ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.06 м. Київ 49/118-А
За позовом Державного підприємства “Дарницький вагоноремонтний завод”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Суддя Митрохіна А.В.
Секретар судового засідання Дмитрук О.В.
Представники:
Від позивача Кальчев Л.В. -предст. (дов. у справі),
Від відповідача Сабадин А.В.- гол. держ. под. інсп. (дов. у справі),
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 01.06.2006 р. о 15 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державне підприємство “Дарницький вагоноремонтний завод” звернулося з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.11.2005 р. № 0000421601/0.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов’язань. Проте, позивач вважає, що сплата коштів не на той бюджетний рахунок не відповідає складу правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому до позивача незаконно застосовано вказані вище санкції. Позивач оскаржив податкове повідомлення–рішення та вважає рішення про залишення його скарги без розгляду неправомірним та таким, що суперечить законодавству. Позивач вважає, що сума авансового внеску з податку на прибуток, що нарахована на суму дивідендів, потрапила до бюджету (Єдиний казначейський рахунок) вже 20.05.2003 р., тобто ще до настання граничного терміну сплати – 19.02.2004 р. А тому винесення спірних податкових повідомлень –рішень та застосування відповідачем до підприємства штрафу позивач вважає неправомірним.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач несвоєчасно сплачував суму узгодженого податкового зобов'язання . Відповідно до п. 3 р. ІІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 № 135, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі кодів бюджетної класифікації несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку. Відповідач вважає, що застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов'язань передбачених пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами” є правомірним.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких містяться у матеріалах справи, господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків видане податкове повідомлення-рішення від 30.11.2005 р. № 0000421601/0, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за затримку на 12 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов‘язання в розмірі 52500,00 грн. до позивача застосований штраф у розмірі 10% у сумі 5250,00 грн.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки від 24.11.2005 р. № 678/16-1/14294471, в якому зазначається, що позивачем подано до СДПІ декларацію з податку на прибуток за 2003р. Рядком 17 декларації підприємством визначено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету та рядком 20 визначено суму авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, що сплачуються до бюджету державними некорпоративними, казенними або комунальними підприємствами за підсумками поточного звітного періоду (2003р.).
Під час перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установи банку встановлено порушення строків сплати податкових зобов”язань по податку на прибуток в тому числі на суму авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, передбачених пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” Встановлено порушення граничного терміну сплати узгоджених податкових зобов”язань на 12 календарних днів, а саме граничний термін сплати податкового зобов”язання з податку на прибуток за 2003р. –19 лютого 2004р.. Згідно законодавства термін сплати 19 лютого 2004 р., фактично сплачено –згідно вимоги –доручення № 53 від 03.03.2004р. Кількість днів затримки –12, сума боргу 52500,00 грн.
З висновками акта перевірки, прийнятим на підставі них оскаржуваним податковим повідомленням –рішенням та запереченнями відповідача, суд не погоджується, виходячи з наступного:
12.05.2003р. позивачем подано декларацію з податку на прибуток підприємства за І кв. 2003р., відповідно до якої р. 20 відсутня сума авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів.
11.08.2003р. позивачем подано декларацію з податку на прибуток підприємства за півріччя 2003р., відповідно до якої р. 20 сума авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів складає 301,05 тис. грн.
10.11.2003р. позивачем подано декларацію з податку на прибуток підприємства за три квартали 2003р., відповідно до якої р. 20 сума авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів складає 301,05 тис. грн.
22.12.2003р. позивачем подано декларацію з податку на прибуток підприємства за 11 місяців 2003р., відповідно до якої р. 20 сума авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів складає 354,4 тис. грн.
09.02.2004р. позивачем подано декларацію з податку на прибуток підприємства за рік 2003р., відповідно до якої р. 20 сума авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів складає 374,2 тис. грн., сума податку до сплати складає 752,4 тис. грн.
Платіжними дорученнями від 20.05.2003р. № 2084 позивачем перераховано на рахунок 31218203169205, код 26077906, банк отримувача –УДК у м. Києві, призначення платежу –101: податок на прибуток (дивіденди) –41050,00 грн. та № 2067 позивачем перераховано на рахунок 31218203169205, код 26077906, банк отримувача –УДК у м. Києві, призначення платежу –101: податок на прибуток (дивіденди) –260000,00 грн.
Як вбачається з витягу з банківського рахунку позивача, (оригінал оглянутий судом) 19.11.2003р. позивачем перераховано 53250,00 грн. та 18.02.2004р. позивачем перераховано 19830,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що за результатами 2003 року, згідно декларації з податку на прибутком позивач був зобов”язаний сплатити авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів у розмірі 374,2 тис. грн., яку позивач сплатив в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів 20.05.2003р., 19.11.2003р., 18.02.2003р.
18.02.2004р. позивачем подано заяву на адресу СДПІ по роботі з великими платниками податків, в якій повідомив останнього, що 20.05.2003р. п/д № 2084 та п/д №2067 була здійснена проплата: податок на прибуток по дивідендах на р/р 3128203169205 у сумі 41 050,00 грн. та 260 000,00 грн. у зв”язку з тим, що вищезазначений р/р не є вірним, то позивач просить грошові кошти у сумі 301050,00 грн. перенести на р/р 31119001169205 податок на прибуток (відсотки на дивіденди).
03.03.2004р. здійснено перерахунок з рахунку позивача надміру сплаченого податку у розмірі 56943,33 грн. та 91702,76 грн. на рахунок 31119001169205.
04.03.2004р. здійснено перерахунок з рахунку позивача надміру сплаченого податку у розмірі 152403,91 грн. на рахунок 31119001169205.
Відповідно до даних розрахунку відповідача, що є додатком до Акта, та його письмових пояснень сплата зобов’язань по податку на прибуток підприємств авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів не на той бюджетний рахунок було розцінено ним як несплата узгодженого податкового зобов’язання по податку, штрафні санкції розраховувались за період з граничної дати сплати зобов’язання до дати перерахування органами казначейства коштів на належний рахунок.
Проте, суд не може погодитися з тим, що сплата позивачем авансових внесків нарахованих на суму дивідендів на рахунок, який не передбачений для сплати таких внесків, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої п.п. 17.1.7 п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1. ст. 17 вказаного закону до платників податків встановлюється відповідальність у вигляді штрафу за несплату узгодженого податкового зобов'язання у строки встановлені цим законом. Відповідно до п. 1.2 ст. 1 цього Закону податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок. Згідно з п. 1 Наказу Державного казначейства України № 122 від 26.06.2002 “Про затвердження Положення про єдиний казначейський рахунок” єдиний казначейський рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України.
Рахунок, на який Позивач сплачував 20.05.2003р. авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, є бюджетним рахунком. А тому відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України вказані суми були зараховані на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України та використовувались за призначенням згідно бюджетного розпису.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень та витягу з банківського рахунку, позивач сплачував до бюджету аванасові внески за перевіряємий період в межах строків, тобто до 19.02.2004р., визначених п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Отже, враховуючи, що суми авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, були сплачені позивачем на бюджетний рахунок і в подальшому були зараховані на єдиний казначейський рахунок як доходна частина бюджету та використовувались державою в особі уповноважених органів за призначенням, суд приходить до висновку, що авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, були перераховані позивачем до бюджету у встановлений строк, а отже підстави для застосування штрафних санкцій згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відсутні. Будь-яких правових норм, які встановлюють відповідальність платника податку за сплату у відповідний строк узгодженого зобов’язання до державного бюджету, але не на належний бюджетний рахунок, відповідачем не наведено.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.1991 №1251-XII в редакції Закону України від 18.02.1997 №77/97-ВР (із змінами та доповненнями) під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Статтями 14 та 15 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.1991 №1251-XII в редакції Закону України від 18.02.1997 №77/97-ВР (із змінами та доповненнями) визначено вичерпний перелік загальнодержавних, а також місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону встановлено, що до загальнодержавних податків належить податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.
Відповідно до статуту Державного підприємства “Дарницький вагоноремонтний завод” є державним підприємством.
Відповідно до статті 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” згідно із статтею 18 Закону України "Про підприємства в Україні" державні некорпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році до спеціального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).
Норматив і порядок відрахування зазначеної частини прибутку (доходу) встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечити надходження до спеціального фонду Державного бюджету України в обсязі не менше 400.000 тис. гривень. Ці надходження спрямовуються на державні капітальні вкладення у сумі 175.000 тис. гривень та субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів у сумі 225.000 тис. гривень.
Статтею 72 Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” встановлено, що господарські організації:
- державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу);
- акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.
Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2003р. № 557 “Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними неокорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об’єднаннями” відрахування до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, здійснюється державними некорпоратизованими, крім підприємств установ кримінально-виконавчої системи, та корпоратизованими, казенними підприємствами (крім державних підприємств електроенергетичної галузі, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів) та їх об'єднаннями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку (доходу), а державними сільськогосподарськими підприємствами, які постраждали у 2003 році від стихійного лиха, - у розмірі 5 відсотків. Перелік таких сільськогосподарських підприємств встановлюється Міністерством аграрної політики за погодженням з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Міністерством фінансів.
Частина прибутку (доходу) сплачується у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств і зараховується на відповідні рахунку з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державного казначейства.
Як вбачається з наведених положень законодавства, вказаний платіж, а саме: частина прибутку (доходу) господарських організацій, у статутних фондах яких є державна частка, що сплачується до бюджету, не включено до переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), визначеного статтями 14 та 15 Закону України ”Про систему оподаткування”, а тому вказаний платіж не є податком чи збором (обов'язковим платежем) в розумінні законодавства України.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України ”Про систему оподаткування” ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Як встановлено судом, платіж –„частина прибутку (доходу) господарських організацій (у статутних фондах яких є державна частка), що сплачується до бюджету” не є податком чи збором, а тому не підлягає регулюванню податковим законодавством України.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, а відтак вказаний платіж є обов’язковим до сплати суб’єктами, визначеними у ст. 52 Закону України „Про державний бюджет України на 2003 рік”, оскільки такий платіж встановлено Законом України.
Відповідно до п. 11.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.
Згідно з абз. „б” та „в” ч. 1 п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:
- календарному кварталу або календарному півріччю, - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
- календарному року, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Таким чином, у відповідності до зазначених норм та статті 52 Закону України „Про державний бюджет України на 2003 рік” державні підприємства , у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах сплачують до загального фонду Державного бюджету України:
- за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року щоквартально.
Як встановлено судом вище, позивачем подавались до ДПІ декларації з податку на прибуток, позивачем своєчасно та в повному розмірі сплачені авансові внески нарахованих на суму дивідендів та прирівняних до них платежів
Згідно з преамбулою Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. Ця форма акту ненормативного характеру може застосовуватись лише щодо обов'язків зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з п. 1.2 ст. 1 вказаного Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п. 1.3 ст. 1 зазначеного Закону).
Абзацом “б” пп. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку та надіслати податкове повідомлення-рішення, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; якщо згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу) є контролюючий орган .
Як зазначалось судом вище, вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначено у ст.ст. 14 та 15 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. №1251-XII в редакції закону України від 18.02.1997 №77/97-ВР (із змінами та доповненнями).
У цих статтях платіж: „частина прибутку (доходу) господарських організацій (у статутних фондах яких є державна частка), що вилучається до бюджету” як один із видів податків і зборів не передбачені. Тому обов'язок підприємства зі сплати платежу: „частина прибутку (доходу) господарських організацій (у статутних фондах яких є державна частка), що вилучається до бюджету” не належить до категорії податкового зобов’язання.
Наведене свідчить про те, що у відповідача не було підстав направляти позивачу податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за затримку на 12 календарних днів граничного строку сплати платежу, який не підпадає під визначення поняття податкового зобов”язання.
Нормами пунктів 7, 8 статті 11, п.6 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органам податкової служби надано право застосувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом, забезпечувати своєчасне їх стягнення.
У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 17.1.7. вказаного Закону встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 вказаного закону штрафна санкція (штраф) –це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
З наведених норм випливає, що штрафні санкції можуть накладатись на платників податків лише у випадку порушення ними податкового законодавства.
Оскільки судом встановлено, що платіж –„частина прибутку (доходу) господарських організацій (у статутних фондах яких є державна частка), що сплачується до бюджету” не є податковим зобов’язанням, то у відповідача не було підстав застосувати до позивача штрафні санкції на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому спірне податкове повідомлення-рішення щодо застосування до позивача штрафних санкцій також визнається судом неправомірним.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги адміністративного позову доведеними та обґрунтованими.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 71, 94, 160-163, 167, 254, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 30.11.2005 р. № 0000421601/0.
Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
На постанову в 10-денний строк з дня складення постанови у повному обсязі може бути подано заяву про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання заяви.
Суддя | А.В. Митрохіна |
Дату виготовлення та підписання постанови у повному обсязі відкладено з технічних причин на 16.06.2006р. о 16:00 год.