ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.06 м. Київ 49/137-А
11 год. 50 хв. | м. Київ |
За позовом: Малого підприємства «Інтермережа»
До: Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача Державне казначейство України
Про: про визнання незаконними дій та стягнення 5000 грн.
Суддя Митрохіна А.В.
Секретар Дмитрук О.В.
Представники:
Від позивача: Чертов Д.Ю. - в.о. генерального директора
Від відповідача: Ткач В.В. - за дов. №5289/9/10 від 23.11.2005
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання незаконними вчинені ДПІ у Дніпровському районі м. Києва дії з розміщення на дошці податкових оголошень (повідомлень) Першої податкової вимоги до Агентства «Інтермережа»№ 1/174 від 26.11.2001 р., дії з виписки та надсилання Агентству «Інтермережа»Другої податкової вимоги № 2/95 від 23.01.2002 р. Також позивач просить суд заборонити ДПІ у Дніпровському районі м. Києва здійснювати стягнення коштів з банківських рахунків Агентства «Інтермережа», вилучення готівки з каси цього підприємства, проведення опису його активів та вчинення інших заходів, зазначених у Другій податковій вимозі від 23.01.2002 р. № 2/95. Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок державного бюджету завдану неправомірними діями ДПІ у Дніпровському районі м. Києва моральну шкоду, заподіяну Агентству «Інтермережа», в розмірі 5000 грн. шляхом перерахування зазначеної суми на поточний рахунок підприємства в АБ «Експрес-Банк».
Заявою від 10.05.2006 р. позивач змінив позовні вимоги та просить у позовних вимогах (п.п. 2, 3, 5) позовної заяви Агентства «Інтермережа»(Позивача) від 12.04.2—6 р. слова «незаконними»та «неправомірними»замінити словом «протиправними»(визнати протиправними дії Державної податкової інспекції…», «…завдану протиправними діями Державної податкової інспекції…»).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач направивши позивачу Першу податкову вимогу від 26.11.2001 р. № 1/174, неповно вказав адресу позивача, внаслідок чого позивач вказану першу податкову вимогу не отримав, а відповідач розмістив її на дошці податкових вимог, про що складено акт від 03.12.01 р. № 5. Першу податкову вимогу позивач отримав 09.01.2002 р. В подальшому, 04.02.2002 р. позивач отримав Другу податкову вимогу від 23.01.2002 р. № 2/95. Враховуючи те, що правомірною датою вручення позивачеві Першої податкової вимоги є 09.01.2002 р., то Друга податкова вимога ДПІ мала бути виписана на надіслана відповідачем не раніше 09.02.2002 р., з огляду на приписи пп. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Вказаними діями відповідача було завдано позивачу моральну шкоду, яку останній оцінює в розмірі 5000 грн.
Відповідач в запереченнях на позовну заяву та його представник у судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідач в автоматичному режимі сформував першу податкову вимогу № 1/174 від 26.11.2001 р. та надіслав дану вимогу позивача поштою з повідомленням про вручення. Штамп на конверті свідчить, що лист було відправлено 29.11.2001 р. Поштовим відділенням № 94 30.11.2001 р. вчинено запис «по даній адресі такого агентства не розшукано». 03.12.2001 р. відповідач отримав дане повідомлення про вручення і в цей же день було складено акт № 5 від 03.12.2001 р. про невручення податкових вимог у відповідності до абз. 5 пп. 5.8 ст. 5 Наказу № 266. Крім того, податкову вимогу № 1/174 від 26.11.2001 р. позивач отримав особисто у відповідача 09.01.2002 р., про що свідчить запис у корінці зазначеної податкової вимоги. Так як, позивач не сплатив зазначений у першій податковій вимозі борг по податку на прибуток, відповідач не раніше тридцятого календарного дня від дні направлення (вручення) першої податкової вимоги надіслав позивачу другу податкову вимогу, яка була отримана, але не сплачена. Таким чином, дії відповідача щодо виписки, надіслання податкових вимог № 1/174 від 26.11.2001 р. і № 2/95 від 23.01.2002 р., а також складання акту № 5 від 03.12.2001 р. відповідають вимогам Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. До того ж відповідач посилається на пропущення позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Державне казначейство України надало пояснення на позовну заяву, якою заперечує проти позовних вимог, посилаючись на Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік»не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, завданої державною податковою інспекцією. До того ж Державне казначейство України зазначає, що при наявності правових підстав, стягування коштів для відшкодування шкоди необхідно здійснювати з рахунків державних органів державного органу, діями якого завдано шкоду та за рахунок коштів бюджету, передбачених для цього органу.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких містяться у матеріалах справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -,
ВСТАНОВИВ:
26.11.2001 р. відповідачем –Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було прийнято Першу податкову вимогу № 1/174, якою позивачу –Мале підприємство Агентство «Інтермережа»повідомлено, що станом на 26.11.2001 р. сума податкового боргу з податку на прибуток складає 166386,20 грн., в тому числі144683,65 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21702,55 грн.
В матеріалах справи міститься копія конверту, штамп на якому свідчить про те, що вказана перша податкова вимога була відправлена 29.11.2001 р. позивачу на адресу 02094, м. Київ, пр. Гагаріна 13А. В той час як з довідки № 5505 про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходження позивача є 03094, м. Київ, пр. Гагаріна 13-А, кв. 68.
В зв’язку з тим, що 03.12.2001 р. конверт з першою податковою вимогою повернувся відповідачу з написом «по даній адресі такого агентства не розшукано», відповідачем цією ж датою складено акт № 5 про невручення податкових вимог та розміщено першу податкову вимогу на дошці податкових оголошень.
09.01.2002 р. позивач отримав особисто у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Першу податкову вимогу від 21.11.2001 р. № 1/174, про що свідчить напис на корінці першої податкової вимоги та не заперечується сторонами.
В зв’язку з тим, що позивач податковий борг з податку на прибуток, визначений Першою податковою вимогою, не погасив, 23.01.2002 № 2/95 відповідач виписав Другу податкову вимогу № 2/95. Зазначена податкова вимога отримана відповідачем 04.02.2002 р.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. кожна особа має звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади, органу Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до п. 6 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
ЦК України встановлює, що строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність) становить три роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи те, що позивач про порушення своїх прав шляхом направлення відповідачем першої та другої податкових вимог дізнався в 2002 році, то відповідно строк позовної давності закінчився в 2005 році.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
До того ж відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін..
Суд враховує, що відповідач в запереченнях та під час розгляду справи наполягав на тому, щоб відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропущення позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач не надав суду доказів наявності будь-яких поважних причин пропуску цього строку.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За таких обставин, керуючись ст.71, ст. ст. 158-163 КАС України, господарський суд м. Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та/або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може буде оскаржена до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.В. Митрохіна
Дата підписання постанови у повному обсязі –27 07.2006