ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 383/931/19

провадження № 51-2281км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

представників

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019120110000066, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеса, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років; за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 К - на строк 7 років; за ч. 2 ст. 263 КК - на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні: закінченого замаху на вбивство; умисного вбивства, особою, яка раніше вчинила замах на умисне вбивство; носіння іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу, за таких обставин.

Так, 8 березня 2019 року приблизно о 22:30 неповнолітній ОСОБА_6 приїхав на автомобілі ВАЗ 2106 до магазину « Наталі » (вул. Миру, 5а у с. Витязівка Кіровоградської області) з метою відвезти додому брата ОСОБА_11 з дружиною ОСОБА_12 .

У вказаному місці також перебували жителі села ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , де між останніми та ОСОБА_6 і ОСОБА_11 виник конфлікт, в результаті чого між ОСОБА_11 і ОСОБА_15 виникла бійка.

Під час бійки ОСОБА_6 підбіг до автомобіля і дістав з бардачка ніж, який є холодною зброєю, та почав вимагати від ОСОБА_15 щоб він відпустив брата. Тоді ОСОБА_15 почав рухатись до ОСОБА_6 , але ОСОБА_11 схопив останнього за обидві руки, намагаючись продовжити бійку один на один, в результаті чого ОСОБА_15 опинився спиною до ОСОБА_6 .

Тоді ОСОБА_6 , тримаючи ніж в правій руці, маючи умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_15 , підійшов до нього ззаду та завдав одного удару ножем в область поперекової ділянки справа. Від отриманої травми ОСОБА_15 присів, а ОСОБА_6 вважаючи, що виконав усі дії для доведення злочину до кінця відійшов від нього. Проте, лезо ножа проникнувши в тіло на глибину 10 см не зачепило життєво важливі органи та потерпілому в найкоротший час була надана кваліфікована медична допомога, тому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі засудженого.

Одразу після цього до ОСОБА_6 підбіг ОСОБА_13 , котрий намагався відібрати ніж, однак ОСОБА_6 , маючи намір на протиправне заподіяння смерті останньому, діючи умисно, тримаючи ніж у правій руці, завдав ним удару в черевну порожнину потерпілого, чим заподіяв проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини із пошкодженням печінки, глибиною біля 12 см, яке перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі смертю ОСОБА_13 .

В подальшому ОСОБА_6 на вищезгаданому автомобілі поїхав до місця свого проживання ( АДРЕСА_1 ), де сховав ніж, який є холодною зброєю, та який 9 березня 2019 року було вилучено з території домоволодіння під час проведення слідчого експерименту за участю засудженого.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисників, частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок суду в частині вирішення цивільного позову та судових витрат. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі винного через суворість, просять перекваліфікувати дії ОСОБА_6 на ст. 118 КК та призначити йому покарання в межах вказаної статті. На думку скаржників, суди здійснили поверхневий підхід для з`ясування всіх обставин справи, оскільки дослідженими доказами не доведено поза розумним сумнівом наявність у засудженого умислу на умисне вбивство. При цьому, судами не взято до уваги показання свідків та засудженого, що мають значення для з`ясування спрямованості умислу останнього. Стверджують, що ОСОБА_6 дістав ніж щоб лише налякати ОСОБА_15 та інших, і не намагався ним скористатися. Також вказують, що засуджений відмахнувся від потерпілого ОСОБА_13 , який був до нього найближче та намагався його вдарити, тим самим ненавмисно заподіяв йому тілесне ушкодження. Таким чином, його дії були вчинені з метою захисту себе і брата від злочинного посягання п`яної компанії, а тому їх слід кваліфікувати, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Зазначають, що апеляційний суд незаконного відмовив в клопотанні сторони захисту щодо повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, не дослідив і не проаналізував докази у їх сукупності та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що засуджений перебував у стані необхідної оборони. Крім того, вважають призначене покарання засудженому надто суворим.

У запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника, прокурор просить залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали свої касаційній скарги і просили їх задовольнити. Прокурор, потерпіла, представники потерпілих заперечували проти задоволення цих скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК Суд не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Разом із тим, в межах доводів скарги Суд зобов`язаний перевірити чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні носіння іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу (ч. 2 ст. 263 КК), в них не оспорюється.

Разом із цим, основними доводами скарг є те, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони, проте, судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли аналогічні доводи сторони захисту та зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними Суд знаходить обґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.

В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що версія сторони захисту про перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони в момент спричинення ножових поранень потерпілим, була предметом ретельного дослідження і оцінки суду першої інстанції, який її спростував в ході встановлення фактичних обставин справи та під час дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів.

Як убачається з вироку, під час допиту у суді засуджений ОСОБА_6 винуватість не визнав та пояснив, що коли на місці події почалась бійка між його братом ОСОБА_11 та ОСОБА_15 він, бажаючи заступитись за брата, пішов до машини і почав шукати перцевий балончик, проте не знайшов і взяв ніж, бажаючи налякати ним ОСОБА_15 , підійшов до останнього та почав за комір відтягувати від брата. При цьому весь час тримав ніж за спиною. Коли ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 побачили у нього ніж, вони почали йти до нього і вимагати викинути ніж, а він намагався від них відбігти та вимагав відпустити брата. ОСОБА_14 взяв пляшку від шампанського, а ОСОБА_17 - палицю, та йшли до нього з вимогою викинути ніж, однак він відбігав і вимагав відпустити брата. Далі ОСОБА_17 завдав йому удару камінням в плече, від чого він впав і випустив ніж. Намагаючись піднятися, він взяв в праву руку ніж та відмахнувся ним від ОСОБА_13 , котрий був до нього найближче. Вважає, що міг при цьому завдати удару ОСОБА_13 . Як завдав удару ножем ОСОБА_15 пояснити не зміг. Після чого, за наказом ОСОБА_11 поїхав на машині додому забрати маму. Стверджував, що захищав себе та брата від протиправний дій ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інших. Загрозу життю і здоров`ю брата та собі сприймав як реальну.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що коли на місці події між ОСОБА_11 та ОСОБА_15 розпочалась бійка, вона та ОСОБА_6 почали їх розбороняти, просили ОСОБА_15 щоб він відпустив ОСОБА_11 . В цей час ОСОБА_14 підбіг до ОСОБА_6 , обхопив його ззаду та намагався повали на землю, але ОСОБА_6 вирвався та задки почав відбігати і вимагав, щоб той його не зачіпав. Тоді до ОСОБА_6 підбіг ОСОБА_13 , свідок стала між засудженим і ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , тримала останнього за руки і просила, щоб той не зачіпав ОСОБА_6 , пояснювала, що він злякався, але ОСОБА_13 не реагував на це і відштовхнув її. ОСОБА_11 теж підбіг до ОСОБА_13 і просив припинити конфлікт. В цей момент прийшов ОСОБА_17 , вдарив палкою ОСОБА_11 і почав кидати в бік ОСОБА_6 якесь каміння. ОСОБА_13 вирвався від ОСОБА_11 та з ОСОБА_17 побіг до засудженого, котрий почав тікати та кричав, щоб його не зачіпали. Бачила, як в бік засудженого побіг ОСОБА_14 , в руках котрого була пляшка вина. Коли свідок пішла до кафе, чула, як ОСОБА_16 кричала, а ОСОБА_6 побіг до машини і кричав «викликайте швидку, я їду по маму». Потім вона побачила, що на асфальті лежить ОСОБА_13 і в районі живота у нього була кров. При цьому, ОСОБА_12 пояснила, щосвідком завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_15 та ОСОБА_13 вона не була, і стосовно тілесних ушкоджень заподіяних ОСОБА_15 , їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_11 надав показання, аналогічні тим, що надала свідок ОСОБА_12 . Також свідок пояснив, що відштовхнув ОСОБА_15 , щоб той не зачіпав дружину, від чого він впав через перила. Далі ОСОБА_15 затіяв з ним бійку, дружина і ОСОБА_6 намагались їх розбороняти. ОСОБА_14 намагався повалити ОСОБА_6 , але він вирвася і задки відбігав від нього, казав щоб його не зачіпали. В подальшому, свідок припинив бійку і пішов в бік ОСОБА_6 , до якого окрім ОСОБА_14 , йшли ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , при цьому останній вдарив свідка палицею ззаду. Вимагали від ОСОБА_6 віддати або викинути ніж. ОСОБА_11 розвернувся до них і сказав давайте мирно закінчимо, на що йому відповіли «забери ОСОБА_18 і їдьте». Бачив, як ОСОБА_6 впав, напевно від удару ОСОБА_13 і, напевно, коли вставав, міг нанести йому удар ножем.

Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягала сторона захисту, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судами попередніх інстанцій.

Судом першої інстанції було встановлено, що в ході бійки ОСОБА_11 схопив ОСОБА_15 за обидві руки, і потерпілий опинився спиною до ОСОБА_6 , котрий завдав йому удару ножем в область поперекової ділянки справа.

