ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 201/1077/17

провадження № 61-12851св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпропетровська обласна організація Українського товариства охорони природи,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Південно-Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро)

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги:

- ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.;

- ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.;

- ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати нелегітимними та незаконними засідання обласної ради Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи (далі - ДОО УКРТОП) від 22 січня 2016 року та від 06 лютого 2016 року; визнати недійсними повністю та скасувати рішення, прийняті на засіданні обласної ради ДОО УКРТОП від 22 січня 2016 року; визнати недійсними повністю та скасувати рішення, прийняті на засіданні обласної ради ДОО УКРТОП від 06 лютого 2016 року; визнати нелегітимною та незаконною ХІІ позачергову конференцію ДОО УКРТОП від 27 лютого 2016 року; визнати недійсними повністю та скасувати рішення, прийняті ХІІ позачерговою конференцію ДОО УКРТОП від 27 лютого 2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є членом ДОО УКРТОП, яка, на його думку, є відокремленим підрозділом Громадської організації «Українське товариство охорони природи» і входить до її складу. У своїй діяльності ДОО УКРТОП керується Статутом Українського товариства охорони природи, а в період з 1993 до 2009 року мала власний Статут.

Йому стало відомо, що 27 лютого 2016 року проведено ХІІ позачергову конференцію ДОО УКРТОП. На його думку, ця конференція була скликана та проведена з порушенням Статуту і Положення Про Дніпропетровську обласну раду Українського товариства охорони природи, затвердженого ХІ конференцією організації від 21 квітня 2011 року. Так, рішення про скликання позачергової конференції на 27 лютого 2016 року прийнято на засіданні обласної ради організації, яке відбулось 22 січня 2016 року чи 06 лютого 2016 року (протокол № 1). При цьому це засідання обласної ради організації не скликалось уповноваженими особами, на засіданні були присутні лише ті її члени із загальної кількості 39 осіб, президія обласної ради ДОО УКРТОП не приймала рішення ні про скликання цього засідання обласної ради, ні про проведення ХІІ позачергової конференції товариства 27 лютого 2016 року, не затверджувались матеріали та пропонований порядок денний конференції. Сама ХІІ позачергова конференція організації від 27 лютого 2016 року є нелегітимною, оскільки згідно з протоколом конференції у ній взяли участь 56 осіб, проте лише троє з цих осіб є членами ДОО УКРТОП, а інші - сторонніми особами.

Таким чином, і засідання обласної ради організації, і ХІІ позачергова конференція від 27 лютого 2016 року проведені з порушеннями, є незаконними і порушують як його конституційне право, так і права інших членів товариства, на свободу об`єднання у громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, що передбачено статтею 36 Конституції України. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

У квітні 2017 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_2 також звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними рішення засідання обласної ради ДОО УКРТОП від 17 березня 2016 року, рішення ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених від 15 квітня 2016 року та рішення ХІІ звітно-виборчої конференції від 24 червня 2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що з 2006 року він є членом ДОО УКРТОП, а з 2011 року також є членом обласної ради цієї організації.

Рішенням обласної ради ДОО УКРТОП від 26 березня 2009 року відроджено Дніпропетровську міську організацію товариства охорони природи, згідно зі Статутом якої члени вказаної організації є членами ДОО УКРТОП. Рішенням обласної ради ДОО УКРТОП від 04 березня 2010 року затверджено положення про порядок виборів делегатів конференції. Згідно з цим положенням встановлено квоти для обрання делегатів конференції ДОО УКРТОП - 50 делегатів від Дніпропетровської міської організації товариства охорони природи, по 2 делегати від інших місцевих осередків товариства та додатково по 1 делегату на кожну повну тисячу індивідуальних членів в такому осередку.

За зверненням Дніпропетровської міської організації товариства охорони природи, її відокремлених підрозділів та районних організацій обласною радою ДОО УКРТОП було скликано позачергову ХІІ конференцію товариства на 27 лютого 2016 року. У лютому 2016 року відбулися засідання районних та міських організацій, на яких обрали делегатів на обласну конференцію (по 2 делегати від кожної організації, а разом - 20 делегатів). 27 лютого 2016 року відбулась ХІ звітно-виборча конференція ДОО УКРТОП, на якій було обрано 50 делегатів на обласну конференцію від імені міської організації. 27 лютого 2016 року проведено ХІІ позачергову конференцію ДОО УКРТОП. Усього в ХІІ позачерговій конференції ДОО УКРТОП брали участь 56 із 70 делегатів.

Рішенням ХІІ позачергової конференції ДОО УКРТОП від 27 лютого 2016 року було достроково припинено повноваження обласної ради товариства та її президії, обрано новий склад ради та виконувача обов`язків керівника організації - ОСОБА_2

17 березня 2016 року відбулося засідання попереднього складу обласної ради ДОО УКРТОП, оформлене протоколом, який має дві редакції.

На засіданні було прийнято рішення про виключення ОСОБА_2 зі складу товариства, про переобрання заступника голови ДОО УКРТОП та про скликання 15 квітня 2016 року ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених вказаної організації (перша редакція протоколу) чи про скликання 24 червня 2016 року ХІІ звітно-виборчої конференції цієї організації (друга редакція протоколу).

Вказані рішення вважає незаконними, оскільки на час проведення засідання повноваження цього складу обласної ради товариства вже були припинені рішенням ХІІ позачергової конференції від 27 лютого 2016 року, крім того, не було будь-яких підстав для його виключення з членів організації. 15 квітня 2016 року відбулися ХІІ звітно-виборчі збори уповноважених ДОО УКРТОП, які, на його думку є незаконними, оскільки діяльність такого органу управління організацією взагалі не передбачена Статутом товариства.

Щодо ХІІ звітно-виборчої конференції ДОО УКРТОП від 24 червня 2016 року вказував, що вона була скликана неповноважним органом - Всеукраїнською радою Українського товариства охорони природи, яка є керівним органом іншої організації, не уповноваженої на такі дії згідно зі Статутом ДОО УКРТОП. До участі в цій конференції не була допущена більшість членів товариства. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 липня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним рішення засідання обласної ради Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи від 17 березня 2016 року.

Визнано недійсним рішення ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи від 15 квітня 2016 року.

Визнано недійснимрішення ХІІ звітно-виборчої конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи від 24 червня 2016 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не довів факт порушення його прав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення обласної ради ДОО УКРТОП від 17 березня 2016 року визнані недійсними у зв`язку з їх прийняттям неуповноваженим органом (повноваження цього складу обласної ради товариства були припинені позачерговою конференцією від 27 лютого 2016 року), та у зв`язку з порушенням права ОСОБА_2 на членство в товаристві.

Рішення ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених ДОО УКРТОП від 15 квітня 2016 року підлягають визнанню недійсними у зв`язку з тим, що існування такого органу і прийняття ним рішення з приводу обрання керівних та контрольних органів ДОО УКРТОП не передбачене статутними документами товариства, а рішення ХІІ позачергової конференції ДОО УКРТОП від 26 червня 2016 року - у зв`язку з тим, що вони були скликані неуповноваженим органом, склад делегатів конференції був визначений з порушенням Статуту.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції було те, що суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_1 знати про час і місце судових засідань, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що із первісного та зустрічного позовів випливає наявність спору щодо порядку скликання, проведення позачергових конференцій (засідань обласної ради ДОО УКРТОП) та правомочності рішень, прийнятих за результатами їх проведення. Отже, у цій справі, між юридичною особою та її учасниками (членами) виник спір, який пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою, а вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_2 про направлення справи до Господарського суду Дніпропетровської області. Передано справу № 201/1077/17 до Господарського суду Дніпропетровської області, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року в частині направлення до Господарського суду Дніпропетровської області справи за позовними вимогами ОСОБА_1 .

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги, а позовні вимоги ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

1. Касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 255 ЦПК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що необхідно здійснити відступ від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, якою керувався апеляційний суд, в частині твердження про абсолютну неможливість оскарження особою рішення будь-яких органів громадської організації (в тому числі нелегітимних) про виключення особи з громадської організації, з метою приведенні її у відповідність до пункту 1 статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ у справі Лавріч проти Хорватії (заява 38458/15) від 04 квітня 2017 року, а тому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_2 вважає, що спірні правовідносини стосуються захисту цивільних прав учасників спору, а тому спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує про те, що справу апеляційним судом розглянуто за його відсутності.

2. Касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі клопотання про передачу позовних вимог за підсудністю, чим порушив принцип диспозитивності.

Заявник зазначає про те, що після закриття провадження у справі, він звернувся до апеляційного суду із заявою про направлення справи до Господарського суду Дніпропетровської області у частині його позовних вимог. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, на власний розсуд та з власної ініціативи передав для розгляду в порядку господарського судочинства також і позовні вимоги ОСОБА_1 , який такого волевиявлення не робив, про готовність підтримувати свої вимоги в господарському суді та нести судові витрати не заявляв (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

3. Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 461/7012/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що апеляційний суд не у повному обсязі з`ясував всі обставини у справі та дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року.

13 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року.

28 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року.

11 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзивів на касаційні скарги

ДОО УКРТОП у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, частково погоджуючись із доводами ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу задовольнити частково - скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Дніпропетровська обласна організація Українського товариства охорони природи була зареєстрована Управлінням юстиції Дніпропетровської обласної державної адміністрації 18 липня 1993 року.

Згідно свідоцтва про реєстрацію Статуту громадського об`єднання від 18 липня 1993 року цього дня зареєстровано Дніпропетровську обласну організацію Українського товариства охорони природи, територія на яку поширюється діяльність об`єднання - Дніпропетровська область, керівний орган об`єднання - обласна рада УТОП, м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 38, основна мета діяльності - здійснення практичних природоохоронних заходів, участь в розробці екологічних програм Придніпров`я, попередження екологічних порушень.

Відповідно до Статуту Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи Дніпропетровське обласне товариство охорони природи (далі - товариство):

є благодійною добровільною благодійною організацією, що має на меті розробку програм та проведення комплексу заходів по збереженню та відтворенню сприятливого для життя оточуючого природного середовища, збереження здоров`я мешканців Дніпропетровщини, здійснення просвітньої діяльності, захист екологічних прав громадян, участь у заходах по охороні природи, раціональному використанню природних багатств, реалізації екологічної політики України, сприяння розвитку творчої ініціативи і використанню науково-технічного потенціалу суспільства для здійснення його екологічних пріоритетів, виховання дбайливого відношення громадян до природи у сфері виробництва і побуту (пункт 1);

товариство має відокремлене майно і самостійний баланс, користується правами юридичної особи, має печатку і штамп зі своїм найменуванням, рахунок у банку (пункт 4);

товариство здійснює свою діяльність у межах Дніпропетровської області. Місцезнаходження центральних органів Товариства - місто Дніпропетровськ (зараз - міста Дніпро) (пункт 5);

вищим керівним органом товариства є конференція, яка скликається Обласною радою один раз на п`ять років (абзац 1 пункту 17);

ліквідація товариства здійснюється на підставі рішення конференції або рішення суду (пункт 30);

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що Дніпропетровська обласна організація Українського товариства охорони природи є окремою юридичною особою, яка має організаційно-правову форму - громадська організація та код ЄДРПУ - код ЄДРПОУ 03920310.

Обласною радою Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи рішенням від 04 березня 2010 року було затверджено положення про порядок виборів делегатів конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, яка встановлювала порядок обрання делегатів на чергові та позачергові конференції.

Відповідно до вказаного положення встановлено квоти для обрання делегатів конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи - 50 делегатів від Дніпропетровської міської організації товариства охорони природи, по 2 делегати від інших місцевих осередків товариства та додатково по 1 делегату на кожну повну тисячу індивідуальних членів в такому осередку.

06 лютого 2016 року відбулося засідання обласної ради Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, оформлене протоколом № 1, на якому було ухвалено рішення скликати ХІІ позачергову конференцію Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи на 27 лютого 2016 року о 14 годині 30 хвилин за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 9/Б, запропонувати наступний порядок денний конференції: «1. Про відновлення демократичних засад управління Дніпропетровською обласною організацією Українського товариства охорони природи. 2. Про внесення змін до складу керівних органів Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи». Вказаним рішенням також визначено, що делегати ХІІ позачергової конференції обираються за нормами представництва, визначеними Положенням про порядок виборів делегатів конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, затвердженим рішенням обласної ради товариства від 04 березня 2010 року.

Про проведення ХІІ позачергової конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи 26 лютого 2016 року було повідомлено шляхом публікації у всеукраїнській громадській газеті «Європейський Час» № 1 за 2016 рік від 11 лютого 2016 року.

25 лютого 2016 року відбулося позачергове засідання президії обласної ради Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи під головуванням ОСОБА_3 . На цьому засіданні прийнято рішення про проведення внутрішнього розслідування обставин скликання позачергової ХІІ конференції 27 лютого 2016 року, про проведення наступного засідання президії 26 лютого 2016 року та про призупинення членства в Дніпропетровській обласній організації Українського товариства охорони природи ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5

27 лютого 2016 року відбулася ХІІ позачергова конференція Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, в якій взяли участь 56 із 70 делегатів.

Відповідно до рішення цієї ХІІ позачергової конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи достроково припинено повноваження обласної ради товариства та її президії, обраний у 2011 році, обрано новий склад ради та виконувача обов`язків керівника організації - ОСОБА_2 . Крім того, прийнято рішення провести ХІІІ звітно-виборчу конференцію Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи не пізніше 21 квітня 2016 року.

17 березня 2016 року обласною радою Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи у складі, обраному ХІ звітно-виборчою конференцією 21 квітня 2011 року, було проведене засідання. На цьому засіданні прийнято рішення про скликання ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених на 15 квітня 2016 року та затверджено їх пропонований порядок денний, виведено третю особу ОСОБА_2 зі складу обласної ради товариства та виключено з числа членів товариства.

На засіданні обласної ради товариства 24 березня 2016 року затверджено уточнену редакцію протоколу від 17 березня 2016 року. Згідно з уточненою редакцією ухвалено рішення про проведення 24 червня 2016 року ХІІ звітно-виборчої конференції Дніпропетровської обласної організації Українського товариства хорони природи та затверджено її пропонований порядок денний. Встановлено, що у зв`язку з відсутністю у Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи місцевих осередків делегатами конференції є всі члени товариства у складі 56 осіб.

15 квітня 2016 року відбулися ХІІ звітно-виборчі збори уповноважених Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, які затвердили доповідь президії обласної ради та ревізійної комісії товариства, обрали новий склад обласної ради та ревізійної комісії товариства.

24 червня 2016 року відбулась ХІІ звітно-виборча конференція Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, в якій згідно з протоколом взяли участь 48 делегатів. Рішенням цієї конференції затверджено доповідь президії обласної ради та ревізійної комісії товариства, обрано новий склад обласної ради та ревізійної комісії товариства. 28 липня 2016 року на підставі цих документів було проведено державну реєстрацію змін до складу керівних органів Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від

висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо юрисдикції спору

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розгляд цього спору належить до юрисдикції господарського суду.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із тим, стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність

(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та

№ 29465/04)).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).

У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти щодо доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року

у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої

статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов, у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

У пункті 4.3 вказаного Рішення вказано, що відповідно до пункту 11

частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI) визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України «Про політичні партії в Україні». Об`єднання громадян діє на основі закону, Статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутися за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.

Отже, на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що

у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і ГПК України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог цього Закону можна дійти висновку, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Таким чином, внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20).

У справі, яка переглядається, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_1 із проведеними заходами через недотримання, на його думку, приписів установчих документів під час скликання та проведення позачергових конференцій, що є порушенням його права, як учасника ДОО УКРТОП брати участь у діяльності організації, та оскаржувати прийняті за результатами цих заходів рішення такої організації.

Позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються на незгоді з рішенням засідання обласної ради ДОО УКРТОП від 17 березня 2016 року, рішенням ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених від 15 квітня 2016 року та рішенням ХІІ звітно-виборчої конференції від 24 червня 2016 року, одним з яких є рішення від 17 березня 2016 року, яким його виключено з членів ДОО УКРТОП, та стосується захисту права на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління ДОО УКРТОП.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 4 квітня 2017 року у справі «Ловрич проти Хорватії», пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 8 жовтня 2009 року у справі «Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею.

Із первісного та зустрічного позовів випливає наявність спору щодо порядку скликання та проведення засідання обласної ради ДОО УКРТОП (позачергових конференцій), звітно-виборчих зборів уповноважених, звітно-виборчої конференції, а також правомочності рішень, прийнятих за результатами їх проведення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України,

ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та

частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Разом із тим, відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина

перша статті 92 ЦК України).

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом № 4572-VI, який набрав чинності з 01 січня 2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.

За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята

статті 1 Закону № 4572-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону № 4572-VI чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.

У статті 3 Закону № 4572-VI передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.

Одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста

статті 3 Закону № 4572-VI).

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Основним документом, що регулює діяльність ДОО УКРТОП є Статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства, умови реорганізації або припинення діяльності товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

За пунктом 1 Статуту ДОО УКРТОП є благодійною, добровільною організацією, що має на меті розробку програм та проведення комплексу заходів по збереженню та відтворенню сприятливого для життя оточуючого природного середовища, збереженню здоров`я мешканців Дніпропетровщини та ін.

Згідно з пунктом 4 Статуту, ДОО УКРТОП має відокремлене майно і самостійний баланс, користується правами юридичної особи, має печатку і штамп зі своїм найменуванням, рахунок у банку.

ДОО УКРТОП функціонує на засадах добровільності, рівності прав його членів, самоуправління, гласності, законності і є незалежною, самодіяльною громадською організацією.

Підпунктами «а» і «б» пункту 10 Статуту передбачено право членів товариства брати участь з правом ухвального голосу у зборах членів товариства, вносити до будь-якої організації Товариства пропозиції, що сприяють поліпшенню охорони природи, а також діяльності Товариства; обирати і бути обраним до керівних та контрольних органів Товариства.

Отже, члени ДОО УКРТОП, яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним та здійснюють інші правомочності, встановлені законом і статутними документами товариства.

