КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.03.2009                                                                                           № 12/232

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Гарник Л.Л.

 суддів:            Іваненко  Я.Л.

          Пантелієнка  В.О.

 при секретарі:           Семеник Т.В.

 За участю представників:

 від позивача -Ховкун Ю.Е., дов. б/н від 03.07.2008 року

 від відповідача -Бурмістренко Н.В., дов. б/н від 04.11.2008 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об"єднання підприємств "Українська ліга музичних прав"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2008

 у справі № 12/232 (Прокопенко Л.В.)

 за позовом                               Об"єднання підприємств "Українська ліга музичних прав"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "СушиЯ"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   укладення договору

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 року у справі№ 12/232 в позові Об’єднання підприємств “Українська ліга музичних прав” (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “СушиЯ” (далі –відповідач) про укладення договору відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з’ясовано обставини. Що мають значення для справи, а висновки суду не відповідаються викладеним у рішенні обставинам справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у відповідача було достатньо часу реалізувати надане йому ст. 627 ЦК України право на вільний вибір контрагента, проте ним не було здійснено жодної спрямованої дії. Крім того скаржник зазначає, що висновки суду першої інстанції про неналежність наданих позивачем доказів використання відповідачем у своїй діяльності об’єктів суміжних прав шляхом їх публічного виконання (акт фіксації від 07.04.2008 року та відеозапис) є хибними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.03.2009 року.

26.02.2009 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 року у справі № 12/232 без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що всі права інтелектуальної власності на музичні твори, які використовуються у приміщеннях суші-барів “СушиЯ”, належать відповідачу на підставі Договору № 10 від 30.07.2007 року.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/197 від 05.03.2009 року здійснено заміну у складі колегії суддів та передано справу № 12/232 для подальшого апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді: Гарник Л.Л., суддів Іваненко Я.Л., Пантелієнка В.О.

В судове засідання 05.03.2009 року з’явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та надав лист Державного департаменту  інтелектуальної власності  Міністерства освіти  і науки України  № 16-07/736 від 10.02.2009 року, в якому зазначено, що станом на 06.02.2009 року відповідно до положень ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, постанови КМУ № 71 від 18.01.2003 року  “Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання  опублікованих  з комерційною метою фонограм  і відеограм та порядку їх виплати”, наказу  Міністерства освіти і науки України від 21.05.2003 року            № 309 “Про затвердження Порядку визначення уповноважених організацій колективного управління ”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.06.2003 року за                № 437/7758, визначені наступні організації колективного управління, уповноважені  здійснювати  збирання і розподіл  винагороди (роялті) за використання  опублікованих  з комерційною метою  фонограм і відеограм:

1.          Об’єднання підприємств “Український  музичний альянс”;

2.          Об’єднання підприємств “Українська ліга музичних прав”;

3.          Всеукраїнська громадська організація “Всеукраїнське Агентство з авторських та суміжних прав”.

Позивач стверджує, що відповідач є суб'єктом комерційного використання фонограм, на якого згідно чинного законодавства України покладено обов'язок самостійно здійснювати нарахування сум винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 року “Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку їх виплати” та перераховувати їх організаціям колективного управління на підставі укладених з ними договорів. Позивач вважає, що в даному випадку обов'язок укладення господарського договору встановлено ч. 3 ст. 179 ГК України, згідно якої укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення такого договору для певних категорій суб'єктів господарювання (ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та Постанова Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 року).

Представник відповідача в судовому засіданні 05.03.2009 року підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Щодо наданого позивачем акту фіксації публічного виконання музичних творів від 07.04.2008 року, то відповідач вважає його неналежним доказом по справі, так як в ньому не вказано конкретний перелік творів, виконання яких зафіксовано, акт складений за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Об'єднання підприємств “Українська ліга музичних прав” (позивач) є уповноваженою організацією колективного управління, що здійснює збір винагороди за комерційне використання фонограм згідно виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтва № 3 від 07.10.2003 року.

Товариства з обмеженою відповідальністю “СушиЯ” (відповідач) є суб'єктом господарювання, одним з видів діяльності якого є утримання мережі суші-барів під торговельною маркою “СушиЯ”. У зазначених закладах здійснюється публічне виконання фонограм музичних творів шляхом їх подання через розташовані у приміщеннях цих закладів відповідні технічні засоби, внаслідок чого виконання цих фонограм є доступним для сприйняття відвідувачами та персоналом цих закладів. Ці факти зафіксовані позивачем 07.04.2008 року шляхом відеозйомки.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.04.2008 року позивач надіслав відповідачу лист № 01/09/04/08 з пропозицією укласти договір про виплату винагороди за комерційне використання фонограм та додав до нього два примірники договору, однак на нього не було відповіді, тому позивач звернувся до суду з вимогою укласти договір про виплату винагороди за комерційне використання фонограм в примусовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права” збирання винагороди за використання фонограм (відеограм) і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків.

Ця стаття передбачає існування організацій колективного управління майновими правами авторів, які здійснюють, в тому числі, захист прав конкретних авторів на підставі укладених з ними договорів, та з їх числа - уповноважених організацій, що укладають відповідні договори з користувачами на збір винагороди (з одного боку) та з організаціями колективного управління щодо розподілу цієї винагороди.

Відповідно до ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права” ( далі - Закон) допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління.

Таким чином, у випадку використання об'єктів авторського права у своїй господарській діяльності у формах, передбачених ст. 43 Закону, відповідач зобов'язаний дотримуватися авторських прав у порядку, передбаченому законодавством.

В даному випадку це означає, що відповідач зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 43 Закону (шляхом укладення відповідного договору з уповноваженою організацією) у випадку, якщо ним використовуються не лише музичні твори П'янзіна К.О. (ліцензіара) на підставі договору № 10 від 30.07.07 року, а й інших осіб. Щодо творів П'янзіна К.О., то в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують укладення ним договору безпосередньо з відповідачем; будь-які докази укладення П'янзіним К.О. договору про передачу його майнових авторських прав організації колективного управління в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст. 43 Закону відповідач у випадку використання об'єктів авторського та/або суміжного права інших осіб, ніж П'янзін К.О., зобов'язаний укласти відповідний договір з будь-якою організацією колективного управління авторським правами, що має статус уповноваженої.

В той же час, позивач не є єдиною організацією колективного управління, що згідно ст. 43 Закону отримала статус уповноваженої.

Так, згідно з листом Державного департаменту  інтелектуальної власності Міністерства освіти  і науки України  № 16-07/736 від 10.02.2009 року, станом на 06.02.2009 року відповідно до  положень ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, постанови КМУ № 71 від 18.01.2003 року  “Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання  опублікованих  з комерційною метою фонограм  і відеограм та порядку їх виплати”, наказу  Міністерства освіти і науки України від 21.05.2003 року № 309 “Про затвердження Порядку  визначення  уповноважених  організацій  колективного управління ”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України  04.06.2003 року за № 437/7758, визначені  наступні  організації  колективного управління, уповноважені  здійснювати  збирання  і розподіл  винагороди (роялті) за використання  опублікованих  з комерційною метою  фонограм і відеограм:

1.Об’єднання підприємств “Український  музичний альянс”;

2.Об’єднання підприємств “Українська ліга музичних прав”;

3.Всеукраїнська громадська організація “Всеукраїнське Агентство з авторських  та суміжних прав”.

Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 6, 627 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач може укласти договір з будь-якою з існуючих уповноважених організацій, а не лише з позивачем.

Також апеляційний суд погоджується з твердження суду першої інстанції, що в даному випадку надані позивачем докази використання відповідачем у своїй господарській діяльності авторських та/або суміжних прав інших осіб, ніж П'янзіна К.О., не можуть вважатися належними.

Зокрема, наданий суду акт фіксації не може бути належним доказом використання відповідачем фонограм музичних творів, так як складений за відсутності представників відповідача невідомими особами.

Щодо наданої відеозйомки, яку було здійснено за допомогою мобільного телефону “Моторола” і в подальшому відтворено за допомогою комп’ютерної техніки на диск для лазерних систем зчитування, то вона також не може бути прийнята в якості належного доказу по справі, так як наданий суду відеозапис не дає можливості ідентифікувати місце проведення запису, час та джерело походження звукових сигналів, зафіксованих записом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В той же час колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у випадку використання у своїй діяльності об'єктів авторського та/або суміжних прав відповідач на виконання вимог ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права” зобов'язаний укласти відповідний договір з уповноваженою організацією колективного управління.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо укладення договору про виплату винагороди за комерційне використання фонограм в примусовому порядку не підтверджена належними засобами доказування, а тому не підлягає задоволенню.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 року у справі № 12/232 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СушиЯ” - без задоволення.

2.Матеріали справи № 12/232 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Гарник Л.Л.

 Судді                                                                                          Іваненко  Я.Л.

                                                                                          Пантелієнко  В.О.

 06.03.09 (відправлено)