Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 183/80/21

провадження № 61-11714св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро,

треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних сил України, Черкаська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, Будинкоуправління № 2 Гвардійської КЕЧ району, Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (далі - КЕВ м. Дніпро), треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних сил України, Черкаська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, Будинкоуправління № 2 Гвардійської КЕЧ району, Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, про визнання права власності на квартиру державного житлового фонду, в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є дочками ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері залишилася неприватизована квартира, загальною площею 61,9 кв. м, житловою площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). Вказана квартира на підставі ордеру № 1238 від 11 вересня 1985 року була виділена їх батьку ОСОБА_4 на сім`ю, що складалася з чотирьох чоловік, в тому числі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Після розірвання шлюбу між батьками, на підставі дозволу начальника Будинкоуправління № 2 від 29 жовтня 1992 року № 724, особовий рахунок на квартиру було переоформлено на ОСОБА_3 . На той час у квартирі вони (позивачі) залишалися також зареєстрованими, однак з часом створили свої сім`ї, знялися з реєстрації та переїхали на постійне місце проживання до м. Дніпро.

Їх матір іншого житла не мала, участі у приватизації житла з державного житлового фонду не брала, у жовтні 2019 року розпочала процедуру приватизації спірної квартири. Так, 24 жовтня 2019 року ОСОБА_3 подала першу заяву до начальника органу приватизації КЕВ м. Дніпро з проханням про передачу у приватну власність квартири, яку вона займала, однак її повідомили про відсутність даних щодо наявності у її власності іншого житла.

Вдруге, після доповнення пакету документів та отримання нею інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 лютого 2020 року про відсутність у її власності будь-якого нерухомого майна, ОСОБА_3 звернулася з необхідним пакетом документів до КЕВ м. Дніпро 02 березня 2020 року, однак у неї почали вимагати свідоцтво про смерть колишнього чоловіка.

Після цього в Україні були вжиті заходи щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, тому ОСОБА_3 , зібравши весь пакет документів, 15 липня 2020 року поштою направила його до КЕВ м. Дніпро, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - померла.

Таким чином, ОСОБА_3 висловила свою волю на приватизацію квартири, протягом тривалого часу вживала усіх достатніх заходів для отримання її у власність, однак померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію квартири.

Звернувшись у встановлений строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вони отримали відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому звернулися до суду із цим позовом та просили визнати за кожною з них право власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року в складі судді Сороки О. В. позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 висловила свою волю на приватизацію квартири, протягом тривалого часу вживала усіх достатніх заходів для отримання її у власність, однак померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію квартири, а тому після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до позивачів як спадкоємців ОСОБА_3 у порядку спадкування перейшло право вимагати визнання за ними права власності на спірну квартиру.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасовано рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду позивачі обрали неправильний спосіб захисту своїх прав, у зв`язку із чим оскаржуване рішення як таке, що ухвалене з порушенням вимог матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Визнаючи за позивачами право власності на квартиру, суд першої інстанції не врахував, що вони набули право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали їх матері на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. До складу спадщини входить право на завершення процедури приватизації квартири, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив у зв`язку зі смертю, тому суд апеляційної інстанції керувався тим, що саме такий спосіб захисту є вірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року справа № 6-121цс13, постановах Верховного Суду від 09 червня 2020 року справа № 554/8856/17, від 11 квітня 2018 року справа № 752/10477/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за її відсутності, без підтвердження належного повідомлення (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 висловила свою волю на приватизацію квартири, протягом тривалого часу вживала усіх достатніх заходів для отримання її у власність, однак померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію квартири, а тому після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до позивачів як спадкоємців ОСОБА_3 у порядку спадкування перейшло право вимагати визнання за ними права власності на спірну квартиру.

У разі, коли особа, яка висловила волю на приватизацію займаної нею квартири, померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але не пізніше місяця з дня одержання заяви, до її спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру, а не право на завершення процедури приватизації квартири, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив у зв`язку зі смертю, як було визначено у оскаржуваній процедурі апеляційного суду.

У порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце слухання справи, безпідставно відхиливши заяву її представника про відкладення розгляду справи.

У вересні 2023 року від КЕВ м. Дніпро надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

В обґрунтування доводів відзиву відповідач вказав, що обов`язковою умовою переходу права вимоги спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, у якій проживав спадкодавець, але помер до вирішення питання державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою. Для вирішення питання про наявність права вимагати визнання за спадкоємцем права власності на квартиру вирішальне значення може мати встановлення обставин, чи була розглянута в установлений строк заява про приватизацію квартири, чи була відмова відповідного органу приватизації у задоволенні заяви правомірною (чи були наявні заборони для передачі квартири наймачеві).

Апеляційний суд вірно встановив, що до органу приватизації ОСОБА_6 надала неповний пакет документів, чим порушила приписи пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. Подана ОСОБА_7 24 жовтня 2019 року заява до балансоутримувача будинку не може вважатися зверненням до органу приватизації. Позивачі не довели факт звернення до органу приватизації 02 березня 2020 року. Єдиним легітимним зверненням до органу приватизації є звернення від 15 липня 2020 року. За таких обставин апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачі набули право саме на завершення приватизації, а не на право власності на спірну квартиру.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із ордером № 1238 від 11 вересня 1985 року, виданим Міністерством Оброни військовослужбовцю ОСОБА_4 на сім`ю, що складалася з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , було надано право на зайняття квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Основним квартиронаймачем спірної квартири з 1992 року була ОСОБА_3 .

Станом на 24 жовтня 2019 року у спірній квартирі було зареєстровано місце проживання лише ОСОБА_3 , яка 24 жовтня 2019 року подала до керівника органу приватизації, тобто начальникові КЕВ м. Дніпро заяву, у якій просила оформити передачу у приватну власність спірну квартиру.

Орган приватизації у письмовому вигляді на цю заяву не відреагував.

Технічний паспорт на квартиру виготовлений на замовлення ОСОБА_3 15 листопада 2019 року.

Повторно до органу приватизації ОСОБА_3 звернулась 15 липня 2020 року (а.с. 20, т.1).

До заяви ОСОБА_3 додано довідку про склад сім`ї, документ, що підтверджує невикористання житлових чеків, копію паспорта ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_3 та спадкоємцями після її смерті, які у передбачений законом строк прийняли спадщину після смерті своєї матері.

В судовому засіданні в суді першої інстанції як свідки були допитані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які надали суду показання про те, що разом з ОСОБА_3 вони розпочинали приватизацію житла у жовтні 2019 року. Свідки надали показання щодо процедури приватизації, яка була визначена самим КЕВ м. Дніпро. Так, заяви про надання дозволу на приватизацію з усім необхідним переліком документів вони подавали до уповноважений представників КЕВ м. Дніпро, які приймали документи безпосередньо в Будинкоуправлінні № 2 Гвардійської КЕЧ району. Заяви свідків, як і заява ОСОБА_3 була прийнята КЕВ м. Дніпро приблизно в один час. Тобто у 2019 році свідки приватизували свої квартири та їм відомо, що документи ОСОБА_3 повернули через те, що вона не подала свідоцтво про смерть свого колишнього чоловіка, яке не повинно додаватися до необхідного переобліку документів, тому вона як тільки змогла його віднайти, знову направила документи до КЕВ м. Дніпро.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.

У справі, що є предметом перегляду, встановлено, що за життя ОСОБА_3 висловила свою волю на приватизацію спірної квартири, протягом тривалого часу вживала усіх достатніх заходів для отримання її у власність, а тому у неї виникло право на приватизацію спірного житла, яким вона не встигла скористатися, оскільки померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію квартири.

Частиною третьою статті 12 та частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 81 ЦПК України).

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживав спадкодавець, але помер до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 19 червня 2023 року в справі № 295/2637/20 (провадження № 61-12796св22).

Водночас у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року в справі № 524/3501/20 (провадження № 61-8394св21), на яку послався апеляційний суд, зроблено висновок, що для вирішення питання про наявність права вимагати визнання за спадкоємцем права власності на квартиру вирішальне значення може мати встановлення обставин, чи була розглянута в установлений строк заява про приватизацію квартири, чи була відмова відповідного органу приватизації у задоволенні заяви правомірною (чи були наявні заборони для передачі квартири наймачеві).

Установивши, що ОСОБА_3 за свого життя (24 жовтня 2019 року) висловила волю на приватизацію займаної нею з 1985 року квартири, однак померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивачів як спадкоємців ОСОБА_3 права вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року в справі № 523/20890/21 (провадження № 61-5585св23).

В аспекті доводів відзиву на касаційну скаргу щодо неподання померлою ОСОБА_3 належним чином оформленої заяви на приватизацію, колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку наявності у ОСОБА_3 , яка була зареєстрована, проживала та використовувала спірну квартиру як єдине житло, права на її приватизацію, здійснення нею належних та добросовісних дій щодо оформлення своїх прав, а також невиконання уповноваженим органом приватизації свого обов`язку щодо строків розгляду відповідної заяви громадянина, встановлених частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Суд першої інстанції підставно керувався тим, що ОСОБА_3 вживала всіх заходів для подачі цієї заяви ще у жовтні 2019 року, однак весь пакет документів їй повернувся без реєстрації в КЕВ м. Дніпро уповноваженими особами, які здійснювали прийом документів за процедурою, яку проходили мешканці сел. Черкаське, про що наголошували свідки в судовому засіданні.

Водночас суд установив, що саме погоджену заяву керівником підприємства по обслуговуванню житла ОСОБА_3 направила поштою 15 липня 2020 року разом з переліком документів, визначених Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, і таким чином висловила свою волю на приватизацію займаної нею квартири, однак померла до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію.

Колегія суддів враховує, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнавав факт подання йому ОСОБА_3 заяв про приватизацію у жовтні 2019 року та липні 2020 року (а. с. 61, т. 1), проте згодом вказував про неповноту поданого останньою пакету документів, а у апеляційній скарзі взагалі заперечував факт звернення ОСОБА_3 до органу приватизації у жовтні 2019 року.

З огляду на положення статті 400 ЦПК України, згідно із якими суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, колегія суддів звертає увагу, що мотивами відмови у задоволенні позову суд апеляційної інстанції вказав неправильно обраний позивачами спосіб захисту своїх прав при зверненні до суду, пославшись при цьому на висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року в справі № 524/3501/20 (провадження № 61-8394св21).

У вказаній справі суд досліджував чи була відмова відповідного органу приватизації у задоволенні заяви правомірною (чи були наявні заборони для передачі квартири наймачеві) та установив, що підставою для відмови у приватизації житла була відсутність ордеру на квартиру та технічного паспорту на спірну квартиру, натомість у справі, що є предметом перегляду, такі обставини не були установлені судами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) визначила правила, елементи та критерії, за якими має встановлюватись подібність правовідносин.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що правовідносини в справі № 524/3501/20 не є подібними до правовідносин у справі, що є предметом перегляду, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно врахував висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного судового рішення.

Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права та не врахував судову практику, посилання на яку містить касаційна скарга заявника.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції від 06 лютого 2023 року яке відповідає вимогам закону, тому постанова апеляційного суду від 18 липня 2023 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення її позову, тому з квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у сумі 1 816 грн.

Керуючись статтями 400, 413, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасувати.

Залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року.

Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у сумі 1 816 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович