Дата документу 09.10.2023 Справа № 331/4167/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4167/23                                 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/1309/23                                 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст. 199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 жовтня 2023 року                                                 м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2023 року, якою відносно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 листопада 2023 року включно, -

В С Т А Н О В И Л А:

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2023 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування у відношенні ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 листопада 2023 року включно.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ст. 177 КПК України та вказав, що зміна запобіжного заходу з вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою клопотання прокурора Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який задовольнити, якщо суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, змінити оскаржувану ухвалу в частині визначення обвинуваченому ОСОБА_7 виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 25 вересня 2023 року, шляхом визначення в порядку ч. 3 ст. 183 КПК України розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим - ОСОБА_7 обов`язків, передбачених КПК України.

В обґрунтування своєї скарги вказує, що прокурором всупереч п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України не було викладено обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, водночас судом цей факт було проігноровано.

Зазначає, що щодо ризику переховування, то ОСОБА_7 на день затримання та обрання йому запобіжного заходу не переховувався від органів досудового розслідування, а знаходився за адресою: АДРЕСА_2 , де проживали з травня 2022 року його дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 10 жовтня 2022 року після виїзду з м. Бердянську до м. Запоріжжя, ОСОБА_7 пройшов фільтраційну процедуру та через декілька годин на його мобільний телефон зателефонував працівник поліції Запорізького РВП ГУНП в Запорізькій області в ході розмови з яким ОСОБА_7 повідомив за якою адресою їде та де планує жити. З жовтня 2022 року по день затримання 9 лютого 2023 року ОСОБА_7 проживав за однією адресою, тобто не змінював місце проживання, а відтак не переховувався.

Вказує, що щодо ризику знищення доказів з боку обвинуваченого через призму здійснення процесу деокупації ЗСУ тимчасово окупованих територій, то насамперед слід зазначити, що досудове розслідування завершено, обвинувальний акт переданий до суду, а відтак збирання будь-яких доказів по вже пред`явленому обвинувальному акту не допускається, адже збирання доказів здійснюється на стадії досудового розслідування, яка вже завершена, відтак ризик є необґрунтованим.

Зазначає, що щодо ризику того, що ОСОБА_7 нібито на думку прокурора продовжує проходити службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, виконує їхні вказівки і розпорядження, то він взагалі не витримує жодної критики, оскільки: доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, що зазначено в ст. 62 Конституції України, а також ст. 17 КПК України; висуваючи подібні припущення (ризики) прокурор жодним доказом їх не підтверджує; як вбачається із обвинувального акту ОСОБА_7 не інкримінується «проходження служби в підпорядкуванні окупаційної адміністрації», а відтак казати про те, що ОСОБА_7 продовжує проходити службу без будь-яких доказів взагалі їх проходження є абсолютно безпідставним.

Крім того, вказує, що щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню, зокрема, шляхом незаконно впливати на свідків, оскільки ОСОБА_7 є колишнім поліцейським, а відтак має стійкі зв`язки та має змогу перешкоджанню кримінальному провадженню, шляхом підбурюванню інших працівників НПУ до підміни змісту документів про проходження ним служби, що мають значення для досудового розслідування. Досудове розслідування закінчено, обвинувальний акт в суді, всі докази зібрані, не зрозуміло про підміну яких документів про продовження ОСОБА_7 служби веде мову прокурор, тобто вочевидь і цей ризик прокурором зазначено навмання.

Зазначає, що з квітня 2022 року по день затримання ОСОБА_7 не підтримував жодного зв`язку з поліцейськими НПУ, зокрема, свідками: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які виїхали з м. Бердянська, спілкування у форматі SMS було тільки зі свідком ОСОБА_15 з питань, що не мають жодного відношення до справи.

Зауважує, що ключові свідки з боку обвинувачення - ОСОБА_11 та ОСОБА_16 допитувалися додатково і на питання захисника «чи здійснювався на вас чи близьких, хто в окупації вплив, залякування, тощо», відповіли: «Ні».

Вказує, що щодо ризику вчинення нового злочину, то ОСОБА_7 не може вчинити інший злочин за умови перебування наприклад на цілодобовому домашньому арешту, і взагалі є неприпустимими та такими, що порушують принцип презумпції невинуватості висловлювання щодо вчинення іншого злочину, адже вина у вчиненні цього злочину не встановлена.

Звертає увагу на те, що слідчий суддя послався виключно на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при продовженні тримання особи під вартою, що є неприпустимим з точки зору практики ЄСПЛ.

Крім того, сторона захисту не погоджується з позицією суду, що факт направлення обвинувального акту до суду свідчить про наявність обґрунтованої підозри та зібрання стороною обвинувачення достатньо доказів щоб доводити винуватість ОСОБА_7 , оскільки судова практика свідчить про те, що направлення обвинувального акту до суду не гарантує винесення обвинувального вироку.

