ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/3157/23

Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

при секретарі – Альонішко С.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2023 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені індексація грошового забезпечення, а саме за період 01.08.2022 по 08.12.2022 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при звільненні не здійснив усіх належних виплат, а тому наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в резолютивній частині із викладенням у новій редакції та визначення суми середнього заробітку належного до стягнення.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що при прийнятті відповідного рішення не визначено розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні індексації грошового забезпечення, який необхідно виплатити, а лише визначений період 01.08.2022 по 08.12.2022 року та зазначено, що саме шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, однак не враховано, що механізм та умови розрахунку середнього заробітку не визначений для військовослужбовців Національної гвардії України. Також, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги та не враховано при винесенні зазначеного рішення пропорційність своєчасно не отриманих грошових коштів при звільнені та належного розміру середнього заробітку, не встановлені обставини щодо не своєчасного проведення розрахунків з позивачкою. Апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні із викладенням резолютивної частини у новій редакції про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача та визначення суми середнього заробітку належного до стягнення, який має бути розумним та пропорційним до суми грошових коштів своєчасно не отриманих позивачем, що відповідає також правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача — адвокат Чернега І.Ф. зазначає, що  Військова частина НОМЕР_1 НГУ не надала суду першої інстанції витребувану інформацію, а саме належним чином засвідчену копію довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням. У зв`язку із чим, суд першої інстанції не мав можливості обчислити розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена залежність від бюджетних асигнувань. З огляду на зазначене, представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового  розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена з військової служби відповідно наказу командира частини (по стройовій частині) від 31.07.2022 № 204 та виключена з усіх видів забезпечення.

Згідно довідки-розрахунку індексації ОСОБА_1 нараховано індексацію у розмірі 4201,43 грн.,   які надійшли на її рахунок 08.12.2022 року, що підтверджується випискою з банку.

Вважаючи, що невиплата середнього заробітку за затримку свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на приписи частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення - 01.08.2022, проте виконав свій обов`язок зі сплати лише 08.12.2022. Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому частина грошового забезпечення в день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав суду витребувану інформацію, а саме - належним чином засвідчену копію довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням.

У зв`язку із чим, суд не мав можливості обчислити розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, а саме за період 01.08.2022 року по 08.12.2022 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої  статті 117 КЗпП України  є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою   статті 117 КЗпП України   при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений  частиною першою  цієї статті.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені    статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені  статтею 116  цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена    статтею 117 КЗпП України    відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до    статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої   статті 117 КЗпП України   обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.  І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша  статті 117 КЗпП України  переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга  статті 117 КЗпП України  стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.

Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у  всіх  інших  випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи,  провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі  (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у  пункті 4  цього Порядку.

Згідно з пп. б), д) п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зважаючи на приписи частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення - 01.08.2022, проте виконав свій обов`язок зі сплати лише 08.12.2022, у зв`язку з чим позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 01.08.2022 р. по 08.12.2022 р. (130 дня).

Як вбачається з наданої, на виконання вимог ухвал суду, довідки про доходи ОСОБА_1 вих. № 116 від 01.08.23 р., у травні 2022 р. ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у розмірі – 23865,00 грн., індексація – 672,35 грн., матеріальна допомога – 23865,00 грн., додаткова винагорода ПКМУ № 168 – 30000,00 грн., утримано податки – 1176,04 грн., до сплати – 77226,31 грн.; у червні 2022 р. ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у розмірі – 23865,00 грн., індексація – 913,01 грн., матеріальна допомога – 0,00 грн., додаткова винагорода ПКМУ № 168 – 30000,00 грн., утримано податки – 821,67 грн., до сплати – 53956,34 грн.

Таким чином, для розрахунку середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) повинні враховуватись: грошове забезпечення та індексація за травень 2022 р. (23865,00+672,35=24537,35 грн.) і  грошове забезпечення та індексація за червень 2022 р. (23865,00+913,01=24778,01 грн.).

Матеріальна допомога та додаткова винагорода за ПКМУ № 168 у травні 2022 р., червні 2022 р. при обчисленні середньої заробітної плати (грошового забезпечення) не враховуються у відповідності до п.4 Порядку №100.

Таким чином, середньоденний заробіток (грошове забезпечення) дорівнює:

(24537,35 грн. + 24778,01 грн.) : 61 день = 808,45 грн.

З огляду на вищезазначене, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період 01.08.2022 року по 08.12.2022 року становить: 130 днів х 808,45 грн. = 105098,50 грн.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.    

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період 01.08.2022 року по 08.12.2022 року у розмірі 105098,50 грн. (сто п`ять тисяч дев`яносто вісім гривень п`ятдесят копійок).

Згідно п. 2 ч. 1    ст. 315 КАС України   за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні із викладенням абзацу 3 його резолютивної частини у новій редакції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року – змінити, виклавши абзац 3 його резолютивної частини у наступній редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період 01.08.2022 року по 08.12.2022 року у розмірі 105098,50 грн. (сто п`ять тисяч дев`яносто вісім гривень п`ятдесят копійок)».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5  статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 30.10.2023 року.

Головуюча суддя:                                                                                          О.А. Шевчук

Суддя:                                                                                                             А.В. Бойко

          Суддя:                                                                                                             А.Г. Федусик