Ухвала

іменем україни

23 вересня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кременецька районна державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном; за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Почаївська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, їх реєстрацію та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 07 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Кременецька районна державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні житлом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. За її згодою у вказаному житловому будинку у 2011 році вселилася її дочка ОСОБА_5 разом із сім'єю. Спільне проживання із дочкою та зятем не склалося, оскільки між сторонами постійно виникають сварки та конфлікти. Відповідачі створюють їй перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном. Зазначила, що вона неодноразово зверталася до міліції із заявами про нанесення їй побоїв. Їй довелося перейти проживати до іншого житлового приміщення, вселитися до вказаного будинку вона не може, оскільки відповідачі їй у цьому перешкоджають. Тому просила усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди.

У березні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - Почаївська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, їх реєстрацію та визнання права власності. Указаний позов обґрунтовувала тим, що спірний будинок належав колгоспному двору, членами якого станом на 1991 рік були вона, її батько ОСОБА_7 та мати ОСОБА_4, у рівних частках по 1/3 набули право власності на вказаний будинок з господарськими будівлями та спорудами. У 1998 році ОСОБА_7 помер. ОСОБА_7 заповів усе своє майно ОСОБА_4 і остання у 2001 році отримала свідоцтво про право на спадщину на зазначений житловий будинок з надвірними будівлями по

АДРЕСА_1 в цілому. Тому ОСОБА_5 просила визнати свідоцтво про право власності на спірний будинок, видане 21 вересня 1981 року Почаївською міською радою на ім'я ОСОБА_7 та зареєстроване 24 вересня 1981 року у Кременецькому БТІ за реєстраційним № 1083 недійсним у частині визнання права власності на 1/3 частини вказаного будинку; визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11 січня 2001 року Почаївською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 та зареєстроване у реєстрі за № 30, на спадкове майно, що належало ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яке складається з вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями, недійсним у частині визнання права на 1/3 частини цього будинку; визнати реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане 07 лютого 2001 року Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_4, що посвідчує її право на спірний будинок в цілому по АДРЕСА_1 нeдiйcним у частині посвідчення права власності на 1/3 частини вказаного житлового будинку загальною площею 113,7 кв. м, житловою площею 75,8 кв. м, сарай, погріб, загальною вартістю 106 806 грн та визнати за нею право власності на 1/3 частини зазначеного будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 07 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 25 червня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1; вселено ОСОБА_4 до вказаного будинку; заборонено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 створювати для ОСОБА_4 перешкоди, які полягають у забороні та обмеженні доступу до жилих і нежилих приміщень, господарських будівель, присадибної ділянки вказаного будинковолодіння, користування належною їй худобою та її особистими речами.

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11 січня 2001 року завідуючою Почаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_4 та зареєстроване у реєстрі за № 30, на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, частково недійсним у частині визнання права на 1/3 частини будинковолодіння.

Визнано реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане 07 лютого 2001 року Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_4, що посвідчує її право на будинковолодіння в цілому, яке розташоване по АДРЕСА_1, частково недійсним у частині посвідчення права ОСОБА_4 на 1/3 частини будинковолодіння.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 113,7 кв. м, житловою площею 75,8 кв. м, сарай літ. «Б», погріб літ. «Пг» загальною вартістю 106 806 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов правильного висновку про часткове задоволення обох позовів.

Зокрема, задовольняючи частково позов ОСОБА_5 та визнаючи за нею право власності на 1/3 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, суд обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були членами одного колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_7, вони набули в рівних частках право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після його припинення, а тому у спадкову масу після смерті ОСОБА_7 входила лише належна йому 1/3 частини спірного будинковолодіння, яку успадкувала ОСОБА_4 Отже, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року та реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане 07 лютого 2001 року Кременецьким районним комунальним БТІ, згідно з якими за ОСОБА_4 оформлено право власності на вказане будинковолодіння в цілому, є недійсними у частині визнання за останньою права власності на 1/3 його частини, оскільки спірним свідоцтвом порушено право власності ОСОБА_5 на частку у колгоспному дворі, оскільки вона постійно проживала у спірному будинку та брала участь у веденні спільного господарства.

Крім цього, обґрунтованим є висновок суду, що ОСОБА_5 не пропустила строку позовної давності щодо оскарження вказаних правовстановлюючих документів, оскільки право на позов у неї виникло лише у червні 2011 року коли вона зі згоди власника вселилася та зареєструвалася в цьому будинковолодінні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з вимогами чинного ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

Отже, судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 07 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Ступак

В.М. Коротун

І.К. Парінова