Вказує, що за доказами, що були вилучені під час обшуку була проведена дактилоскопічна експертиза 10 березня 2023 року та встановлена відсутність відбитків обвинуваченого на цих доказах, що свідчить про фальсифікацію матеріалів справи.

Зауважує, що відмінною обставиною від тих, що існували на момент обрання запобіжного заходу є значна кількість слідчих дій, які спростовують факт вчинення інкримінованого ОСОБА_7 правопорушення.

Вказує, що судом було детально висвітлено позицію захисника щодо підстав зміни запобіжного заходу ОСОБА_7 , перелічено докази, долучені захисником, проте не здійснено оцінки доказів в підтвердження наявності підстав для задоволення клопотання, не зазначено чи взяті до вони до уваги, чи ні, якщо ні, то з яких правових підстав, адже вказані докази спростовують зазначені прокурором ризик, а також ставлять під сумнів обґрунтованість підозри.

Зазначає, що судом було залишено без уваги клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавлення волі, чим порушено норму статті 370 КПК України.

Вказує, що заперечуючи проти продовження тримання під вартою та наявності підстав для зміни запобіжного заходу в силу не підтвердження прокурором ризиків, сторона захисту свою позицію обґрунтовувала висновком експерта №СЕ-19/108-23-3097-Д від 10 березня 2023 року, відповідно до якого на документах, направлених експерту відсутні папілярні узори, які б належали ОСОБА_7 .

Крім того, зазначає, що після проведення обшуку та вилучення документів, ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. В подальшому, під час прийняття рішення судом щодо обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 суд керувався здебільшого результатами обшуку під час якого було знайдено документи, які на думку слідчого підтверджують вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. В цей же час, на сьогоднішній день в рамках розгляду питання щодо можливості зміни запобіжного заходу існують нові обставини, які були відсутні станом на день первісного обрання запобіжного заходу, а саме - на всіх вилучених під час обшуку доказах не виявлено папілярних узорів пальців рук ОСОБА_7 , що підтверджує, що докази вилучені під час обшуку не мають жодного відношення до останнього, та він ніколи навіть у руках їх не тримав та раніше не бачив.

Вказує, що свідок ОСОБА_17 , як мешканець с. Осипенко упізнав будинок ОСОБА_11 на відео, долученим захисником та підтвердив, що єдині свідки, які живуть поруч з будинком ОСОБА_11 – співробітники ДНЗ «Осипенківський аграрний ліцей»: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , її чоловік та інші свідки не бачили ОСОБА_7 під час обшуку в будинку ОСОБА_11 . Вказаний свідок, який виїхав з окупації 20 вересня 2022 року був свідком подій, що були в березні – квітні 2022 року, а саме обшуків, що проводилися представниками окупаційної влади, при цьому жодного разу ані під час обшуку у свідка, ані під час обшуку у знайомих (7-9 осіб) свідка ОСОБА_7 не було.

Зазначає, що відповідно до протоколу огляду предметів і документів від 30 березня 2023 року, де було оглянуто відео, зображено будинок ОСОБА_11 , а також місцевість на якій крім сусідів, зазначених свідком ОСОБА_17 немає, в цей час ОСОБА_11 в якості джерела обізнаності про факт проведення обшуків у нього вдома посилається на «слова мешканців с. Осипенка».

Крім того, вказує, що свідок ОСОБА_21 , як мешканець с. Осипенко упізнав будинок ОСОБА_11 на відео. Також свідок повідомив, що ОСОБА_7 через блок пости вивозив її чоловіка, при цьому до ОСОБА_7 не було особливого ставлення, як мало б бути, у випадку як би він перейшов би на бік окупантів, а також спростував чутки, що під час обшуку в будинку ОСОБА_11 був ОСОБА_7 .

Вказує, що з протоколу огляду предметів і документів від 30 березня 2023 року вбачається, що було оглянуто відео на якому зображено будинок ОСОБА_11 , а також місцевість на якій крім сусідів, зазначених свідком ОСОБА_17 немає, в цей час ОСОБА_11 в якості джерела обізнаності про факт проведення обшуків у нього вдома посилається на «слова мешканців с. Осипенка».