Крім того, відразу після цьогодо ОСОБА_6 підбіг ОСОБА_13 , котрому засуджений завдав удару ножем в черевну порожнину, заподіявши проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини із пошкодженням печінки, глибиною біля 12 см. Далі ОСОБА_6 сів в автомобіль та поїхав до місця свого проживання, де сховав ніж.

Допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_15 підтвердив обставини заподіяння йому ножового поранення засудженим та пояснив, що в день події, коли вони вирішили їхати до дому, виник конфлікт з ОСОБА_11 , котрий сказав, що всі пили за його гроші і він всіх пригощав, на що він почав заперечувати. В цей час до нього підбігла ОСОБА_12 і почала ображати потерпілого та його сім`ю, на що він вилив їй в обличчя пиво. Тоді ОСОБА_11 завдав йому удару в груді, від якого він впав через перила та вдарився. Підвівшись, він підійшов до ОСОБА_11 і між ними виникла бійка. В ході бійки відчув удар ззаду в поперек справа, після чого ОСОБА_11 його відпустив, він пішов в бік магазину, відчуваючи, що терпне нога. Почув крик «викликайте швидку», повернувся і побачив, як ОСОБА_13 впав на землю. Пояснив, що чув, як ОСОБА_14 звертаючись до ОСОБА_6 , вимагав викинути ніж.

Свідок ОСОБА_14 у суді першої інстанції пояснив, що в день події між ОСОБА_15 та ОСОБА_12 і ОСОБА_11 виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_12 намагалась затіяти бійку, на що ОСОБА_15 вилив їй в обличчя пиво. Після чого ОСОБА_11 його ударив та потерпілий впав через перила. Тоді ОСОБА_15 і ОСОБА_11 почали бійку, а ОСОБА_6 дістав з машини ніж, підбіг зі спини до ОСОБА_15 та завдав йому один чи два удари в спину ножем. Свідок підійшов до ОСОБА_6 та хотів припинити його дії, сказавши «Що ти робиш? Ти ж його заріжеш», однак засуджений розвернувшись, зачепив ножем свідку ногу. Стверджував, що при цьому фізичну силу щодо ОСОБА_6 не застосовував. Потім свідок взяв пляшку вина щоб захищатись, але ОСОБА_13 сказав її викинути, що він і зробив. ОСОБА_13 вимагав від засудженого, щоб він викинув ніж, проте ОСОБА_6 завдав йому удару ножем в область живота. Коли ОСОБА_13 впав на землю, ОСОБА_11 крикнув засудженому щоб він тікав, і ОСОБА_6 сів в машину і втік. Свідок стверджував, що в той час коли ОСОБА_6 завдав тілесні ушкодження ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , ніхто йому безпосередньо не погрожував та не застосовував до нього фізичну силу.

Суд також проаналізував показання свідка ОСОБА_16 , котра пояснила, що в день події між ОСОБА_15 і ОСОБА_11 виник конфлікт, оскільки, як висловився останній всі прийшли до них на весілля без запрошення. Далі ОСОБА_12 почала нецензурною лайкою обзивати ОСОБА_15 , його сім`ю і дітей, на що він вилив їй в обличчя пиво. Тоді ОСОБА_11 вдарив потерпілого, від чого він впав через перила, і між ними виникла бійка. В цей час, ОСОБА_6 дістав з машини ніж, підійшов до ОСОБА_15 та почав завдавати удари ножем, це побачив ОСОБА_14 , котрий підбіг до засудженого і намагався розборонити їх. В свою чергу, засуджений завдав удару в ногу ОСОБА_14 і останній відскочив. ОСОБА_14 взяв пляшку, проте його брат - ОСОБА_13 , наказав її викинути, що він і зробив. Сам ОСОБА_13 підійшов до засудженого щоб забрати ніж, вимагав викинути його або віддати, бо наробить горя, однак ОСОБА_6 бігав по колу та кричав «не підходьте, всіх поріжу». Вона та ОСОБА_13 неодноразово вимагали викинути ніж, але засуджений на це жодним чином не реагував. В цей момент ОСОБА_11 підбіг до ОСОБА_13 та завдав йому удару «монтировкою» в область шиї, а ОСОБА_6 завдав потерпілому удару ножем у живіт. Через кілька кроків ОСОБА_13 впав, а ОСОБА_11 крикнув ОСОБА_6 щоб він тікав, на що останній сів в машину і поїхав. Також свідок зазначив, що в момент завдання удару ОСОБА_13 , біля засудженого були сам ОСОБА_13 , вона, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . В свою чергу ОСОБА_14 та ОСОБА_17 були біля ОСОБА_15 .

Будучи допитаним у суді свідок ОСОБА_17 підтвердив, що в день події між ОСОБА_15 і ОСОБА_11 виник конфлікт, який переріс у бійку. ОСОБА_6 взяв з машини ніж та завдав зі спини удару ОСОБА_15 Намагаючись припинити дії засудженого, ОСОБА_14 взяв пляшку від вина, однак викинув її на вимогу ОСОБА_13 . Крім того, свідок пояснив, що він, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 вимагали від ОСОБА_6 викинути ніж, на що останній не реагував, кричав «не підходьте, бо поріжу всіх». ОСОБА_11 почав тримати ОСОБА_13 , останній зробив крок вперед, в цей час ОСОБА_6 завдав ножем удару потерпілому у живіт.

Судом також було допитано: потерпілу ОСОБА_19 , котра пояснила, що зі слів свого брата ОСОБА_17 їй стало відомо, що ОСОБА_13 намагався забрати у ОСОБА_6 ніж, але останній завдав йому ножове поранення; потерпілу ОСОБА_8 , котра зазначила, що зі слів ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 вона дізналась, що в ході конфлікту ОСОБА_6 завдав ножем ударів ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , а в подальшому ОСОБА_13 та ОСОБА_17 намагалися забрати у нього ніж, просили викинути, однак ОСОБА_6 на їх вимоги не реагував, кричав «я вас всіх тут поріжу» та кидався з ножем на всіх присутніх. Згодом, в ході конфлікту, ОСОБА_6 завдав ножове поранення ОСОБА_13 ; свідка ОСОБА_20 , котрий пояснив, що під час телефонної розмови від ОСОБА_17 дізнався, що його брата - ОСОБА_13 підрізав ОСОБА_6 . Приїхавши на місце події, побачив на землі ОСОБА_13 без свідомості. Від ОСОБА_15 дізнався, що його теж поранив ОСОБА_6 .

Суд також дослідив та проаналізував наявні в справі письмові докази, зокрема: протоколи огляду місця події від 9 березня 2019 року, відповідно до яких було оглянуто територію біля магазину «Наталі» та вилучено сліди РБК, в приміщенні моргу лікарні оглянуто труп ОСОБА_13 та виявлено тілесні ушкодження, оглянуто домоволодіння ( АДРЕСА_2 ) та вилучено одяг зі слідами РБК, належний ОСОБА_14 ; протоколи проведення слідчих експериментів від 15 липня 2019 року за участю ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , в ході яких свідки на місці події показали, як саме були вчинені кримінальні правопорушення ОСОБА_6 ; протокол проведення слідчого експерименту за участю засудженого від 9 березня 2019 року, в ході якого ОСОБА_6 пояснив та показав, як відбувалися події 8 березня 2019 року, а також вказав на місце, де сховано ніж, який було вилучено; висновок експерта, яким встановлено, що вилучений предмет є клинковою холодною зброєю колюче-ріжучої дії, мисливським ножем загального призначення; висновки експертів щодо визначення групової належності крові ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , щодо можливої приналежності крові ОСОБА_13 , виявленої на пуловері та курці останнього. Пошкодження куртки та відповідне йому пошкодження джемпера можуть відповідати рані у верхній третині живота справа, виявленої на трупі ОСОБА_13 , дані пошкодження могли бути спричинені клинком мисливського ножа.

Висновком експерта від 29 березня 2019 року встановлено, що причиною смерті ОСОБА_13 є геморагічний шок внаслідок гострої крововтрати, що розвинувся в результаті колюче-ріжучого поранення в черевну порожнину з пошкодженням печінки. Крім того, виявлено колото-різані рани в верхній третині живота праворуч, яке утворилось внаслідок однократного травмуючого контакту з об`єктом плоскої форми з загостреним вістрям, ріжучими краями, односторонньої заточки клинка. Глибина каналу біля 12 см.

Суд дослідив висновки експертиз, якими встановлено, що пошкодження куртки, светра та трикотажної фуфайки ОСОБА_15 розташовані в проекції правої поперекової ділянки, пошкодження є колото-різаними. Виявлене у ОСОБА_15 тілесне ушкодження у вигляді колото-різаного поранення поперекової ділянки справа з ушкодженням поверхневих та глибинних м`язів, утворилося від дії предмету, який мав гострокутне вістря, пласку форму, загострений ріжучий край та володів колюче-ріжучими властивостями. Дані ушкодження утворились у строк, вказаний в ухвалі та є легкими, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

В судовому засіданні були безпосередньо переглянуті відеозаписи з камер відеоспостереження, якими зафіксовано події, що відбувались біля магазину «Наталі» 8 березня 2019 року.

З дослідженого судом висновку судово-психіатричного експерта від 23 квітня 2019 року убачається, що ОСОБА_6 в момент вчинення правопорушення не страждав і в даний час не страждає психічним захворюванням, в тимчасовому хворобливому стані не знаходився, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тобто, ОСОБА_6 слід вважати осудним. Висновком експерта від 11 липня 2019 року встановлено, що ОСОБА_6 в момент вчинення кримінального правопорушення в стані сильного душевного хвилювання чи афекту не знаходився.

Таким чином, дослідивши та проаналізувавши вищенаведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 під час завдання ножових поранень потерпілим не перебував в стані необхідної оборони, а таку позицію засудженого розцінив, як обраний спосіб захисту.

В обґрунтування свого висновку суд зазначив, що з показань свідків, потерпілого ОСОБА_15 , та переглянутого судом відеозапису убачається, що після того, як ОСОБА_11 завдав удару ОСОБА_15 , останній впав через перила, а ОСОБА_11 направився до автомобіля та мав їхати додому.

Тобто, ні ОСОБА_11 , ні ОСОБА_6 в даний момент ніхто не загрожував. Лише, коли ОСОБА_15 підвівся і пішов до ОСОБА_11 , останній почав знімати з себе куртку, проте в цей час будь-якої бійки між ОСОБА_11 і ОСОБА_15 ще не було і життю та здоров`ю ОСОБА_11 , ще нічого не загрожувало.

Разом з тим, саме в цей момент ОСОБА_6 відчинив двері автомобіля, дістав звідти ніж, з яким направився в бік ОСОБА_15 та зі спини завдав йому удару ножем в поперекову частину. Відтак, зазначені дії засудженого спростовують показання свідка ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_6 був заляканий.

До того ж, як встановлено судом, одразу після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_21 , наявність у ОСОБА_6 ножа помітив ОСОБА_14 , котрий почав до нього йти та вимагав викинути або віддати ніж. В подальшому, інші присутні біля магазину також направилися в бік засудженого, що підтверджує правдивість показань свідків та потерпілих про намагання ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 та іншими, змусити ОСОБА_6 викинути або віддати їм ніж. Всі свідки та потерпілі однозначно вказують на неодноразову вимогу до засудженого викинути ніж і відсутність жодних погроз з їх боку на адресу останнього. Відтак суд зазначив, що відсутні будь-які підстави сприймати, як загрозу своєму життю та здоров`ю тай факт, що в бік ОСОБА_6 йшли свідки і потерпілий, які вимагали від нього викинути ніж, тобто вимагали від нього припинення протиправних дій.

Крім того, як зазначили свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , останній тримав ОСОБА_13 і саме в цей момент ОСОБА_6 завдав удару ножем в черевну порожнину потерпілому. Таким чином, удар було завдано в момент, коли вже фактично була відсутня будь-яка загроза ОСОБА_6 чи його брату. Разом із тим, ОСОБА_11 робить припущення, що удар було заподіяно випадково, коли засуджений впавши різко підвівся на ноги. Проте суд дійшов висновку, що таке припущення є неможливим, з огляду на те, що сила удару ножем повинна була бути достатньою, щоб прорізати одяг, який був на ОСОБА_13 та заподіяти відповідне тілесне ушкодження потерпілому, що неможна пояснити лише випадковим ударом в момент, коли ОСОБА_6 підвівся на ноги. До того ж, з висновку експертизи вбачається, що напрямок ранового каналу спереду назад глибиною 12 см, що свідчить про прямолінійне завдання удару ОСОБА_6 потерпілому, а не на відмах.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в момент завдання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , засуджений не перебував у стані необхідної оборони, а тому він не міг перевищити її межі, з чим погоджується й колегія суддів.

Суд апеляційної інстанції, належним чином перевірив та визнав безпідставними твердження сторони захисту про те, що засуджений діяв в умовах необхідної оборони. Враховуючи наведене, підстави для перекваліфікації дій засудженого на ст. 118 КК, відсутні.

Разом із цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 , завдаючи удару ножем потерпілому ОСОБА_15 , діяв з прямим умислом, направленим на його вбивство, однак з таким висновком колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ч. 2 ст. 125 КК - відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи, питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел конкретизований і неконкретизований. Конкретизований умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а неконкретизований - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків. Дії винуватого кваліфікуються як замах лише за наявності конкретизованого (визначеного) умислу.

Тобто, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 з однієї сторони, та ОСОБА_6 і ОСОБА_11 з іншої, виник конфлікт, в результаті чого між ОСОБА_11 і ОСОБА_15 виникла бійка. Під час бійки ОСОБА_6 підбіг до автомобіля, дістав з бардачка ніж, та почав вимагати від ОСОБА_15 щоб він відпустив брата.

Тоді ОСОБА_15 почав рухатись до ОСОБА_6 , але ОСОБА_11 схопив останнього за обидві руки, намагаючись продовжити бійку один на один, в результаті чого ОСОБА_15 опинився спиною до ОСОБА_6 , котрий ззаду завдав йому одного удару ножем в область поперекової ділянки та відійшов від потерпілого.

Таким чином, ОСОБА_6 спочатку вимагав від ОСОБА_15 щоб той відпустив його брата, а в подальшому, в ході конфлікту завдав потерпілому лише одного удару ножем, від якого було спричинено легке тілесне ушкодження, після чого ОСОБА_6 одразу відійшов від ОСОБА_15 , проте міг продовжити наносити тілесні ушкодження потерпілому.

Будучи допитаним у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_15 підтвердив, що в ході бійки відчув удар ззаду в поперек справа, після чого ОСОБА_11 його відпустив і він пішов в бік магазину, що також узгоджується з іншими доказами дослідженими у суді.

На думку колегії суддів, поведінка засудженого до, під час та безпосередньо після завдання удару потерпілому ОСОБА_15 , свідчить про відсутність в нього прямого умислу на вбивство останнього та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілого, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (ч. 2 ст. 125 КК).

Що стосується направленості умислу засудженого при заподіянні тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_13 , то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_6 , завдаючи такого цілеспрямованого удару мисливським ножем з належною силою в черевну порожнину (глибина ранового каналу 12 см) з пошкодженням життєво важливого внутрішнього органу (печінки), діяв з умислом, направленим саме на вбивство потерпілого ОСОБА_13 .

У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає, що судами хоча і правильно встановлені обставини вчинення кримінального правопорушення, проте їм дана неправильна правова оцінка і дії ОСОБА_6 слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК (заподіяння потерпілому ОСОБА_15 легкого тілесного ушкодження,що спричинило короткочасний розлад здоров`я), та відповідно за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство потерпілого ОСОБА_13 ).

Відносно доводів засудженого та його захисника про те, що суд апеляційної інстанції незаконного відмовив в клопотанні сторони захисту щодо повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, то слід зазначити наступне.

Як вбачається з ухвали суду, сторона захисту у своєму клопотанні та під час апеляційного перегляду кримінального провадження, не навела жодної з підстав, як того вимагає ст. 404 КПК, що докази досліджені судом першої інстанції не повно або з порушеннями, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання. Також, суд зазначив, що сам факт непогодження з висновками суду першої інстанції, не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку не порушив засад змагальності й безпосередності дослідження доказів, а сама наявність клопотання про повторне дослідження доказів не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази за умови, якщо вони належним чином оцінені в суді першої інстанції.

За наведених вище обставин, суд касаційної інстанції відповідно до вимог ст. 433 КПК, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин кримінального провадження, дійшов висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, а тому вважає за необхідне частково задовольнити касаційні скарги сторони захисту і перекваліфікувати дії засудженого ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК та з п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК.

Згідно з вимогами статей 50, 65 КК при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_6 покарання відповідно до вимог ст. 65 КК, Суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (зокрема, ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок, нетяжке та особливо тяжке кримінальні правопорушення), дані про особу винного (котрий за місцем проживання та навчання характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває), наявність пом`якшуючої покарання обставини (неповнолітній вік ОСОБА_6 ) та відсутність обставин, що його обтяжують.

Враховуючи викладене, Суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання: за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років, за ч. 2 ст. 125 КК, з урахуванням вимог ст. 101 КК, у виді арешту на строк 40 діб, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років. Колегія суддів вважає, що таке покарання є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині засудження за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК та з п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК.

Призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК покарання у виді арешту на строк 40 діб, за ч. 1 ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3