ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2023 р. Справа№ 910/4052/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.09.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.12.2022 (повний текст складено 26.12.2022)

у справі № 910/4052/22 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"

про стягнення 58 460 727, 72 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

У червні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Орімі Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" про стягнення 58460727,72 грн, з яких: 53 452 048,34 грн заборгованості за поставлений позивачем товар за договором поставки № 2829/1528 від 01.04.2009, 1937633,27 грн пені, 2.806.823,39 грн інфляційних трат та 264.222,72 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 31.01.2018 по 02.02.2022 включно позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 610952048,34 грн, водночас відповідачем було сплачено вартість отриманого у вказаний період товару частково, на суму 557500000,00 грн, тобто існує заборгованість на загальну суму 53452048,34 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/4052/22 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд" 53 452 048, 34 грн заборгованості, 1 784 998, 44 грн пені, 2 806 823, 39 грн інфляційних втрат, 264 222, 72 грн 3 % річних та 866 082, 83 грн судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення статей 59, 525, 526, 627, 629, 692 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 179 Господарського код кусу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією рф", п. 25 Інструкції з організації документування управлінської інформації в Національному банку України, затвердженої рішенням Правління НБУ від 11.02.2020 №115-рг (в редакції, що чинна до 16.12.2022), а також норми процесуального права, а саме суд всупереч положень статей 81, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України не здійснив оцінку доказів, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, не з`ясував обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що ТОВ «ТС Трейд» має зв`язки з російською федерацією.

Так, відповідач вказує, що постановою КМУ від 03.03.2022 № 187 встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами), за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником якої, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, є громадянин рф, до моменту прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

09.12.2022 Антимонопольний комітет України виніс попередні висновки у справі №127-26.4/37-22, де встановлено, зокрема:

і) ТОВ «Орімі Україна» разом з Групою Орімі РФ, що контролюється громадянами російської федерації, спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність та мають ознаки єдиного суб`єкта господарювання.

іі) власниками брендів чаю «Принцеса Нурі», «Грінфілд», «Тесс», кави «Жокей та (Жардін», виробництвом та розповсюдженням яких здійснює Позивач, є російські бізнесмени ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також члени їх сімей.

ііі) ОСОБА_3 , яка є фактичним власником компанії Рімексо (Рітехо і-ітеїесі) опосередковано через вказану компанію контролює ТОВ «Орімі Україна», є одночасно громадянкою країни-агресора та Великої Британії, а також дочкою володільця російської компанії Орімі Трейд ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

іііі) ТОВ «Орімі Україна» вчинило порушення, передбачене ст. 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді повідомлення іншим суб`єктам господарювання неповних відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, а саме - щодо відсутності російського громадянства у кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_5 та зв`язків з російською федерацією.

Такі попередні висновки АМКУ були долучені відповідачем до матеріалів справи до моменту винесення рішення у справі, проте суд залишив їх поза увагою та не надав їм належної оцінки.

У подальшому, 22.12.2022 Антимонопольний комітет України за результатами розгляду справи оштрафував ТОВ «ТС ТРЕЙД» на 80 000 000 грн за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачене статтею 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Зокрема, АМКУ завдяки інформації, отриманій від Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та від торговельних мереж, встановив факт наявності родинних зав`язків між ОСОБА_6 (бенефіціаром ТОВ «Орімі Україна») та громадянином російської федерації ОСОБА_7 (одним з власників російської компанії «Орими Трейд»), а також зв`язків з країною-агресором.

Відповідач також звернув увагу суду, що правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження № 4202102070000129 щодо позивача за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 110-2 КК України (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України). З огляду на зазначене, Відповідач вважає, що є всі підстави вважати, що ТОВ «ТС ТРЕЙД» не має прозорої структури власності та вчиняє заходи спрямовані на приховання зв`язків з державою-агресором.

Скаржник також вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про витребування у Міністерства юстиції України та Міністерства юстиції та Публічного порядку (Кіпру) додаткових доказів щодо наявності зв`язків з країною-агресором у позивача, що привело до того, що суд не повно встановив обставини справи, які мають значення для справи та відповідач був позбавлений права на обґрунтування своїх заперечень та належний захист своїх прав та інтересів.

Таким чином, на думку відповідача, суд першої інстанції хибно дійшов до висновку про відсутність доказів щодо наявності у відповідача зв`язків з фізичними чи юридичними особами-резидентами рф.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що мораторій, встановлений Постановою КМУ від 03.03.2022 № 187, є тимчасовим і діє до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, мав врахувати, що до моменту набрання чинності зазначеного закону, суд мав відстрочити прийняття рішення щодо стягнення коштів на користь ТОВ «ТС ТРЕЙД».

