П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/13321/20

Головуючий в І інстанції: Юхтенко Л.Р.

Дата та місце ухвалення рішення: 30.06.2023 р. м. Одеса

                  П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

                                        судді-доповідача – Шеметенко Л.П.

                                                                   судді – Ступакової І.Г.

                                                                   судді – Турецької І.О.

                                            за участю секретаря – Худика С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 15 жовтня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 та заборону проходити інші етапи атестації;

- визнати протиправним та скасувати рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора № 18 від 19 листопада 2020 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації та припинення участі в атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. керівника Одеської обласної прокуратури Безрукого Т. від 23 грудня 2020 року № 3046к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року;

- поновити на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді та в органах прокуратури України з 30 грудня              2020 року;

- стягнути з Одеської обласної прокуратури середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 31 грудня  2020 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 15 жовтня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 та заборону проходити інші етапи атестації. Визнано протиправним та скасовано рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора № 18 від 19 листопада 2020 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації та припинення участі в атестації. Визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язки керівника Одеської обласної прокуратури Безрукого Т. № 3046к від 23 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та в органах прокуратури з 30 грудня 2020 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 328569,48 грн. з відповідним відрахуванням обов`язкових податків та платежів до бюджету та спеціальних фондів. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Додатковою постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору за подання позову до Одеського окружного адміністративного суду в розмірі по 420,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 4000 грн. з кожного.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури задоволено, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року скасовано, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року залишено в силі, додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року скасовано.

29.05.2023 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у даній справі за виключними обставинами.

На обґрунтування заяви про перегляд рішення за виключними обставинами представник позивача зазначила, що Конституційним Судом України ухвалено рішення від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), яким визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а отже, є підстави для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 у справі № 420/13321/20.

Представник позивача вказала, що у своєму рішенні суд неодноразово посилався на приписи Закону від 19.09.2019 року № 113-ІХ, обґрунтовуючи свій висновок, та зауважував, що положення Закону № 113-ІХ, як і положення Порядку № 221, на день їх виконання відповідачем, та прийняття оскаржуваних рішень, а також наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому, правові підстави для їх не застосування, були відсутні.

Також представник позивача зазначила, що позивач теж звертався до Конституційного Суду України із конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України, зокрема, п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, проте, ухвалою Суду № 37-3 (ІІ) 2023 відмовлено у відкритті конституційного провадження з підстав наявності рішення Конституційного Суду України щодо того самого предмета конституційної скарги. З огляду на викладене, позивач застосовує це рішення в обґрунтування заяви про перегляд судом справи у зв`язку з виключними обставинами.

Окрім цього, представник позивача звертає увагу, що на час розгляду справи було чинним рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VІІ, за яким «з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів». На думку представника позивача, зазначена правова позиція Конституційного Суду України давала підстави суду за позовом ОСОБА_1 не застосовувати п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ через суперечність Конституції України.

Відтак, на думку представника позивача, висновок суду першої інстанції щодо застосування п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ у сукупності із пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прямо суперечить приписам частини 6 ст. 43 Конституції України та ч. 1 і 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» щодо встановлених гарантій від незаконного звільнення прокурорів зі служби.

Вищенаведені обставини, як вважає заявник, доводять, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року обґрунтовано приписами закону, який є неконституційним, що завдало позивачу матеріальну та моральну шкоди внаслідок позбавлення права на працю.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами по справі за його позовом до Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року по справі № 420/13321/20 залишено в силі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення суду першої інстанції та справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права.

Представником відповідача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України однією з підстав для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 року у справі № 808/1628/18, яка розглянута у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, сформував правовий висновок щодо практичного застосування положень зазначеної норми КАС України.

Так, Верховний Суд зазначив, що положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.

Верховний Суд звернув увагу, що словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п`ятої статті 361 КАС України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також «розширеного тлумачення».

ВС зазначив, що вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

Вказані висновки Верховного Суду підтримані сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 19 березня 2021 року у справі № 820/4475/18,              від 08 лютого 2022 року у справі № 1640/2989/18, від 31 січня 2023 року у справі                           № 320/4700/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 300/3096/21, від 07 липня 2023 року у справі № 818/1793/18, від 21 вересня 2023 року у справі № 520/6591/2020).

У даній справі заявник просить на підставі п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України переглянути за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, яким у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Однак, рішення суду, яким у задоволенні позову відмовлено, не може вважатись невиконаним в розумінні положень п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

За такого правового регулювання та враховуючи наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правові підстави для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у даній справі про відмову у задоволенні позову згідно п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України відсутні.

Що стосується посилань апелянта на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 року у справі № 140/2217/19, згідно яких, на думку апелянта, перегляд судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову, за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України можливий, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів наголошує, що ухвалою колегії суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 28 вересня 2022 року передано справу                                № 140/2217/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Це рішення мотивоване необхідністю відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

В свою чергу, в ухвалі від 21.12.2022 року у справі № 140/2217/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду вирішував питання щодо можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Пункти 15, 16 ухвали ВС від 21.12.2022 року у справі № 140/2217/19, які наводяться апелянтом, стосуються мотивувань ухвали колегії суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 28 вересня 2022 року про передачу справи № 140/2217/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Наведені пункти не є позицією об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Позиція об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 140/2217/19 викладена у п.п. 17-22 ухвали від 21.12.2022 року, на яку посилається апелянт.

Так, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові                від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Відтак, дотримуючись цієї позиції, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07 липня 2023 року у справі № 818/1793/18.

Так, ВС у цій справі вказав, що з уваги на раніше висловлену й послідовно дотриману правову позицію об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, зокрема й до тих ситуацій, коли заявником є особа, за конституційною скаргою якої Конституційний Суд України встановив неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні справи, підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами немає, тому що цим судовим рішенням суд відмовив у задоволенні позовних вимог, й за принципом res judicata визначені цим судовим рішенням юридичні наслідки настають для сторін з моменту набрання ним законної сили, тож воно не підлягає примусову виконанню й тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо суперечливої судової практики щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України та неврахування судом першої інстанції позиції ВС з цього питання.

Також, колегія суддів наголошує, що частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року              № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Окрім цього, у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня              2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак, продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто, рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас, чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Крім того, ВП ВС у вказаній справі дійшла висновку, що встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Заявник просить переглянути рішення Одеського окружного адміністративного суду  від 04 жовтня 2021 року за виключними обставинами згідно п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, при цьому, посилаючись на те, що Конституційним Судом України ухвалено рішення                  від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), яким визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», відповідно до якого «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ.».

Таким чином, заявник просить переглянути за виключними обставинами судове рішення, яке прийнято до ухвалення наведеного Рішення КСУ.

Також, заявник просить переглянути за виключними обставинами судове рішення про відмову у задоволенні позову, зокрема, про визнання протиправними та скасування рішень кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та заборону проходити інші етапи атестації, про неуспішне проходження прокурором атестації та припинення участі в атестації, наказ прокуратури про звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», які прийняті до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22).

Водночас, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року  № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Такі висновки суду у даній справі обґрунтовані сталою та послідовною практикою Верховного Суду.

Зокрема, наведена позиція висловлена Верховним Судом у тотожних правовідносинах, що і у даній справі, при вирішенні питання про перегляд за виключними обставинами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), судових рішень, за результатами розгляду справ у спорі про правомірність звільнення прокурорів з посад за неуспішне проходження атестації (ухвала від 03 травня 2023 року у справі № 160/6238/20, постанови від 07 вересня 2023 року у справі                         № 280/12701/21, від 15 вересня 2023 року у справі № 260/1682/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 520/6591/2020, від 26 вересня 2023 року у справі № 360/445/21).

У вказаних справах ВС вказав, що пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 і має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.   

Верховним Судом зазначено, що Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року у справі № 420/13321/20 на підставі рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22).

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо розгляду справи у складі суду, який незаконно сформований, оскільки справа спочатку розподілена на суддю одноособово, що суперечить  ч. 8 ст. 33 КАС України, а повторний розподіл справи щодо визначення колегіального складу суду проведений без письмового розпорядження керівника апарату суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 8 ст. 33 КАС України перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав, визначених пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, здійснюється колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів, а з підстав, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, - Великою Палатою Верховного Суду.

В свою чергу, відповідно до вимог ч.ч. 1, 16, 17 ст. 31 КАС України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Протокол має містити такі відомості: 1) дата, час початку та закінчення автоматизованого розподілу; 2) номер судової справи, категорія та коефіцієнт її складності, ім`я (найменування) учасників справи; 3) інформація про визначення списку суддів для участі (підстави, за яких судді не беруть участі) в автоматизованому розподілі; інформація про визначення судді, судді-доповідача; 4) підстави здійснення автоматизованого розподілу (повторного автоматизованого розподілу); 5) прізвище, ініціали та посада уповноваженої особи апарату суду, відповідальної за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

В матеріалах справи наявні протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями щодо визначення головуючого судді (судді-доповідача) Юхтенко Л.Р. та протокол автоматизованого визначення складу колегії суддів: Юхтенко Л.Р. (головуючий суддя), судді Скупінська О.В., Хом`якова В.В.

Таким чином, заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглянута судом першої інстанції колегією у складі трьох суддів, які визначені на підставі протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями, що відповідає наведеним вимогам КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо незаконного складу суду у даній справі.

Також, оскільки відвід суддям першої інстанції заявлявся представником позивача з підстав незаконного формування складу суду за наведених вище доводів, які визнані необґрунтованими судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання такого відводу обґрунтованим та також відхиляє доводи апелянта у цій частині.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 361-369 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 19.10.2023 р.

        Суддя-доповідач:                                                                      Л.П. Шеметенко

         Суддя:                                                                                        І.Г. Ступакова  

         Суддя:                                                                                        І.О. Турецька