Справа № 308/2004/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

        11 жовтня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого                                судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                                        КОЖУХ О.А., СОБОСЛОЯ Г.Г.

за участю секретаря                ГУСОНЬКИ З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/2004/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 листопада 2022 року, повний текст якого складено 2 грудня 2022 року, головуюча суддя Дегтяренко К.С., -

встановив:

16.02.2021 ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв адвокат Фекийшгазі К.С., звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.

29.11.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, за яким боржник зобов`язувався повернути до 31.03.2018 отримані в борг кошти у гривнях у сумі, еквівалентній 55000,00 дол. США за валютним курсом НБУ на дату повернення коштів. Укладення договору позики підтверджується борговою розпискою ОСОБА_2 від 29.11.2017.

Однак, у встановлений законом строк, відповідач отримані грошові кошти позикодавцю не повернув.

За договором про відступлення права вимоги від 28.09.2018 ОСОБА_3 відступив позивачці належні йому права вимоги за основним зобов`язанням, що виникло на підставі боргової розписки, виданої ОСОБА_2 29.11.2017.

Пунктом 1.1. договору про відступлення права вимоги від 28.09.2018 визначено, що основним зобов`язанням згідно з цим договором є зобов`язання ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів, яке виникло на підставі боргової розписки від 29.11.2017.

Таким чином, борг за договором позики від 29.11.2017 підлягає поверненню позивачці ОСОБА_1 . На день подання цього позову ОСОБА_2 указані кошти не повернув.

Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України, якими регулюються правовідносини за договором позики та порядок виконання договірних зобов`язань, діючи на захист своїх майнових прав кредитора позивачка ОСОБА_1 просила стягнути на її користь із відповідача ОСОБА_2 1531420,00 грн, що станом на 15.02.2021 за курсом НБУ еквівалентно 55000,00 дол. США, та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.11.2022 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1531420,00 грн заборгованості за борговою розпискою, що станом на 15.02.2021 (день подання позову) за курсом НБУ еквівалентно 55000,00 дол. США, а також 11350,00 грн сплаченого судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з того, що зобов`язання, яке виникло з договору позики, було порушене відповідачем, тому з нього підлягають стягненню на користь позивачки, яка має відповідне право вимоги, кошти на погашення боргу.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване, наводить у скарзі такі доводи.

Суд не встановив у повному обсязі обставини справи та безпідставно відхилив відзив відповідача на позов як такий, що був поданий з пропущенням процесуального строку.

На момент відкриття провадження в справі відповідач перебував на стаціонарному лікуванні, провадження в справі зупинялося на час його лікування, тому відповідач пропустив строк на подання відзиву з поважної причини.

Заявлені відповідачем для допиту свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які можуть підтвердити, що гроші за розпискою не передавалися, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, проте, до суду на виклик не з`явилися, а подали нотаріально посвідчені заяви зі своїми поясненнями. Суд проігнорував прохання відповідача про застосування примусового приводу до свідків.

Договір позики між ним і ОСОБА_3 не укладався, гроші в якості позики не передавалися.

Між ТОВ «Лейєр Україна» і ТОВ «МБК «Капітель»» 29.08.2017 був укладений договір на закупівлю модулів типу «Кисловодськ» на загальну суму 4992000,00 грн. Відповідач знайшов такі модулі в м. Харкові, але вони могли бути куплені лише за готівку. Тому директор ТОВ «Лейєр Україна» ОСОБА_6 зловживаючи довірою відповідача переконав його в необхідності написання вищезгаданої розписки як гарантії унеможливлення зловживань відповідачем, який отримав готівку для закупівлі ангарів, та гарантії повернення коштів у разі, якщо з відповідачем щось трапиться.

Факт придбання за готівку модулів типу «Кисловодськ» може підтвердити свідок ОСОБА_7 , який проживає в Харкові.

Під час написання розписки жодних свідків не було, розписка була написана та передана ОСОБА_8 , позикодавцем був указаний ОСОБА_3 , який на той час здійснював юридичний супровід ТОВ «Лейєр Україна».

Після встановлення модулів на території підприємства та введення об`єкта в експлуатацію ОСОБА_6 не повернув відповідачу боргову розписку мотивуючи втратою документа.

Тому розписка була удаваним правочином, вчиненим із метою приховання фінансових ризиків власників ТОВ «Лейєр Україна».

