про безпідставність виправдання ОСОБА_9 і причетність останнього до вбивства ОСОБА_10 є обґрунтованими, а місцевий суд постановив незаконне судове рішення.

Зокрема, під час апеляційного розгляду колегія суддів установила, що саме ОСОБА_9 вчинив умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині за наведених обставин, виходячи з наступного.

Із показань ОСОБА_7 (батька потерпілого) і ОСОБА_6 (дружини потерпілого) суд з`ясував, що загиблий з обвинуваченим товаришували. При цьому з липня 2015 року ОСОБА_10 припинив спілкування з іншими друзями і спілкувався тільки з ОСОБА_9 , який своєю поведінкою домінував над ним. По обіді 03 листопада 2015 року, тобто в день зникнення, потерпілий зустрівся з обвинуваченим і вони мали разом поїхати в село до батька останнього з метою заготівлі дров. Надалі дружина потерпілого не змогла зв`язатися засобами мобільного зв`язку ні зі своїм чоловіком, який, як виявилося, лишив телефон вдома, ні з обвинуваченим. Додому ОСОБА_10 після 03 листопада 2015 року не повернувся.

Аналогічні відомості щодо перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом у день зникнення потерпілого надали свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також це встановлено зі слів свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 (продавців магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») та даних протоколів слідчих експериментів від 01 березня, 27 квітня 2016 року і протоколів пред`явлення для впізнання від 24 січня, 01 березня, 05 квітня 2016 року. Крім наведеного, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 повідомили суду, що в зазначений день потерпілий та обвинувачений купили в їхньому магазині в с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області, каву, коньяк «Shabo», фруктовий сік та лимон і поїхали в сторону смт. Нові Санжари Полтавської області (розташоване по дорозі до с. Богданівка Новосанжарського району Полтавської області), а не в бік с. Зінці Полтавського району Полтавської області, як про це стверджувала сторона захисту.

Із показань свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , експерта ОСОБА_19 та даних протоколу огляду місця події, який складено відповідно до вимог процесуального закону, апеляційний суд встановив, що 25 листопада 2015 року в мисливських угіддях у с. Богданівка Новосанжарського району Полтавської області в очереті було виявлено труп ОСОБА_10 зі слідами насильницької смерті, в ході подальшого дослідження якого у м`язах виявлено етиловий спирт. Крім цього, на відстані приблизно 5 м від місця розташування тіла було знайдено скибку лимону, алюмінієву кришку від коньяку «SHABO», розірвану навпіл акцизну марку, білу пластикову кришку, 2 недопалки цигарок «Rothmans» та пляшку з-під соку «Наш сік».

Усі міркування сторони захисту про наявність процесуальних порушень у ході огляду місця події (виявлення трупа) колегія суддів апеляційного суду повною мірою спростувала, та зазначила, що місцевий суд безпідставно поставив під сумнів цей доказ.

Відхиляючи доводи сторони захисту про наявність сумнівів стосовно точного встановлення місця смерті ОСОБА_10 , зокрема через відсутність на місці події значної кількості крові, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що за наданими фактичними даними тіло, з огляду на ушкодження від зубів тварин та гнилісні явища, перебувало в очереті протягом тривалого проміжку часу, а саме з 03 по 25 листопада 2015 року. Зі слів експерта, за наявних поранень у потерпілого могла витекти різна кількість крові залежно від положення останнього і через пору року (осінь) та характерні для неї погодні умови (зокрема, дощі) усі сліди могло змити опадами. Об`єктивних даних, що тіло загиблого було доставлене в місце, де його фактично відшукали, матеріали кримінального провадження не містять.

Враховуючи вищенаведені фактичні дані, апеляційний суд визнав доведеним, що 03 листопада 2015 року, орієнтовно о 14:30 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в магазині в с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області купили пляшку коньяку «Шабо», пляшку соку «Наш сік» і лимон, після чого на автомобілі «Renault Safrane», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням обвинуваченого поїхали в сторону с. Богданівка Новосанжарського району Полтавської області. Там, біля населеного пункту, на порослій травою та очеретом місцевості, вони вжили алкоголь і продукти харчування, залишки яких виявлено на місці вчинення злочину. У цьому ж місці, 25 листопада 2015 року знайдено труп ОСОБА_10 , якого було вбито шляхом здійснення зі зброї трьох пострілів в голову, й, таким чином, заподіяно трьох вогнепальних сліпих кульових поранень голови з багатоскалковим переломом кісток склепіння та основи черепа, грубим руйнуванням головного мозку, що спричинили смерть у цей же день.

Усупереч твердженням захисника, колегія суддів надала оцінку аргументам про наявність підстав для визнання поверхневого огляду транспортного засобу і похідних доказів недопустимими та зазначила, що вказана слідча дія проведена повноважним слідчим, після внесення відомостей до ЄРДР на підставі повідомлення дружини ОСОБА_10 про зникнення її чоловіка, за участю спеціалістів НДЕКЦ, понятих та за добровільною згодою ОСОБА_9 , фактична відсутність якого протягом певного часу під час огляду за ч. 3 ст. 237 КПК України не може вважатися підставою для визнання її незаконною. Також апеляційний суд не встановив обставин, за яких до огляду транспортного засобу слід було залучити захисника, оскільки станом на час його проведення ОСОБА_9 не мав статусу підозрюваного і добровільно надав для огляду органам слідства транспортний засіб. Такі обставини, а також відсутність порушень порядку та процедури відібрання змивів із автомобіля підтвердили у своїх показаннях спеціалісти ОСОБА_20 і ОСОБА_21 та понятий ОСОБА_22 .

Висновки місцевого суду про сумнівність виявлених слідів крові на вказаному транспортному засобі апеляційний суд спростував з огляду на те, що речовину бурого кольору виявлено спеціалістом із застосуванням спеціальних засобів 06 листопада 2015 року, тобто задовго до відшукання тіла ОСОБА_10 (25 листопада 2015 року), і така обставина виключає можливий факт будь-якої фальсифікації доказової бази.

У той же час суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого суду про недопустимість як доказу коробок із набоями «Сова-П», які були виявлені в багажнику транспортного засобу ОСОБА_9 .

Дослідивши фактичні дані суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що автомобіль, а саме «Renault Safrane», н.з. НОМЕР_1 , яким у день вбивства керував обвинувачений ОСОБА_9 , поза усіляких сумнівів перебував у місці, де був убитий ОСОБА_10 .

Крім зазначеного, дослідивши дані протоколу аналізу роздруківки телефонних дзвінків із телефону ОСОБА_9 , апеляційний суд спростував висновки місцевого суду про його непричетність до злочину та алібі, оскільки, за версією захисту, обвинувачений вже о 17:28 03 листопада 2015 року перебував в іншому місці, а саме - у зоні дії станцій ПрАТ «Київстар» у м. Полтаві. Так, колегія суддів зауважила, що згідно з наданою інформацією мобільний телефон ОСОБА_9 в день злочину в період часу з 12:46 до 16:24 перебував поза зоною досяжності. Відстань між місцем, де виявили тіло ОСОБА_10 , та м. Полтава орієнтовно становить 50 км і, враховуючи наведену вище хронологію подій, обвинувачений з 14:30 мав можливість доїхати автомобілем із с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області до місця вбивства поблизу с. Богданівка Новосанжарського району Полтавської області, й пізніше того ж дня до 17:28 повернутися до м. Полтави.

Цими ж даними спростовано версію батька обвинуваченого - ОСОБА_23 , який стверджував, що 03 листопада 2015 року він разом із сином орієнтовно о 13:30 - 13:45 їздили із с. Зінці Полтавського району Полтавської області до м. Полтави, а після 16:00 ОСОБА_9 сам поїхав у м. Кременчук до своєї сестри ОСОБА_24 , куди насправді прибув тільки близько 21:00.

Також, із аналізу інформації з`єднань телефонних номерів ОСОБА_9 і ОСОБА_10 суд встановив, що до 03 листопада 2015 року обвинувачений досить інтенсивно, а саме у період часу з 18 жовтня по 3 листопада 2015 року - 94 рази, телефонував потерпілому, однак після вбивства останнього - такі дзвінки повністю припинилися. Ця обставина, на думку апеляційного суду, свідчить про обізнаність ОСОБА_9 щодо смерті ОСОБА_10 . Крім цього, у сукупності з іншими фактичними даними, різке припинення спілкування між потерпілим і обвинуваченим доводить про раптове виникнення між ними неприязних відносин.

Крім наведеного, суд апеляційної інстанції врахував посткримінальну поведінку ОСОБА_9 , який намагався уникнути відповідальності за скоєне та залишити територію України, однак був затриманий 27 січня 2016 року о 10:30 у пункті автомобільного пропуску Гоптівка Харківської області на кордоні з російською федерацією.

Надавши належну оцінку всім доказам, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції допустився порушення ст. 94 КПК України, оскільки оцінив фактичні дані відокремлено один від одного, а не в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку. Таке порушення призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_9 , а тому оскаржуваний вирок безумовно підлягав скасуванню.

Що стосується аргументів сторони захисту про недопустимість окремих доказів та істотні порушень вимог КПК України, в тому числі порушення права на захист, апеляційний суд вказав таке.

Твердження ОСОБА_9 , який на підставі ст. 63 Конституції України відмовився від надання показань, про те, що працівники поліції примушували його зізнатися у скоєному, є безпідставними, оскільки встановлення його винуватості не ґрунтується на будь-яких визнавальних показаннях і сторона захисту не зазначала про вчинення тиску на підозрюваного під час досудового розслідування.

Долучені ж прокурором до апеляційної скарги письмові пояснення ОСОБА_9 від 06 листопада 2015 року щодо його версії подій суд не взяв до уваги, оскільки може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст.225 КПК України.

З приводу ймовірного порушення права на захист під час повідомлення ОСОБА_9 про підозру та затримання, то апеляційний суд зазначив, що таких порушень в ході апеляційної процедури не встановлено. Так, у процесі здійснення процесуальних дій за приписами Глави 22 КПК України участь у них приймав захисник ОСОБА_25 , а відсутність адвоката під час затримання ОСОБА_9 в пункті пропуску на державному кордоні не призвела до порушення будь-яких прав, оскільки в ході застосування до останнього законних обмежувальних заходів, жодних доказів органами слідства не було здобуто та було збережено право підозрюваного зберігати мовчання і не свідчити проти себе.

Не знайшло свого підтвердження й порушення вимог ст. 290 КПК України в частині незабезпечення обвинуваченому та його захиснику доступу до речових доказів. Таку вимогу перед органом досудового розслідування сторона захисту не ставила і не була позбавлена можливості скористатися своїм правом на ознайомлення із матеріальними об`єктами, що мали значення для цього кримінального провадження.

З такими мотивами, що викладені у вироку апеляційного суду, погоджується і колегія суддів касаційного кримінального суду, а матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що досудове розслідування проведено неповноважними слідчими або з істотним порушенням прав та свобод людини.

З`ясувавши, що за аргументами захисника не встановлено обставин, які би свідчили про недопустимість покладених до доказової бази даних і недотримання гарантій справедливого судового розгляду, апеляційний суд, керуючись вимогами статей 407, 409 та 420 КПК України та з урахуванням правових позицій і висновків Верховного Суду, ухвалив свій вирок, яким визнав винуватим та засудив ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК України.

Доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог КПК України в ході касаційного перегляду свого підтвердження не знайшли.

Зокрема, Суд не вбачає порушення положень ст. 404 КПК України у частині проведення повторного дослідження обставин кримінального провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Так, в провадженні, де суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, таку перевірку суд здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК. У разі, якщо висновки суду апеляційної інстанції є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосуються сутнісних ознак доказів - достовірності, належності, допустимості - і саме це зумовлює висновок про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції зобов`язаний дослідити всі докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК України.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор заявляв відповідне клопотання про проведення судового слідства, яке у апеляційному суді вирішено відповідно до вимог закону, а отже доводи захисту про допущене порушення є безпідставними.

Не знайшли свого підтвердження аргументи захисника та засудженого про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував їх заперечення на апеляційну скаргу прокурора. За змістом оскарженого до Верховного Суду вироку, колегія суддів апеляційного суду врахувала усі твердження сторони захисту про отримання стороною обвинувачення під час досудового розслідування доказів з істотним порушенням вимог КПК України, надала на них вичерпну відповідь та навела мотиви, з яких спростувала висловлену версію про непричетність ОСОБА_9 до умисного вбивства ОСОБА_10 і відсутність підстав для закриття кримінального провадження.

Також, у ході вивчення матеріалів справи не були підтвердженні доводи про відсутність у сторони захисту повного тексту ухвали про відмову у задоволенні відводу прокурору ОСОБА_11 та процесуальних документів на підтвердження його повноважень.

За таких обставин, істотних порушень норм процесуального права чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування оскаржуваного судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Призначене за результатами апеляційного розгляду ОСОБА_9 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років є співмірним характеру вчинених дій, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Отже, підстави для задоволення касаційних скарг захисника та засудженого відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3