Окремо скаржник посилається на те, що позивач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором, не надав відповідачу оформлених у встановленому договором поставки відповідних накладних, оскільки спірні видаткові накладні не містять інформацію, передбачену п. 4.2 договору поставки, а саме - дату замовлення, дату та номер договору.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а також надано належну оцінку припущенням відповідача стосовно можливих зв`язків ТОВ «ТС ТРЕЙД» з російською федерацією. Позивач вважає, що попередні висновки Антимонопольного комітету України (АМКУ) у справі № 127-26.4/37-22 від 09.12.2022, як і рішення АМКУ винесене у справі № 127-26.4/37-22, є не належними доказами в справі № 910/4052/22, як і не відноситься до предмету спору в даній справі та не впливає на результат вирішення спору між сторонами наявність кримінального провадження № 4202102070000129.

Позивач також вказує, що спірні видаткові накладні містять всі обов`язкові реквізити, тобто оформлені у встановленому чинним законодавством України порядку. Відсутність певної інформації у видаткових накладних, наявність якої вимагає пункт 4.2 договору поставки, але не вимагає чинне законодавство України, згідно умов пункту 2.6. та 2.5., не є підставою для перенесення початку терміну відстрочення оплати за отриманий товар.

З огляду на викладене, позивач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Сільпо-Фуд» без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

26.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" надійшло клопотання про продовження строку розгляду та оголошення перерви в судовому засіданні 26.09.2023.

Клопотання обґрунтовано відсутністю об`єктивної можливості здійснити розгляд даної справи №910/4052/22 до набранням законної сили судовим рішенням у справі №910/3475/23, яка наразі перебуває на розгляді Господарського суду міста Києва та під час розгляду якої можуть бути встановлені преюдиціальні обставини стосовно даної справи.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що обґрунтування клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні фактично дублює заявлене відповідачем раніше клопотання про зупинення провадження у справі, а викладені у ньому мотиви зводяться до об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набранням рішення у справі №910/3475/23 законної сили, що підпадає під регулювання положень статті 227 Господарського процесуального кодексу України «Обов`язок суду зупинити провадження у справі».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №910/4052/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3475/23.

Водночас, постановою Верховного Суду від 23.08.2023 зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для оголошення перерви в судовому засіданні з підстав, викладених у клопотанні відповідача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, 01.09.2009 між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД" (постачальник) та ЗАТ "ФОЗЗІ" (покупець) було укладено договір поставки № 2829/1528 (далі - договір), з протоколом узгодження розбіжностей від 01.04.2009, з подальшими змінами та доповненнями, внесеними відповідними додатковими угодами, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, узгодженому сторонами.

Згідно з пунктами 2.4., 2.5. договору розрахунки за ним здійснюються винятково в національній валюті України. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. Обов`язковою умовою для оплати поставленого за Договором товару є наявність у покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку відповідної накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені ст. 4 Договору. При відсутності одного із зазначених документів, включаючи неналежне їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, постачальник повинен виправити помилки протягом 7 днів з дати поставки.

01.10.2009 між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД", ЗАТ "Фоззі" та ТОВ "Фоззі-Фуд" було укладено договір про заміну сторони в зобов`язані, згідно з яким новим покупцем за договором стало ТОВ "Фоззі-Фуд".

07.11.2016 між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД", ТОВ "Фоззі-Фуд" та ТОВ "Сільпо-Фуд" було укладено договір про заміну сторони в зобов`язані, за яким новим покупцем за договором стало ТОВ "Сільпо-Фуд".

27.12.2017 між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД", ТОВ "Сільпо-Фуд" та ТОВ "Орімі Україна" укладено договір про заміну сторони в зобов`язані, відповідно до якого новим постачальником за договором став позивач.

Згідно з пунктом 3 договору про заміну сторони в зобов`язані від 27.12.2017 зобов`язання зі сплати грошових коштів за поставлений товар за договором, які існували станом на 01.01.2018, виконуються покупцем на користь первісного постачальника (ТОВ "Орімі Трейд ЛТД").

Так, пунктом 11.1. договору (в редакції додаткової угоди від 02.10.2009) передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє по 31.12.2009. Якщо за 20 днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомила іншу про своє бажання припинити відносини за договором, то його дія продовжується на кожен наступний календарний рік.

Позивач, як новий постачальник, розпочав постачання товару відповідачу з 31.01.2018.

За умовами пункту 2.6. договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.2016) у період з 01.04.2016 по 08.03.2021 покупець зобов`язаний сплачувати вартість отриманого товару протягом 90 календарних дні від дати поставки.

09.03.2021 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду, відповідно до якої внесено зміни до п. 2.6. договору, згідно з якими оплата вартості товару здійснюється протягом 115 календарних днів від дати поставки.

На виконання договору, у період з 31.01.2018 по 02.02.2022 включно позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 610 952 048,34 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та товарно-транспортних накладних. Поставлений товар відповідачем було прийнято без зауважень, претензій щодо обсягів та вартості поставленого товару, зауважень чи претензій до товаросупровідних документів та зареєстрованих податкових накладних позивач від відповідача не отримував.