Не бажаючи це все пояснювати в подальшому, не маючи змоги підтвердити походження заявлених у розписці коштів, ОСОБА_6 відступив право вимоги боргу за розпискою позивачці, яка є його дружиною.

Відносини між сторонами мають регулюватися іншим правочином, який вони реально вчинили.

Сторона просить рішення суду скасувати, в позові відмовити.

У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сочка В.І., вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін. Зазначає, зокрема, що договір позики, правомірність якого презюмується, підлягає виконанню, розписка є доказом укладення договору позики, оригінал розписки знаходиться у кредитора, що доводить факт невиконання зобов`язання боржником.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Сочки В.І., який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 1, 2, 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:

загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність;

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних і процесуальних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов`язки у межах, наданих їй договором або актами законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, зловживання цивільними правами не допускається;

сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;

основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність, змагальність сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ч. 1 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 208 ч. 1 п. 4, ст. 1047 ч.ч. 1, 2 ЦК України).

Правомірність договору презюмується, договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 204 ч. 1, ст. 629 ч. 1 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі …, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором;

позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ч.ч. 1, 3 ЦК України).

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі;

якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає;

наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку;

у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора (ст. 545 ч.ч. 1, 2, 3, 4 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання;

якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (ст. 625 ч. 1, ст. 1050 ч. 1 ЦК України).

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором;

якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором; це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ст. 1051 ч. 1 ЦК України).

У силу положень ст. 202, ст. 512 ч. 1 п. 1, ст. 514, ст. 516 ч. 1, ст. 517 ч. 1 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється, зокрема, за правочином про передання ним своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги), за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).

Відповідно до вказаних вимог закону та положень ст.ст. 11-14, 509, 525, 526, 530, 610-612, 614, 622-624 ЦК України, цивільні права та обов`язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов`язаний повернути кредитору все заборговане на умовах, передбачених договором і законом, виконати зобов`язання у відповідний строк, а кредитор управі вимагати виконання порушеного зобов`язання.

Наявність підстави для виникнення боргу, пред`явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили;

якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ч.ч. 1, 2 ЦК України).

Встановлено, що 29.11.2017 ОСОБА_2 видав ОСОБА_3 власноручно написану розписку, якою:

підтвердив отримання від ОСОБА_3 «готівкою із рук в руки» коштів у сумі 1477905,00 грн, що за курсом НБУ станом на 29.11.2017 (1 дол. США = 26,871 грн) становить 55000,00 дол. США;

«отримані в борг кошти» зобов`язався повернути до 31.03.2018 у сумі в гривнях України, еквівалентній сумі 55000,00 дол. США за курсом НБУ на дату повернення коштів;

«дана розписка написана та підписана мною власноручно без примусу з повним її розумінням та в інтересах моєї сім`ї, в присутності свідків»; дата «29.11.2017», підпис, « ОСОБА_2 »;

розписка підписана також ОСОБА_4 (із зазначенням ідентифікаційного коду та місця проживання (свідок 1)) і ОСОБА_5 (із зазначенням ідентифікаційного коду та місця проживання (свідок 2)), кожен із яких зробив власноручний запис такого змісту: «факт передачі та отримання коштів та підписання даної розписки ОСОБА_9 підтверджую», проставив дату 29.11.2017, підпис, зазначив своє прізвище та ініціали.

Сторони позикових правовідносин скористалися своїм правом (зокрема, ст. 192 ч. 2, ст. 533 ч. 2 ЦК України) урегулювати їх із визначенням грошового еквівалента належної до сплати в гривнях суми боргу в іноземній валюті за офіційним курсом долара США на день платежу.

Будь яких інших умов, зобов`язань, підстав, мети отримання грошей, окрім власне отримання у борг визначеної суми коштів та обов`язку повернути їх у встановлений строк, розписка ОСОБА_2 не містить.

До позовної заяви була додана копія вищевказаної розписки, засвідчена представником позивачки ОСОБА_1 адвокатом Фекийшгазі К.С. (а.с. 5-6 т. 1), у подальшому суду першої інстанції стороною позивачки був наданий і був приєднаний до справи оригінал розписки (а.с. 179 т. 1).

У визначений договором позики (розпискою) від 29.11.2017 строк позичальник ОСОБА_2 отримані в позику кошти позикодавцю ОСОБА_3 не повернув.