Також, заперечуючи проти продовження тримання під вартою, сторона захисту посилається на такі докази, як: диск з відеозаписом на якому зображено будинок ОСОБА_11 ; зображення місцевості, де розташований будинок ОСОБА_11 ; протокол огляду ноутбука ОСОБА_7 , на якому не знайдено жодних доказів в підтвердження винуватості останнього; результатами тимчасового доступу до речей та документів, в рамках якого знайшов підтвердження факт телефонного дзвінка з поліції ОСОБА_7 10 жовтня 2022 року, що спростовує ризик переховування, оскільки ОСОБА_7 інформував про своє подальше місцезнаходження, де і перебував по день обшуку; протокол допиту свідка ОСОБА_22 від 20 квітня 2023 року; протокол допиту свідка ОСОБА_23 від 11 березня 2023 року; протокол допиту ОСОБА_24 від 11 березня 2023 року; протокол допиту свідка ОСОБА_25 від 11 березня 2023 року; протокол допиту свідка ОСОБА_26 від 11 березня 2023 року; протокол огляду предметів і документів від 13 квітня 2023 року (предметом огляду є посвідчення співробітника поліції ОСОБА_7 ); постанова по визнання речовим доказом від 13 квітня 2023 року, згідно якої визнано речовим доказом посвідчення співробітника поліції ОСОБА_7 ; протокол допиту свідка ОСОБА_27 від 25 квітня 2023 року; протокол допиту свідка ОСОБА_28 ; результати НСРД, які не підтверджують жодних обставин в рамках висунутого обвинувачення натомість містять відомості як здебільшого розкривають стосунки ОСОБА_7 з його дружиною, що не має жодного відношення до справи.

Також на підтвердження можливості заміни запобіжного заходу на будь-який інший не пов`язаний з позбавленням волі, сторона захисту просила суд взяти до уваги наступні докази, які неодноразово подавалися: договір оренди квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 від 25 серпня 2023 року; довідку Томашівського старостинського округу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області №06/23-06 від 17 лютого 2023 року в підтвердження того, що ОСОБА_7 10 жовтня 2022 року прибув на тимчасове проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; характеристику на ОСОБА_7 за підписом в/о старости Томашівського старостинського округу Паланської сільської ради Умансбкого району Черкаської області від 17 лютого 2023 року; довідку Томашівського старостинського округу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області №10/23-06 від 23 лютого 2023 року з детальним викладом в хронологічному порядку з зазначенням дат приїзду членів родини ОСОБА_7 ; акт №09/23-06 від 23 березня 2023 року в підтвердження дат, коли приїхав ОСОБА_7 та його члени родини; акт №15/23-06 від 17 лютого 2023 року в підтвердження того хто саме з родини ОСОБА_7 проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 10 жовтня 2022 року; довідки (8 шт.) з амбулаторної загальної практики сімейної медицини ТОВ «Медичний центр «Первинка», з яких вбачається, що син обвинуваченого ОСОБА_29 звертався за медичною допомогою з 17 червня 2022 року по 14 лютого 2023 року; довідку ФОП ОСОБА_30 №1 від 20 січня 2023 року з якої вбачається, що з 1 серпня 2022 року по 1 січня 2023 року ОСОБА_29 – син підозрюваного дійсно відвідував заняття з раннього розвитку.

Вказує, що судом не взято до уваги доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дії ОСОБА_7 з метою умисного погіршення його становища, а відтак необґрунтованості обвинувачення.

Зазначає, що судом залишено поза увагою, що підозра/обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом (ч. 3 ст. 17 КПК України).

Крім того вказує, що судом залишено поза увагою доводи сторони захисту щодо групового порушення права на захист під час затримання ОСОБА_7 та недопустимості зібраних доказів.

Зауважує, що підставами затримання відповідно до протоколу затримання складеного 9 лютого 2023 року о 14 год. 40 хв. по 15 год. стали п.п. 1, 2 ст. 208 КПК України та п. 6 ст. 615 КПК України, тобто ОСОБА_7 було затримано за двома різними підставами.

Вказує, що оскільки ОСОБА_7 не було затримано ні під час вчинення замаху або безпосередньо після вчинення злочину, вважає підставу для затримання п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України такою, що зазначена слідчим безпідставно.

Також зазначає, що не зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 111 КК України, його було фактично затримано о 7 год. 18 хв. і після цього проведено обшук, очевидно, що вимоги ст. 52 КПК України порушені.

Звертає увагу на те, що право на захисника роз`яснено не було ОСОБА_7 , хоча на початку відео слідчий ОСОБА_31 зазначає, що обшук проводиться через ймовірне вчинення злочину ОСОБА_7 , без роз`яснення жодних прав останньому у вчиненні особливо тяжкого злочину починається обшук.

Вказує, що слідчим ОСОБА_31 умисно в порушення вимог ст.ст. 29, 59, 63 Конституції України, п. 3 ч. 3 ст. 42, ст. ст. 49, 52 КПК України порушено право ОСОБА_7 на захист під час затримання, проведення обшуку та вручення йому повідомлення про підозру, що є істотним порушенням вимог КПК України та є підставою для визнання доказів недопустимими через призму «плодів отруйного дерева».

Зазначає, що відмовляючи у зміні запобіжного заходу на домашній арешт, суд послався на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, в цей же час судом не враховано, що ризики зазначені прокурором не підтверджені жодними доказами та спростовуються доводами сторони захисту, відтак у суду не було підстав для визначення безальтернативного запобіжного заходу в цьому порядку відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України.

Вказує, що судом не розглянуто належним чином, не вмотивовано та не викладено в резолютивній частині ухвали, рішення за результатами розгляду клопотання захисника про визначення застави.

У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу та вказала, що на всіх вилучених у ОСОБА_7 документах відсутні відбитки його пальців, досудове розслідування завершено, докази вини відсутні. Зазначила, що було внесено відомості до ЄРДР відносно працівників, які проводили обшук у ОСОБА_7 . В суді у кримінальному провадженні розпочато дослідження доказів, досліджено відео з обшуку та з затримання, де містяться порушення прав ОСОБА_7 на захист.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу без надання доповнень.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що судом обґрунтовано продовжено строк тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , оскільки встановлені ризики продовжують існувати.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.

За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.

Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив як наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, так і неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу для їх запобігання.

Так, із доданих до матеріалів кримінального провадження документів вбачається, що обвинувачений має місце проживання у м. Бердянську Запорізької області, яке наразі є тимчасово окупованою територією, має відповідні зв`язки в правоохоронних органах, оскільки є колишнім працівником поліції, у зв`язку із чим може створити всі умови для організації свого переховування в тому числі на тимчасово окупованій території.

Крім того, як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». При оцінці ризиків переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

       Отже, колегія суддів враховує і тяжкість інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, а також суворість покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавленням волі, з конфіскацію майна, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, що в сукупності свідчить про продовження ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Колегія суддів вважає, що і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України також продовжує існувати, оскільки дане кримінальне провадження наразі не розглянуто, свідки ще не допитані, і будучі обізнаним про анкетні дані свідків, обвинувачений може незаконно на них впливати, з метою зміни ними показань або відмови від їх надання для уникнення від кримінальної відповідальності.

При цьому, слід зазначити, що покази свідків у даному кримінальному провадженні мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище обвинуваченого ОСОБА_7 , а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_7 також продовжує існувати, оскільки маючі можливі відповідні зв`язки із правоохоронними органами рф останній може і надалі вчиняти дії, які направлені на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

       Відтак, апеляційний суд вважає доведеним та обґрунтованим посилання суду першої інстанції на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і надалі продовжують існувати та не зменшились.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту щодо відсутності на даний час наявності ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України є слушними, оскільки у даному кримінальному провадженні вже завершено досудове розслідування, матеріали кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України були вже відкриті сторонам та обвинувальний акт вже знаходиться у суді на стадії дослідження доказів, а отже відпали підстави вважати, що ризик знищення, приховання або спотворення доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення існує і наразі.

Встановлені ризики є надзвичайно високими, що в сукупності з тяжкістю можливого покарання, яке відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків, свідчить про недостатність застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, адже більш м`який запобіжний захід не здатний забезпечити виконання ОСОБА_7 процесуальних обов`язків, а також запобігти спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчиняти інше кримінальне правопорушення.

З приводу доводів апеляційної скарги, які фактично зводяться до невинуватості обвинуваченого ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину, то слід зазначити, що апеляційний суд на даному етапі провадження не вправі розглядати ті питання, які суд повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.

Крім того, ст. 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених від час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду першої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.

Таким чином, доводи щодо необґрунтованості обвинувачення та недопустимості зібраних доказів у даному кримінального провадженні, не можуть бути предметом розгляду апеляційним судом під час перевірки ухвали про продовження застосування запобіжного заходу.

Доводи сторони захисту щодо порушення вимог КПК України під час затримання ОСОБА_7 можуть бути предметом оскарження в порядку ст. 206 КПК України, а також можуть бути предметом розгляду в подальшому, зокрема при оцінці доказів, отриманих під час затримання останнього.

З приводу посилання на те, що у суду першої інстанції не було підстав для визначення безальтернативного запобіжного заходу, то слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тільки тримання під вартою.

Отже, враховуючи доведеність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України у даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України до обвинуваченого ОСОБА_7 на даний час може бути застосований тільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення не визначати обвинуваченому розмір застави враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка надає суду право під час дії воєнного стану, не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 КК України.

З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2023 року, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 листопада 2023 року включно, залишити без змін.

Ухвала суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.

Судді:

ОСОБА_2                 ОСОБА_3                 ОСОБА_4