Відповідачем було сплачено вартість отриманого у вказаний період товару частково, на суму 557 500 000,00 грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач не сплатив вартість товару, поставленого в період з 08.09.2021 по 02.02.2022 на загальну суму 53 452 048,34 грн, у зв`язку з чим 06.04.2021, 30.08.2021, 26.10.2021 та 02.11.2021 ТОВ «ТС Трейд» зверталось до відповідача з претензіями про погашення заборгованості, проте сума боргу ним сплачена не була.

Листом №03-6471 від 18.02.2022 позивач на підставі п. 7.6. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) повідомив відповідача про зупинення поставки товарів за договором з 22.02.2022.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За встановленими обставинами, позивачем у період з 31.01.2018 по 02.02.2022 поставлено товар, обумовлений договором, на загальну суму 610 952 048,34 грн, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними, наданими позивачем. Проте, відповідач не сплатив вартість товару, поставленого в період з 08.09.2021 по 02.02.2022 на загальну суму 53 452 048,34 грн, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість на означену суму.

Відповідач факт отримання товару за договором, його кількість та вартість не заперечує.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у суді першої інстанції заявив про відсутність прозорої структури власності ТОВ "Орімі Україна", наявність зав`язків з рф дає підстави вважати, що виконання зобов`язань на користь позивача підпадають під мораторій, встановлений Постановою КМУ "Про забезпечення національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією рф" від 03.03.2022 № 187.

Відповідно до відомостей з інформаційної системи youcontrol позивач має зв`язки з країною-агресором. Постановою КМУ від 03.03.22. № 187 встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником якої, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, є громадянин рф, до моменту прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Як вказує відповідач, учасниками позивача є кіпрська компанія "Рімексо Лімітед" та громадянин рф ОСОБА_8 , кінцевими бенефіціарами позивача є ОСОБА_5 (країна громадянства: Сполучене Королівство), яка має непрямий вирішальний вплив через компанію "Рімексо Лімітед" та ОСОБА_9 (країна громадянства: Республіка Білорусь), бенефіціари частки в розмірі майже 25% не зазначені.

Відсутність повної та достовірної інформації як у відповідних реєстрах, так і у листах позивача від 14.04.2022 та від 16.06.2022, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем могли вчинятись дії з метою приховування прозорості і структури власності та зав`язків з країною-агресором, тож у відповідача відсутні правові підстави для сплати позивачу грошових коштів.

Позивач проти таких доводів заперечив та зазначив, що абзацом 6 підпункту 1 пункту 1 Постанови №187 передбачено, що відповідні обмеження не застосовуються до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, за рахунками яких на підставі рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.

Позивач створений та зареєстрований як юридична особа у формі товариства з обмеженою відповідальністю згідно із законодавством України, має відкриті рахунки в АТ "Райффайзен Банк", а рішенням Правління Національного банку України № 192-рш від 19.04.22. дозволено вказаній банківській установі здійснювати видаткові операції за рахунками позивача. Крім того, листом від 25.05.22. АТ "Райффазен Банк" підтвердило завершення ідентифікації позивача відповідно до Постанови НБУ №65 від 19.05.20. "Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу", а також повідомив про отримання вказаного рішення НБУ про надання дозволу здійснювати видаткові операції за рахунками позивача та підтвердив, що станом на 21.04.21. видаткові операції за рахунками позивача відновлено.

Таким чином, до позивача, на його думку, не застосовується мораторій, встановлений Постановою КМУ № 187.

Щодо таких доводів і тверджень сторін, суд першої інстанції зазначив, що при вирішенні даного спору встановленню підлягають обставини дійсних матеріально-правових відносин між сторонами, які регулюються умовами укладених сторонами правочинів та положеннями чинного законодавства України.

При цьому, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли відносини з поставки товару, який має бути оплачений покупцем відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства України.

Водночас, законом не встановлено такої підстави для припинення зобов`язання з оплати отриманого товару, як введення мораторію на перерахування коштів.

Відповідні обставини в будь-якому випадку не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність заборгованості за договором, зменшення її розміру або встановлення на розсуд суду інших строків оплати, ніж погоджено сторонами.

Відтак суд, встановивши наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений, але не оплачений товар, має ухвалити рішення про стягнення заборгованості у примусовому порядку, а також застосування, за наявності відповідних підстав, цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язань.

При цьому, обставини щодо введення мораторію на перерахування коштів стороні або наявність інших обставин, що можуть перешкоджати здійсненню розрахунків, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Зазначені обставини мають значення виключно при фактичному перерахуванні коштів на стадії виконання судового рішення та їх встановлення не віднесено до компетенції суду при вирішенні спору про стягнення боргу.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції інших органів влади, та перебирати на себе повноваження з перевірки господарської діяльності підприємств, установ і організацій.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції відхилив доводи і твердження відповідача з даного приводу як такі, що не відносяться до предмету спору в даній справі та не впливають на результат вирішення спору між сторонами.

В свою чергу, на стадії апеляційного провадження у даній справі відповідач звертався з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3475/23.

Клопотання мотивоване тим, що 22.12.2022 Антимонопольний комітет України за результатами розгляду справи оштрафував ТОВ «ТС ТРЕЙД» на 80000000,00 грн за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачене статтею 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», зокрема АМКУ завдяки інформації, отриманій від Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та від торговельних мереж, встановив факт наявності родинних зв`язків між ОСОБА_6 (бенефіціаром ТОВ «Орімі Україна») та громадянином російської федерації ОСОБА_7 (одним із власників російської компанії «Орими Трейд»), а також зв`язків з країною-агресором, що підтверджується рішенням №305-р від 22.12.2022.

Дане рішення АМКУ оскаржується у господарському суді, а саме 24.03.2023 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №910/3475/23 за позовом ТОВ «ТС Трейд» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення №305-р від 22.12.2022.

Таким чином, відповідач вважав, що до набрання рішення у справі №910/3475/23 немає об`єктивної можливості здійснити розгляд справи об`єктивно та всебічно.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №910/4052/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3475/23.

Водночас, скасовуючи ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі №910/4052/22, Верховний Суд у постанові від 23.08.2023 зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 910/4052/22 та неправильно застосував положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено обставин щодо наявності у позивача зав`язків з фізичними чи юридичними особами-резидентами рф, а оскільки як правильно зазначено судом першої інстанції, суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції інших органів влади, та перебирати на себе повноваження з перевірки господарської діяльності підприємств, установ і організацій, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

В заперечення проти позову, відповідач також зазначає, що строк оплати поставленого позивачем товару не настав у зв`язку з невиконанням останнім умов п. 2.5., а саме, відсутністю оформлених у встановленому чинним законодавством України відповідної накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені ст. 4 Договору.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що постачальник повинен зазначати в усіх документах, що стосуються поставки, таку інформацію: номер замовлення, адреса магазину або розподільчого центру, дата замовлення, найменування та кількість товарів, що поставляється, найменування постачальника, дата та номер договору.

Відповідач вказує, що спірні видаткові накладні не містять усієї інформації, передбаченої п. 4.2 договору, а саме, дати замовлення, дати та номера договору.

Разом з тим, судом встановлено, що у видаткових накладних на поставку товару містяться обов`язкові відомості, встановлені частиною 2 статті 9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно якої видаткова накладна, як первинний документ, повинна мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, спірні видаткові накладні оформлені у встановленому чинним законодавством України порядку. а відсутність у підписаних позивачем без будь-яких зауважень видаткових накладних відомостей про дату замовлення, дату та номер договору, не є підставою для відстрочення оплати отриманого товару.

Також є обґрунтованими доводи позивача про те, що факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН за результатами поставок товарів свідчить про відповідність таких накладних вимогам чинного законодавства України.

З огляду на вищенаведене та встановлення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку з повної оплати поставленого за договором товару, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 53 452 048,34 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем пред`явлено до стягнення з відповідача 1 937 633,27 грн пені, 2 806 823,39 грн інфляційних трат та 264 222,72 грн 3 % річних, у зв`язку з порушенням строків оплати поставного товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 2.6. договору (в редакції додаткових угод від 01.04.16. та від 09.03.21.) у період з 01.04.2016 по 08.03.2021 покупець зобов`язаний сплачувати вартість отриманого товару протягом 90 календарних днів від дати поставки, з 09.03.2021 протягом 115 календарних дні від дати поставки.

Пунктом 7.2. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, відповідач оплачує на користь позивача неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що у наданих позивачем розрахунках пені правильно визначено суми заборгованості, періоди прострочення та враховано приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. У той же час, позивачем невірно зазначено облікову ставку НБУ в розмірі 11,00%, у той час коли в період з 21.01.2022 по 03.06.2022 облікова ставка НБУ становила 10,00 %.

За вказаних обставин, за розрахунком суду першої інстанції, перевіреним судом апеляційної інстанції, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1 784 998,44 грн.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлені обставини прострочення боржника, вимоги щодо стягнення з відповідача 2 806 823,39 грн інфляційних трат та 264 222,72 грн 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині своєчасного та повного здійснення оплати за поставлений йому товар, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд" 53 452 048, 34 грн заборгованості, 1 784 998, 44 грн пені, 2 806 823, 39 грн інфляційних втрат, 264 222, 72 грн 3 % річних.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/4052/22 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/4052/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/4052/22 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4052/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано: 19.10.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка