КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27.02.07 р. № 25/108-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дзюбка П.О.
суддів: Сотнікова С.В.
Дикунської С.Я.
при секретарі: Назаровій В.В.
За участю представників:
від позивача -Лич В.О. довіреність № 10/10 від 16.01.2006 р.
від відповідача -Кравчук Т.О. довіреність №141/9/10-110 від 01.02.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.11.2006
у справі № 25/108-А (Морозов С.М.)
за позовом ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000691604/0 від 01.12.2005р.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року у справі №25/108-а позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000691604/0 від 01.12.2005 р. в частині донарахування 148 555,65 грн. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства “Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом” 200 грн. судових витрат.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові повністю. Вважає, що судом при винесенні постанови було порушено п.1.11 ст.1 та пп.. 15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України №2181.
Представник позивача не надав заперечення на апеляційну скаргу, однак, у судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 у справі № 25/108-а без змін як таку, що ґрунтується на нормах чинного законодавства України
Апеляційний суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду апеляційної скарги, встановив, що постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 р. необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення із наступних підстав:
Суд першої інстанції встановив, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП була проведена планова документальна перевірка Державного підприємства “Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002р. по 31.12.2004р. За результатами перевірки складено акт перевірки від 17.11.2005р. № 661/16-4/24584661, на підставі якого винесене податкове повідомлення-рішення № 0000691604/0 від 01.12.2005р.
Згідно оскаржуваного рішення позивачу визначено до сплати 158 702, 67 грн. податку з доходів фізичних осіб (в тому числі 52 900, 89 грн. основний платіж, 105 801, 78 грн. штрафні санкції) за встановлені порушення ст. 8, р. 2, п. 2 ст. 19 р. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. “Про прибутковий податок з громадян”, пп. «а» пп. 9.10.1 п.9.10, пп. 9.7.3 п. 9.7 ст. 9 пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 та пп. «з» п. 1.3 п. 1.9 ст. 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, штрафні санкції застосовані на підставі пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідно до наданого в суд першої інстанції розрахунку за повідомленням-рішенням № 0000691604/0 від 01.12.2005р. за результатами перевірки донараховані наступні суми податку, з яких: - 49 518, 55 грн. прибуткового податку та 99 037, 10 грн. штрафних санкцій визначені за виявлені факти невключення до складу сукупного оподатковуваного доходу штатних працівників оплати представницьких витрат, оплати особистих об'яв у газетах “Факти і коментарії” та “Урядовий кур’єр”, оплату за охорону фізичної особи Тулуба С.Б. за договором № 976/01-НАЕК/1486-Д/2002/Т2;
- 1 476, 54 грн. податку з доходів фізичних осіб та 2 953, 08 грн. штрафних санкцій за неоподаткування доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме компенсації витрат під час відрядження, що перевищує законодавче встановлені норми;
- 1 883, 70 грн. податку з доходів фізичних осіб та 3 767, 40 грн. штрафних санкцій визначено за неоподатковану допомогу, яка перерахована з розрахункового рахунку підприємства в сумі 15 000 грн. призначення платежу - допомога сім’ї померлого працівника;
- 22, 10 грн. податку з доходів фізичних осіб та 44 20 грн. штрафних санкцій за неутримання податку з доходів фізичних осіб з коштів сплачених приватному нотаріусу за вчинення нотаріальних дій.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аргумент апеляційної скарги відповідача, щодо неправомірності застосування судом ст.15 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до даних правовідносин не приймається апеляційним судом. Податковий орган помилково, на думку апеляційного суду, вважає, що дана норма повинна застосовуватись лише в разі наявності податкової декларації.
Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
На підставі даного Закону України податковим органом було визначено податкове зобов’язання підприємству за порушення чинного законодавства, а тому є правомірним застосування норм саме цього Закону в питанні визначення строків позовної давності.
У відповідності до пп. 15.1.1 ст.15 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Перевіркою встановлені порушення ст. 8, р. 2, п. 2 ст. 19 р. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. “Про прибутковий податок з громадян” та п. 1.4 ст. 1 р. 2 Інструкції “Про службові відрядження в межах України та за кордон”, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. № 59, Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” в частині невключення до складу сукупного оподатковуваного доходу штатних працівників оплати представницьких витрат за авансовими звітами № 895 від -17.09.2002р., № 1107 від 18.12.2002р., оплати за охорону фізичної особи Тулуба С.Б. за договором № 976/01-НАЕК/1486-Д/2002/Т2 згідно платіжних доручень № 5447 від 29.07.2002р., № 5334 від 25.07.2002р., № 5662 від 07.08.2002р., № 6558 від 18.09.2002р., № 6335 від 06.09.2002р., № 7083 від 16.10.2002р., № 7826 від 28.11.2002р. № 7669 від 19.11.2002р., податкові зобов’язання з прибуткового податку відповідачем визначені після встановлених строків давності, а саме 01.12.2005р., шляхом прийняття податковою спірного повідомлення-рішення
Оскільки, обов’язок підприємства щодо включення до сукупного оподатковуваного доходу працівників відповідних сум, виникав саме у час отримання додаткових благ, сплати коштів за послуги, то відповідно граничним строком для подання податкової декларації в розумінні ст. 15 Закону для донарахування прибуткового податку є строк здійснення таких оплат, надання благ з боку підприємства, оскільки саме на підприємство покладено обов'язок щодо нарахування податку конкретної фізичної особи.
Податок за вказані факти порушень мав бути визначений відповідачем у строк до 01.12.2005р., якщо цього не відбулося у зазначений термін то платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Тому, судом першої інстанції, при винесенні постанови правомірно застосовано строки давності передбачені ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та задоволено позовні вимоги в частині і визнано недійсним в частині донарахування 148 555, 65 грн. (в тому числі 49 518, 55 грн. основний платіж, 99 037, 10 грн. штрафних санкцій) податкове повідомлення-рішення № 0000691604/0 від 01.12.2005р.
Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим судом щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного повідомлення-рішення в іншій частині, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на спростування виявлених порушень.
Щодо другої частини позовних вимог, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом. Отже, згідно спірного податкового рішення-повідомлення відповідачем нараховано штрафні санкції в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Згідно пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків здійснює продаж товарів або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору, якщо відповідно до законодавства вони є обов'язковою передумовою такого продажу або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу).
Виходячи з приписів преамбули, норми Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не застосовуються саме у випадках погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб стосовно яких порушено справу про банкрутство, однак поширюються на порядок нарахування штрафних санкцій, тому визначення штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.9 ст. 17 Закону є обов’язком відповідача, а отже правомірним.
Мораторій, запроваджений у зв’язку із порушенням справ про банкрутство позивача діяв з 21.09.2001р. по 29.10.2001р., з 12.03.2002р. по 17.05.2002р., з 21.05.2002р. по 11.10.2002р., з 11.10.2002р. по 06.02.2003р., з 07.02.2003р. по 29.10.2003р., з 02.12.2003р. та станом на даний час.
Тобто, основною метою мораторію, згідно Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” є як зупинення виконання боржником грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію, так і зупинення нарахування неустойки (пені, штрафу) застосування будь-яких інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання таких грошових зобов'язань.
Отже законодавцем визначено, що в період дії мораторію не нараховуються штрафи, пеня та інші санкції за неналежне виконання зобов’язань. Згідно акту перевірки відповідачем визначено штрафні санкції за порушення вчинені в період дії мораторію, штрафні санкції нараховані саме за виявлені порушення, та не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошових зобов’язань.
Введення мораторію у зв’язку з порушенням справи про банкрутство не може звільняти платника податків від відповідальності за вчинене ним порушення.
Тому, місцевим судом вірно встановлено, що дані податкові зобов’язання виникли в період дії мораторію, а не до його введення тому вони підлягають сплаті.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законну та обґрунтовану постанову у відповідності до вимог матеріального та процесуального права, а тому, постанову необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 109, 195, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції ум. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року у справі № 25/108-а залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року у справі № 25/108-а залишити без змін.
3. Матеріали справи № 25/108-а повернути до Господарського суду м. Києва
Відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України дана ухвала оскаржується в касаційному порядку та набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий суддя Дзюбко П.О.
Судді
Сотніков С.В.
Дикунська С.Я.