Звертаючись до суду з позовами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на порушення своїх прав як членів ДОО УКРТОП (а також члена обласної ради цієї організації), тобто виник спір між юридичною особою та її учасником (членом), пов`язаний із діяльністю та управлінням цією юридичною особою. Зокрема, у справі, яка переглядається, підставою для звернення особи з позовом було недотримання вимог законодавства та установчих документів щодо порядку скликання, проведення позачергових конференцій (засідань обласної ради ДОО УКРТОП) та правомочності рішень, прийнятих за результатами їх проведення, а тому спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), та висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц

(провадження № 61-14317св19), від 26 січня 2022 року у справі № 522/7372/20 (провадження № 61-9516св21), від 19 квітня 2023 року у справі № 509/4824/16-ц (провадження № 61-19414св20).

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спір між сторонами у цій справі за своєю природою є корпоративним, оскільки спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, тому відповідно до статті 20 ГПК України підлягає розгляду господарським судом.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірні правовідносини стосуються захисту цивільних прав учасників спору, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 255 ЦПК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше викладеного нею у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 917/978/17 (провадження № 12-100гс18) висновку щодо юрисдикційності подібного спору.

Доводи заявника про те, що необхідно здійснити відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, а справу передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відхиляє, оскільки клопотання про здійснення відступлення від правової позиції, висловленої Верховним Судом, повинно містити ґрунтовні підстави для відступлення від попередніх правових висновків.

Такими ґрунтовними підставами, зокрема, є очевидна неправильність попереднього правового висновку, зміни в законодавстві, потреба в узгодженні судової практики в межах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) вказала на те, щоб забезпечити єдність та сталість судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду мусить мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання.

Разом із тим, необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявником фактично мотивована незгодою з ухваленим апеляційним судом судовим рішенням про закриття провадження у справі. Заявник не наводить ґрунтовні підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року

Відносно доводів ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд вийшов за межі клопотання про передачу позовних вимог за підсудністю, чим порушив принцип диспозитивності, оскільки на власний розсуд та з власної ініціативи передав для розгляду в порядку господарського судочинства також і позовні вимоги ОСОБА_1 , який такого волевиявлення не здійснив, колегія суддів зауважує таке.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДОО УКРТОП задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року скасовано, а провадження у справі закрито.

25 листопада 2022 року від ОСОБА_2 надійшла заява про направлення справи в частині його позовних вимог до Господарського суду Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 із відповідною заявою до суду не звертався.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року матеріали справи № 201/1077/17 передано до Господарського суду Дніпропетровської області, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху та надаючи строк для усунення недоліків позовної заяви, Господарський суд Дніпропетровської області запропонував позивачу вказати правильне найменування суду першої інстанції, до якого подається заява (Господарський суд Дніпропетровської області); вказати свій РНОКПП та ідентифікаційний код відповідача; викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, правові підстави позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 .

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що Дніпровський апеляційний суд правомірно передав до Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 201/1077/17; Господарський суд Дніпропетровської області на час перегляду цієї справи у касаційному порядку, не вирішив питання про прийняття до свого провадження позовної заяви ОСОБА_1 ; питання прийняття до провадження Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви ОСОБА_1 може бути оскаржено в апеляційному порядку, якщо Господарський суд Дніпропетровської області постановить відповідну ухвалу.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про розгляд справи апеляційним судом за його відсутності

З матеріалів справи вбачається, що у суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_2 представляв його адвокат - Молокович Є. С. (т. 9, а.с. 97), який був обізнаний про судове засідання 05 жовтня 2022 року (т. 9, а.с. 100), а сам ОСОБА_2 належним чином повідомлявся шляхом надсилання sms-повідомлення, однак у судове засідання 05 жовтня 2022 року ні ОСОБА_2 , ні його представник не з`явилися (т. 9, а.с. 105). Більше того, під час повторного апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 постійно належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, однак особисто жодного разу не брав участі у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції (т. 9, а.с. 33-105).

Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він вправі, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), від 17 березня 2023 року у справі № 465/5343/18 (провадження № 61-11076св22).

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства відхиляються колегією суддів з огляду на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, про які зазначено вище.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, щорішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 461/7012/16-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вказана постанова ухвалена до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, а тому колегія суддів враховує останню позицію Верховного Суду (Великої Палати).

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), згідно з яким незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Решта доводів касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано закрив провадження у справі з огляду на необхідність розгляду цього спору в порядку господарського судочинства, обґрунтовано визначивши, що спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, а тому підлягає розгляду господарським судом.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального праває безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року та касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська

СуддіВ. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк