ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 496/3820/14-ц

провадження № 61-11122св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум Вікторія Сергіївна,

стягувач - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»),

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2022 року у складі судді Дранікова С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В. С.

В обґрунтування скарги посилався на те, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2015 року у справі № 496/3820/14-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 256 791,72 доларів США та 619 314,38 грн. 06 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, заявник дізнався про те, що нерухоме майно, а саме: житловий будинок, площею 276,8 кв.м, та земельна ділянка, площею 0,1504 га, кадастровий номер 5121080300:03:001:0716, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких він є, виставлено на торги. У подальшому призначено повторні торги на 20 вересня 2018 року. Такі дії суб`єкта оскарження заявник вважає незаконними, в зв`язку з тим, що у вказаному будинку з 13 липня 2013 року зареєстрований його неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому перед проведенням торгів державний виконавець був зобов`язаний отримати попередню згоду органу опіки та піклування. Однак, у матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_2 така згода відсутня.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В. С. з передачі на реалізацію предмета іпотеки, а саме - житлового будинку, площею 276,8 кв.м, та земельної ділянки, площею 0,1504 га, кадастровий номер 5121080300:03:001:0716, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оформлені заявкою щодо передачі на реалізацію предмета іпотеки від 04 липня 2018 року за вих. № 09.1-3735/В-2/НОМЕР_2, та зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В. С. усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року у складі судді Дранікова С. М. у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року скасовано, справу передано до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що при зверненні до суду зі скаргою, заявник не зазначив усіх заінтересованих осіб у справі, зокрема ОСОБА_4 , а судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси. Крім цього, місцевим судом не встановлено місце проживання ОСОБА_3 .

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2022 року у складі судді Дранікова С. М. у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, щодержавний виконавець діяв з дотриманням вимог чинного законодавства України, порушення положень статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» відсутні, тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою з підстав порушення судом першої інстанції частини першої статті 37 ЦПК України щодо повторної участі судді у розгляді справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суддя Драніков С. М. міг брати повторну участь у розгляді справи згідно з приписами частини першої статті 37 ЦПК України, оскільки 28 вересня 2018 року розгляд справи по суті не відбувся, рішення у справі судом не ухвалювалося, тому доводи апеляційної скарги про те, що справу розглянуто у суді першої інстанції неповноважним складом суду, є необґрунтованими.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 липня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена суддею Драніковим С. М., який вже брав участь у розгляді цієї справи, тому він не міг повторно приймати участь у розгляді цієї ж справи.

Доводи інших учасників справи

19 вересня 2023 року від ПАТ «МТБ Банк» до Верховного Суду через систему «Електронний Суд» надійшов відзив, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 вересня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм цивільного процесуального права, зазначаючи, що оскаржена ухвала суду першої інстанції постановлена суддею Драніковим С. М., який вже брав участь у розгляді цієї справи, тому він не міг повторно приймати участь у розгляді цієї ж справи.

З вказаними доводами касаційної скарги колегія суддів Верховного Суду не погоджується з наступних підстав.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У справі «Бускаріні проти Сан-Марино» (Buscarini v. San Marino) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 лютого 1999 року зазначив, що словосполучення «встановлений законом» відноситься не тільки до правової основи самого існування суду, але і до складу суду у кожній справі.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд (його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)).

Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (рішення від 15 грудня 2005 року у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus)).

У окремих випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість, тобто «має не лише здійснюватися правосуддя, але й ще має бути видно, що воно здійснюється», адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium)).

Присутність у складі суду хоча б одного упередженого судді може призвести до порушення вимоги щодо неупередженості всього складу суду, навіть у разі безсторонності інших суддів чи їх більшості.

З метою дотримання принципу неупередженості суду існує інститут відводу, самовідводу, а також недопустимості повторної участі судді в розгляді справи.

Зазначений інститут має важливе значення для реалізації основних засад (принципів) цивільного судочинства, сприяє ефективному розгляду справи. Гарантування та забезпечення в національному законодавстві принципу неупередженості суду є важливою умовою дотримання права на справедливий суд, закріпленого в статті 6 Конвенції.

Підстави недопустимості повторної участі судді в розгляді справи визначені у статті 37 ЦПК України.

Частиною першою вказаної статті встановлено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

Тлумачення вказаної процесуальної норми свідчить про те, що у ній встановлено обмеження щодо повторного розгляду тим же складом суду першої інстанції справи лише у випадку скасування попереднього рішення цього суду щодо суті спору або ухвали про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (частина третя статті 258 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано Розділом VII ЦПК України.

Зокрема, частиною першою статті 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року у складі судді Дранікова С. М. у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року скасовано, а справу передано до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно протоколу передачі судової справи від 06 квітня 2020 року справа передана для розгляду судді Дранікову С. М.

Ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року у складі судді Дранікова С. М. не є рішенням, яким закінчено по суті розгляд справи за позовом ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Вказане судове рішення ухвалено за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, поданої у відповідності до частини першої статті 447 ЦПК України в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, у даному випадку - рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2015 року у справі № 496/3820/14-ц.

Не є ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року і ухвалою про закриття провадження у справі.

Зазначені обставини свідчать про те, що суддя Драніков С.М. після скасування постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року міг брати повторну участь у розгляді скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки були відсутні передбачені частиною першою статті 37 ЦПК України обмеження щодо повторного розгляду.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, та вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до неправильного тлумачення заявником норм цивільного процесуального права.

При цьому судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов