ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2023Справа № 910/1112/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 14 244,69 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 14 244,69 грн, з яких 3 420,75 грн 3% річних, 9 246,14 грн інфляційних втрат та 1 577,80 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до відповідача перейшло зобов`язання за договором страхування, укладеним позивачем з Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Скайд», яке було ліквідоване із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань перед кредиторами. На вимогу позивача відповідач здійснив виплату в розмірі 22 344,85 грн, однак невиплаченими лишилися суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нараховані у зв`язку з простроченням страховиком виконання зобов`язань за договором страхування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання заява по суті справи.

28.02.2023 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заява про зупинення провадження у справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачу було відшкодовано шкоду в повному обсязі, натомість обов`язок зі сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат не може бути покладений на відповідача, оскільки він здійснив регламентну виплату, передбачену пп. Ґ п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а не набув статус правонаступника ліквідованого страховика. Також відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності до заявлених позивачем вимог, а також стягнути з позивача на свою користь 2 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

06.03.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечив проти спливу строку позовної давності, оскільки вимоги позивача до страховика були визнані в межах справи про банкрутство. По суті спору позивач зазначив, що в силу приписів статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до відповідача перейшли обов`язки страховика відповідно до умов договору страхування, в обсягах, що існували у страховика до потерпілого, а отже і обов`язки щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 зупинено провадження у справі № 910/1112/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/16820/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 поновлено провадження у справі № 910/1112/23.

Правом на подання пояснень щодо висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, сторони не скористались.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2016 о 18 год. 59 хв. по вул. Празькій, 1 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ 21093», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2016 у справі № 755/10277/16-п ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з наявним у матеріалах справи Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7860786 (далі - Поліс) цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ВАЗ 21093», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП, була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Скайд».

Відповідно до Звіту № 2643 про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 15.06.2016 складає 25 961,86 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 02.09.2016 між ОСОБА_3 (цедент) та ФОП Шиян Д.С. (цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами пунктів 1.1, 1.3 якого цедент відступив, а цесіонарій прийняв і зобов`язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання вищевказаного ДТП, за участю автомобіля «ВАЗ 21093», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «Скайд» на підставі Полісу. Загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цесіонарію цедентом, складає 26 661,86 грн.

06.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) та ФОП Шиян Д.С. (клієнт) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/06-09/2016 (далі - Договір факторингу), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору. В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору факторингу загальна сума боргу, яка передана фактору клієнтом за цим договором, складає 33 850,96 грн.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу до загальної суми переданого права вимоги включено 26 661,86 грн, набуті ФОП Шиян Д.С. за Договором відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 02.09.2016.

Як зазначає позивач, починаючи з 06.09.2016 він є кредитором у договірному зобов`язанні за Полісом, яке виникло в результаті вищевказаного ДТП.

Позивач також зазначає, що ПАТ «Страхова компанія «Скайд», порушуючи умови Полісу, не здійснило виплату страхового відшкодування до 01.11.2016 потерпілій особі та, в подальшому, позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 було відкрито провадження у справі № 910/17371/20 про банкрутство ПАТ «Страхова компанія «Скайд».

15.03.2021 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПАТ «Страхова компанія «Скайд», у тому числі за зобов`язанням, що виникло на підставі Полісу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі № 910/17371/20 позивача визнано кредитором ПАТ «Страхова компанія «Скайд» в розмірі 5 985 935,82 грн.

За твердженнями позивача, його грошові вимоги до ПАТ «Страхова компанія «Скайд» у зобов`язанні, яке виникло на підставі Полісу, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі № 910/17371/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 910/17371/20 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - ПАТ «Страхова компанія «Скайд» та закрито провадження у справі.

07.11.2022 у зв`язку з ліквідацією ПАТ «Страхова компанія «Скайд» позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив виплатити страхове відшкодування за Полісом, з урахуванням нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з випискою по рахунку позивача, відповідач на виконання зобов`язання за Полісом здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 22 344,85 грн.

Як вказує позивач, в силу положень статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до відповідача перейшли невиконані ПАТ «Страхова компанія «Скайд» зобов`язання за Полісом, зокрема щодо сплати нарахованих у зв`язку із простроченням виконання зобов`язань 3% річних, інфляційних втрат та пені, від сплати яких відповідач протиправно відмовився. З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 3 420,75 грн 3% річних, 9 246,14 грн інфляційних втрат та 1 577,80 грн пені.

Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що він здійснив регламентну виплату, передбачену пп. ґ п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», проте не набув статус правонаступника ліквідованого страховика. Як стверджує відповідач, жодним нормативно правовим актом не передбачено віднесення до витрат, які здійснюються за рахунок фонду захисту потерпілих, сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення страховиком виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування. При цьому майнова відповідальність страховика має індивідуальний характер та не може покладатись на МТСБУ. До вимог кредиторів зі сплати суми пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування страховиком-банкрутом мають застосовуватися положення Кодексу України з процедур банкрутства або Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на загальних підставах, за якими вимоги, не погашені у зв`язку з недостатністю майна, вважаються погашеними.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 Цивільного кодексу України).

За положенням статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України «Про страхування» встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Моторне (транспортне) страхове бюро України є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства або Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який був чинний на час порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Скайд» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною восьмою статті 92 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Отже МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 Цивільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до МТСБУ потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто МТСБУ у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

Суд встановив, що МТСБУ виплатило позивачу суму відшкодування шкоди і в цій частині спір між сторонами відсутній.

Натомість спір у цій справі стосується сплати 3 420,75 грн 3% річних, 9 246,14 грн інфляційних втрат та 1 577,80 грн пені, нарахованих на суму страхового відшкодування, зобов`язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Скайд», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами страхування, у тому числі за Полісом, право вимоги за яким набув позивач.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 цього Закону, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов`язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов`язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов`язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі МТСБУ має обов`язок сплатити її.

Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

У цих висновках суд звертається до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 з аналогічними правовідносинами та складом сторін.

Щодо викладеної у відзиві заяви відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При розгляді цієї справи судом не встановлено порушення прав позивача відповідачем, відтак питання спливу строку позовної давності судом не досліджується.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, правові підстави позову, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

З огляду на результат вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 23.10.2023.

Суддя О.С. Комарова