ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/1151/22Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М.

Провадження № 22-ц/817/551/23 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2023 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів -  Костів О. З., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

                                       учасників справи - представника АТ КБ                                                        “ПриватБанк” Гнатишака О.В.; представника                                                позивача ОСОБА_1 адвоката Покотила Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №604/1151/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг, постановленого суддею Сіянко В.М., повний текст рішення складено 30 березня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

       У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг .

       В обгрунтування вимог посилався на те, що рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області №604/943/21 від 14.02.2022, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11.05.2022, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором б/н від 19.04.2012. Апеляційним судом під час розгляду справи встановлено, що ним було повернуто у повному обсязі фактично отримані грошові кошти за спірним договором б/н від 19.04.2012. Списані банком кошти із його рахунків на погашення кредиту у сумі 21329,49 грн безпідставно були спрямовані на погашення відсотків, оскільки всі суми, що сплачувались відповідачем в межах погашення заборгованості, слід зараховувати на погашення тіла кредиту.

       У справі №604/943/21 встановлено, що кредитним лімітом по рахунку № НОМЕР_1 відповідно до договору б/н від 19.04.2012 було видано на суму 20086,46 грн; усього по рахунку поступило 21329,49 грн, та така сума була стягнута банком із карток відповідача на погашення заборгованості по кредиту. Таким чином, станом на 01.09.2021 АТ КБ «ПриватБанк» отримав від позивача на 1243,03 грн більше. Крім того, в період вересень-листопад 2022 року банком автоматично було списано ще 515,88 грн.

       З урахуванням викладеного, просить зобов`язати відповідача повернути йому безпідставно набуті 1758,91 грн; здійснити перерахунок платежів, списати з його особового рахунку заборгованість за договором надання банківських послуг б/н від 19.04.2012.

       Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг задоволено частково.

       Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1243 (одну тисячу двісті сорок три) гривні 03 коп.

       Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за договором про надання банківських послуг б/н від 19.04.2012 з 01 вересня 2021 року.

       Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 коп.

       В іншій частині позову відмовлено.

       Не погоджуючись із рішенням суду, АТ КБ “ПриватБанк” подало апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення у даній справі, яким відмовити у задоволенні апеляційної скарги .

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки позивачем не наданий обрахунок заявленої до стягнення суми коштів, який можна перевірити згідно виписки по рахунку, як єдиного можливого пнрвинного доказу здійсненим прихідним операціям.

       Вказує, що позивач стверджуючи, що сума надмірно стягнутих коштів становить 1758,91 грн., проте на виконання процесуального обов`язку щодо доведення заявленого не представили в розпорядження суду жодного доказу тій обставині, що прихідні операції в рахунок кредитної картки мали місце із картки відкритого в Банку на ім`я саме позивача, коли допускається встанговлення різних джерел погашення заборгованості, зокрема із рахунків третіх осіб.

Зазначає, що майно не може вважатись набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків.

Відзив у визначений судом теормін не надійшов.

       Представник АТ КБ “ПриватБанк” Гнатишак О.В. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Покотило Ю.В. заперечив апеляційну скаргу, рішення суду вважає законним та обгрунтованим .

       Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

       Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

       Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає не у повному обсязі.

       Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області №604/943/21 від 14 лютого 2022 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2022 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

       Судовими рішеннями встановлено, що згідно з анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанку, складеною 19.04.2012 року та підписаною ОСОБА_1 , останній висловив свою згоду із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

       Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що: старт карткового рахунку номер НОМЕР_3 відбувся 10.07.2007; зміна кредитного ліміту 28.09.2012; кредитний ліміт: 20000,00, примітка: встановлення кредитного ліміту; зміна кредитного ліміту 22.06.2015; кредитний ліміт: 0,00, примітка: зменшення кредитного ліміту.

       Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_4 , відкрита 10.07.2007 з терміном дії: 07/09; НОМЕР_3 , відкрита 10.07.2007 з терміном дії: 07/11; НОМЕР_5 , відкрита 02.09.2011 з терміном дії 07/13; НОМЕР_6 , відкрита 17.09.2012 з терміном дії 04/15.

       На виконання договору б/н від 19.04.2012 року відповідачу було відкрито рахунок НОМЕР_1 із встановленим кредитним лімітом 20000 грн.

       Кредитний ліміт по рахунку НОМЕР_1 відповідно до договору б/н від 19.04.2012 року було видано відповідачу на суму 20086,46 грн. 28.09.2012 року, що вбачається із виписки по рахунку ОСОБА_1 .

       Із виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що усього по рахунку НОМЕР_1 надходжень поступило – 21329,49 грн., тобто, саме така сума була стягнута банком із карток відповідача на погашення заборгованості по кредиту по рахунку НОМЕР_1 .

       Із доказів, досліджених судом у справі №604/943/21, вбачається повернення у повному обсязі фактично отриманих ОСОБА_1 грошових коштів за спірним договором б/н від 19.04.2012 року, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, відповідно до якої у випадку, коли заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. У цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

       Апеляційним судом у постанові №604/943/21 вказано, що кошти, списані банком із рахунків ОСОБА_1 на погашення спірного кредиту у сумі 21329,49 грн., були зараховані на погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом згідно із випискою по рахунку безпідставно, оскільки заявою-анкетою б/н від 14.04.2012 року не було передбачено нарахування відсотків за користування кредитом. Тобто, ці кошти позивачем безпідставно було спрямовано на погашення відсотків. За таких обставин, всі суми, що сплачувалися відповідачем в межах погашення заборгованості слід зараховувати на погашення тіла кредиту.

       Задовольняючи позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 1243 грн. 03 коп. та визнання припиненими зобов`язань за договором про надання банківських послуг, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списав із рахунку позивача кошти. Суд керувався тим, що рішенням у справі №604/943/21 встановлено, що банк не мав правових підстав для нарахування та стягнення відсотків, банк примусово та безпідставно проводив списання відсотків за користування кредитом, оскільки умовами договору оплата відсотків не передбачена .

       Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду в частині задоволення позову про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 1243, 03 грн.

       Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

       На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

       Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

       Рішенням суду, що набрало законної сили встановлено, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог діючого законодавства про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Такі висновки суду також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

        ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогою про стягнення безпідставно списаних коштів в сумі 1758,91 грн. та надав виписку по спірному картковому рахунку, де зазначені операції по примусовому списанню коштів з карткового рахунку позивача на погашення відсотків на суму, яка перевищувала суму наданого кредиту на 1243,03 грн, позивачем надано роздруківки скріншота інтернет-сторінки «Приват24» на підтвердження неправомірного списання в період 09.09.2021 по 01.11.2022 коштів в сумі 515,88 грн.

       Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Тобто, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 , від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. та у постанові від 17 грудня 2020 року №278/2177/15-ц.

       Згідно виписки за договором №б/н за період 10.07.2007-01.09.2021 було видано ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 20086,46 грн, списано банком із рахунків ОСОБА_1 на погашення спірного кредиту кошти на суму 21329,49 грн, які були зараховані на погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом. Списання проводилося банком примусово та безпідставно, оскільки умовами договору оплата відсотків не передбачена, що встановлено рішенням суду.

       Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

       Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

       Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

       Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

       Вищезазначене свідчить про безпідставне списання коштів без достатніх правових підстав. Правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. у справі № 910/16664/18 щодо повернення безпідставно набутих коштів: «Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

       Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

       Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. За таких обставин, з урахуванням того, що підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі. Таким чином, вимоги позивача про повернення зазначених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обгрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції» (правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. № 910/16664/18).

       Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

       Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

       Абзацом 2 п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

       Аналогічні правовідносини розглянуті Верховним Судом Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: (Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 751/631/17) .

       Відповідно до ч.1, 4, 5 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

       Ухвалюючи рішення в частині вимог щодо стягнення коштів, суд першої інстанції підставно виходив з того, що рішенням у справі №604/943/21 встановлено, що банк не мав правових підстав для нарахування та стягнення відсотків, тому вимога про повернення безпідставно списаних банком коштів є такою, що відповідає ст.1212 ЦК України.

       Разом із тим, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просив суд відновити його права шляхом зобов`язання відповідача повернути безпідставно набуті кошти; зобов`язати здійснити перерахунок платежів, отриманих від позивача для погашення заборгованості за договором надання банківських послуг б/н від 19.04.2012, з часу його укладення, зарахувавши усі сплачені та списані кошти в рахунок погашення основного боргу за договором надання банківських послуг б/н від 19.04.2012; зобов`язання відповідача такий борг списати.

       За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).

       Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункти 1, 5, 7, 8 частини другої статті 16 ЦК України).

       Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

        Однак, суд на порушення вищенаведеного, визнав припиненим зобов`язання ОСОБА_1 за договором про надання банківських послуг за договором б/н від 01 вересня 2021 року, вийшовши за межі позову, оскільки вимог про припинення зобов`язання за договором про надання банківських послуг б/н від 19.04.2012 року з 01 вересня 2021 року, позивачем не заявлялося і суд не повинен був їх вирішувати.

       Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України).

       Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання припиненими зобов`язань за договором про надання банківських послуг б/н від 19.04.2012 року з 01 вересня 2021 року не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, оскільки ухвалене із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; неправильним застосуванням норм матеріального права, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині.

        В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону і підстав до його скасування, з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає, а тому судове рішення щодо задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення коштів необхідно залишити без змін.

       Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у апеляційному суді покласти на сторони в межах ними понесених.

       Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

       Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” задовольнити частково.

Рішення Підволочиського районного суду районного суду Тернопільської області від 23 березня 2023 року в частині визнання припиненим зобов`язання ОСОБА_1 за договором про надання банківських послуг б/н від 19.04.2012 року з 01 вересня 2021 року скасувати.

В іншій частині рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2023 року щодо задоволення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

       Судові витрати покласти на сторони в межах понесених сум.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

       Повний текст постанови складений 19 жовтня 2023 року.

Головуючий        Дикун С.І.

Судді:        Храпак Н.М.

       Костів О.З.