28.09.2018 ОСОБА_3 (цедент) уклав із ОСОБА_1 (цесіонарієм) договір відступлення права вимоги (цесії), на підставі якого відступив останній всі без винятку належні йому права вимоги за основним зобов`язанням, яким є зобов`язання ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів у гривнях у сумі, еквівалентній 55000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату повернення коштів, яке виникло на підставі боргової розписки, виданої ОСОБА_2 29.11.2017 (а.с. 7-9 т. 1). Цього ж дня (28.09.2018) сторони договору відступлення права вимоги склали акти приймання-передавання права вимоги та документів, які його підтверджують (оригіналу боргової розписки від 29.11.2017) (а.с. 10, 11 т. 1).

15.02.2021 новий кредитор ОСОБА_1 надіслала рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення боржнику ОСОБА_2 повідомлення від 12.02.2021 про заміну кредитора в зобов`язанні, яке виникло з боргової розписки від 29.11.2017, додала до нього оригінали договору відступлення права вимоги (цесії) від 28.09.2018 і актів приймання-передачі та просила перерахувати заборговане за вказаними в повідомленні банківськими реквізитами (а.с. 12-15 т. 1).

На день пред`явлення ОСОБА_1 позову, що розглядається, докази сплати відповідачем ОСОБА_2 боргу відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про процес, просив суд першої інстанції зупинити провадження в справі на час його стаціонарного лікування, що було задоволене, провадження в справі зупинялося на період з 27.05.2021 по 21.12.2021 (а.с. 44, 45, 49-50, 68, 71 т. 1).

19.05.2022 відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, умотивований обставинами, які в подальшому лягли в основу його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції (а.с. 94-97 т. 1).

Зазначав, що між ТОВ «Лейєр Україна», директором якого був ОСОБА_6 , і ТОВ «МБК «Капітель»», директором якого був відповідач, існували господарські відносини, був укладений ряд договорів на будівництво логістичного центру в с. Сюрте Ужгородського району (за етапами робіт). ОСОБА_3 «де-факто» здійснював юридичний супровід цього будівництва.

29.08.2017 між указаними Товариствами був укладений договір на закупівлю модулів типу «Кисловодськ» (ангарів) на загальну суму 4992000,00 грн, з яких 30% (1497600,00 грн) сплачувалися замовником за наявності конструкцій.

Відповідач знайшов такі модулі в м. Харкові, але вони могли бути куплені лише за готівку, про що ТОВ «МБК «Капітель»» уклало угоду в усній формі. Тому директор ТОВ «Лейєр Україна» ОСОБА_6 зловживаючи довірою відповідача переконав його в необхідності написання вищезгаданої розписки як гарантії унеможливлення зловживань відповідачем, який отримав готівку для закупівлі ангарів, та гарантії повернення коштів у разі, якщо з відповідачем щось трапиться.

Факт придбання за готівку модулів типу «Кисловодськ» може підтвердити свідок ОСОБА_7 , який проживає в Харкові.

Під час написання розписки жодних свідків не було, розписка була написана та передана ОСОБА_8 , гроші не передавалися, а надходили на рахунок юридичної особи, директором якої був відповідач.

У січні 2018 року відповідач виконав умови договору, ангари були введені в експлуатацію, однак, ОСОБА_6 розписку не повернув мотивуючи втратою оригіналу документа.

Тож розписка буду удаваним правочином, вчиненим із метою приховання фінансових ризиків власників ТОВ «Лейєр Україна», розписка приховувала договір гарантії.

Відсутність факту передачі коштів за розпискою можуть підтвердити вказані в ній свідки.

Не бажаючи це все пояснювати в подальшому, не маючи змоги підтвердити походження заявлених у розписці коштів, ОСОБА_6 відступив право вимоги боргу за розпискою позивачці, яка є його дружиною.

У відзиві відповідач просив викликати та допитати свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_7 . До відзиву відповідач додав договір від 29.08.2017 № 53 між ТОВ «Лейєр Україна» і ТОВ «МБК «Капітель»» на закупівлю та монтаж модулів типу «Кисловодськ» на загальну суму 4992000,00 грн, акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року (а.с. 100-106 т. 1), деякі інші документи (реєстраційні документи, листування тощо).

Позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв адвокат Сочка В.І., подала відповідь на відзив відповідача, в якому заперечила його обґрунтованість, стосунок господарських відносин і наданих відповідачем документів до боргової розписки, можливість підтвердження безгрошовості позики показаннями свідків тощо і, своєю черго, просила викликати і допитати як свідка ОСОБА_3 (а.с. 122-126, 128-129 т. 1).

Ухвалою від 09.06.2022 суд першої інстанції задовольнив клопотання обох сторін і викликав свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , відмовивши лише у виклику свідка ОСОБА_7 через необґрунтованість відповідного клопотання (а.с. 134-136 т. 1).

Свідок ОСОБА_3 з`явився до суду, був допитаний у судовому засіданні 12.07.2022 у присутності відповідача ОСОБА_2 і підтвердив, що особисто передавав гроші ОСОБА_2 за розпискою, підписаною в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , борг йому не було повернуто, він відступив право вимоги боргу ОСОБА_1 , до ТОВ «Лейєр Україна» він жодного стосунку не має (а.с. 143-146 т. 1).

Свідки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонер, і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалід ІІ групи, до суду не з`явилися, однак, подали заяви від 13.09.2022, справжність підписів на яких була посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловкою В.О. за реєстровими номерами, відповідно, 2401 і 2400, у яких повідомили, що 29.11.2017 на прохання їхнього знайомого ОСОБА_3 були присутні під час написання ОСОБА_2 , який теж є знайомим ОСОБА_5 , розписки про отримання в борг 55000,00 дол. США, вони теж підписали розписку, вказали свої дані та засвідчили факт передачі коштів ОСОБА_2 , про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та за відмову від давання показань вони обізнані, до суду не можуть з`явитися: ОСОБА_4 , оскільки є особою похилого віку; ОСОБА_5 , оскільки є інвалідом (а.с. 155-158 т. 1).

З приводу обставин, пов`язаних із ОСОБА_4 і ОСОБА_5 апеляційний суд зауважує таке. Видача позичальником боргової розписки у присутності свідків, засвідчення в розписці факту передачі коштів також і свідками тощо не суперечать закону, такі обставини, оскільки не замінюють собою власне факту укладення договору позики в письмовій формі (факту видачі боргової розписки позичальником), можуть мати місце як додаткові за згодою сторін договору позики.

Поряд із цим, заперечення письмового договору позики за його безгрошовістю може шляхом показань свідків мати місце лише у прямо передбачених законом випадках, перелік яких ЦК України встановлює вичерпно: коли договір був укладений під впливом обману (ст. 230 ЦК України), насильства (ст. 231 ЦК України), зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем (ст. 232 ЦК України) або під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України). Жодна з таких обставин, що могла б у разі її належного обґрунтування та доведення слугувати підставою для підтвердження свідченнями свідків того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця, у справі не встановлена.

Відповідач ОСОБА_2 не оспорював судовим порядком договір позики, не заявляв, не обґрунтовував і не доводив вимог, які б випливали з положень ст.ст. 230-233 ЦК України.

За таких умов наявність чи відсутність показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не має правового значення в справі, як не має й значення те, що відповідні заяви в силу положень ст.ст. 69, 76-80, 90, 95, 230, 233, 235 ЦПК України не є ані показаннями свідків, ані письмовими доказами, тому не можуть безпосередньо підтверджувати певні факти і обставини.

Насамкінець щодо цього, привід через органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення може бути застосований лише до належно викликаного свідка, який без поважних причин не з`явився на судове засідання або не повідомив про причини неявки, тоді як у праві обставини протилежні, свідки повідомили про причини неможливості явки в судове засідання і такі не визнавалися неповажними. Зрештою, нічим не спростовано й те, що відповідач відмовився від допиту ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як свідків і погодився на оголошення судом поданих ними заяв.

Так само стверджуючи, що договір позики від 29.11.2017, на який посилається позивачка ОСОБА_1 , насправді є удаваним правочином (ст. 235 ЦК України), відповідач ОСОБА_2 не заявляв, не обґрунтовував і не доводив судовим порядком вимог, які пов`язуються з удаваністю правочину, не вказував конкретно, який правочин сторони мали на увазі, якщо договір позики є удаваним, які конкретно умови того іншого, реального правочину, як саме конкретно, за якими правилами мають бути врегульовані відносини сторін реального правочину і т.ін.

Згадка відповідача про договір гарантії як про реальний правочин, що його сторони мали на увазі, неспроможна, позаяк гарантія є специфічним забезпечувальним стосовно основного зобов`язання правочином, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання (ст.ст. 560, 562 ЦК України). Боргова розписка, про яку йдеться, не дає жодних підстав для висновку про існування між позикодавцем ОСОБА_10 і його правонаступником ОСОБА_1 з одного боку та позичальником ОСОБА_2 з іншого боку правовідносин гарантії як за їх змістом по суті, так і за суб`єктним складом.

Не ґрунтуються на жодних належних і допустимих доказах також твердження відповідача ОСОБА_2 про пов`язаність боргової розписки з господарською діяльністю ТОВ «Лейєр Україна» і ТОВ «МБК «Капітель»». Міркування про використання спірних коштів у господарській діяльності та в розрахунках між цими господарськими товариствами та/або в розрахунках в Україні з третіми особами неспроможні, позаяк відповідні розрахунки підлягають спеціальним правилам, здійснюються в безготівковій формі, кошти зараховуються на банківські рахунки, готівкові розрахунки мають відповідні істотні обмеження, складаються первинні документи про господарські операції, ведеться їх бухгалтерський і податковий облік тощо (ГК України, ПК України, Закони України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», інше законодавство).

Будь-яких конкретних даних і документальних доказів про рух спірних коштів саме в господарських операціях у справі немає, а порушення порядку здійснення господарських операцій, якщо такі мали місце, не можуть створювати для відповідача правомірні підстави для його правової позиції в справі.

У цьому зв`язку не можуть бути взяті до уваги твердження відповідача про те, що зобов`язання із повернення коштів було виконане у січні 2018 року шляхом виконання умов певного господарського договору чи договорів, закупівлею та установленням певних конструкцій на для ТОВ «Лейєр Україна» і т.ін.

Доводи відзиву на позов і апеляції про те, що факт виконання зобов`язання за борговою розпискою неправомірно не був підтверджений через начебто втрату позикодавцем оригіналу розписки не дають підстав для прийняття відповідної позиції боржника. За умови втрати позикодавцем оригіналу розписки боржник не був позбавлений права вимагати видачі кредитором розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі, а в разі відмови в цьому – затримати виконання зобов`язання (ст. 545 ч.ч. 1, 4 ЦК України), не був позбавлений права діяти і судовим порядком на захист своїх майнових прав, чого, втім, не робив.

Таким чином, наведені відповідачем ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на жодних конкретних фактичних обставинах і не підтверджуються жодними доказами, суперечать дійсним обставинам, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх спроможності по суті.

Заперечення в апеляційній скарзі по суті спору є бездоказовими міркуваннями та припущеннями відповідача, на яких доказування ґрунтуватися не може (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Водночас апелянтом не заперечується факт видачі вищезгаданої розписки.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення позичальником ОСОБА_2 умов укладеного з позикодавцем ОСОБА_10 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , договору позики, оскільки відповідач не повернув позику у визначений договором строк. Відповідач не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов`язання. Суд першої інстанції ухвалив законне, правильне по суті та справедливе рішення, чого доводи апеляції не спростовують. Водночас із урахуванням положень ст. 176 ч. 1 п. 1 ЦПК України, ст. 192 ч. 2, ст. 533 ч. 2 ЦК України і дати подання позову рішення суду першої інстанції щодо суми стягнутого слід змінити взявши до уваги офіційний валютний курс НБУ 27,8304 грн / 1 дол. США.

Відтак на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити щодо суми стягнутого та судового збору, в іншій частині на підставі ст. 375 цього Кодексу залишити апеляцію без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. ст. 376 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково,

рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 листопада 2022 року змінити, замінивши в резолютивній частині рішення суду:

у другому абзаці цифри та слова «1531420 (один мільйон п`ятсот тридцять одну тисячу чотириста двадцять) грн. заборгованості за борговою розпискою, що станом на 15.02.2021 року (день подання позову) за курсом НБУ еквівалентно 55000 тисячам доларів США» цифрами та словами «1530672,00 грн (один мільйон п`ятсот тридцять тисяч шістсот сімдесят дві гривні 00 коп.) заборгованості за договором позики, що станом на 16.02.2021 за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США / 27,8304 грн є еквівалентом 55000,00 дол. США»;

у третьому абзаці цифри та слова «11350 (одинадцять тисячу триста п`ятдесят) гривень» цифрами «11344,33 грн».

в іншій частині залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8,51 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого з апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 3 листопада 2023 року.

Судді