КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06.03.07 р. № 46/507-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дзюбка П.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Пантелієнка В.О.
при секретарі: Назаровій В.В.
За участю представників:
від позивача - Туровська К.В. дов. №3/9/10-025 від 09.01.2007;
Кляшторний С.С. дов. №5/9/10-025 від 09.01.2007р.
від відповідача -Стригунова Г.І. дов. №25 від 24.11.2006р.;
Іванчук О.Д. дов. №5 від 20.02.2007р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "КЛІО-інтер"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2006
у справі № 46/507-А (Шабунін С.В.)
за позовом Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "КЛІО-інтер"
про стягнення 151669,50 грн.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду міста Києва від 17.11.2006 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ “Науково-виробнича фірма “Кліо-інтер” до Державного бюджету України 151 669, 50 грн.
ТОВ “Науково-виробнича фірма “Кліо-інтер” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ “Науково-виробнича фірма “Кліо-інтер” в задоволенні позовних вимог. Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та не відповідає дійсності, при її винесенні судом було порушено норми процесуального права.
Представник позивача надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, вважає постанову суду першої інстанції такою, що прийнята у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Апеляційний суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно та об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, встановив, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову місцевого господарського суду скасувати з наступних мотивів:
Судом першої інстанції встановлено, що державною податкової інспекцією у Святошинському районі міста Києва проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку.
На підставі акту від 30.03.2006р. №131/15-410 позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30.03.2006р №0012341502/0, №0012321502/0, №0012331502/0.
Податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2006р №0012341502/0 визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 2372,48грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2006р №0012321502/0 визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 3903,19 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2006р №0012331502/0 визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 1120,98 грн.
В матеріалах справи відсутні вищевказані повідомлення-рішення, а є лише корінці, з яких не вбачається на підставі чого було винесено дане податкове рішення.
26.10.2001р. позивач направив відповідачу першу податкову вимогу №1/181 на суму 26056грн.
25.03.2002р. позивач направив відповідачу другу податкову вимогу №2/932 на суму 67966,88грн.
Абзацем ”б” п.п.6.2.3 п 6.2 ст.6 Закону України “Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що друга податкова вимога надсилається не раніше тридцятого календарного дня від дня вручення першої податкової вимоги, у разі не погашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду лише в 2006 році.
Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" дано визначення податкового зобов'язання, відповідно до якого податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами.
Згідно п.п.5.2.1. ст.5 Закону України "Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі, коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього, (п.п.5.2.2)
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що вищезазначену норму процесуального права суд першої інстанції не виконав.
Так, зокрема, позивач стверджує, що нібито на дату подачі позову відповідач мав 151669,50грн. податкового боргу в тому числі:
податковий борг з податку на додану вартість у сумі 72534,82 грн. (66951,16 грн. недоїмка + 5583,66 грн. пеня = 72534,82 грн.);
податковий борг з податку на прибуток у сумі 2833,12 грн. (2829,00 грн. недоїмка +4,12 грн. пеня = 2833,12 грн.);
податковий борг з податку не віднесеного до інших категорій у сумі 76301,56 грн. (72450,00грн. недоїмка + 3851,56 грн. пеня = 76301,56 грн.).
При цьому, заявлена позивачем сума 151669,50 грн. податкового боргу не підтверджується належними доказами.
Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181) податковий борг (недоїмка) це податкове зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному порядку чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації ( п.5.1 ст.5 Закону №2181).
Пунктами 5.2.1, 5.2 ст.5 Закону №2181 передбачено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 ст.4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач в позовній заяві надає розрахунок податкового боргу з податку на додану вартість, податку на прибуток та податку, не віднесеного до інших категорій, в якому наводить перелік податкових декларацій, в яких відповідач, самостійно визначив податкові зобов'язання та перелік податкових повідомлень-рішень, якими податковий орган самостійно визначив податкові зобов'язання для ТОВ "НВФ "КЛІО-інтер".
Так, при розрахунку податкового боргу з податку на додану вартість та податку, не віднесеного до інших категорій, позивач зазначив податкові повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов'язань контролюючим органом, які не направлялись відповідачу і про такі податкові зобов'язання відповідач нічого не знав.
В силу п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №2181, податкові зобов'язання, які нараховані контролюючим органом відповідними податковими рішеннями, які не отримані платником податків не можна вважати узгодженими. Звідси, такі зобов'язання не підлягають оплаті і не являються податковим боргом.
Слід зазначити , що при розрахунку суми податкового боргу з податку на додану вартість, позивач збільшив суму податкового боргу на суму, яка нарахована на підставі власних рішень, зокрема:
повідомлення-рішення від 18.03.2003 р. на суму 2772,25 грн.;
повідомлення-рішення від 18.03.2003 р. на суму 28909,00 грн.;
податкове повідомлення-рішення від 04.08.2003 р. №0000212612 на суму 4455,00грн.;
податкове повідомлення-рішення від 19.08.2003 р. №0003251501 на суму 24692,46грн.
що разом складає 60828,71 грн., які, як свідчать матеріали справи, не отримував відповідач.
Варто зазначити, що 24692,46 грн. податкових зобов'язань, які нібито нараховувались позивачем податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2003р. №0003251501, позивач сам зменшив при розрахунку суми податкового боргу з податку на додану вартість на підставі акту інвентаризації від 05.05.2006 р. № СЛ34-15, як про це зазначається в таблиці розрахунку.
Отже, зазначена вище сума 60828,71 грн. зменшується і складає 36136,25 грн. (60828,71 -24692,46 = 36136,25 грн.).
Таким чином, за розрахунком відповідача, позивач безпідставно, при розрахунку суми податкового боргу з податку на додану вартість збільшив її на 36136,25 грн.
Крім того, в таблиці розрахунку, позивач, зазначаючи суму зменшення недоїмки (рядок в таблиці 19.05.2003 р.) у зв'язку із її погашенням на підставі платіжного доручення, неправильно зазначив суму такого погашення. Тобто, позивач зазначає, що сплачено 64022,00грн., насправді ж сплачено 74000,00 грн.(платіжне доручення № 49 від 05.05.2003 р. додається). Звідси, позивач не вказав суму погашення податкового боргу 9978,00 грн.
Колегія суддів вважає, що за таких обставин, суд першої інстанції не мав належних доказів про наявність у відповідача податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 72534,82 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що розрахована позивачем сума податкового боргу з податку на додану вартість підтверджується у розмірі 26420,57 грн. (72534,82 -36136,25 - 9978,00 = 26420,57).
При розрахунку суми податкового боргу з податків, не віднесених до інших категорій, позивач посилається на податкове повідомлення-рішення від 18.02.2003р. №0000182612, яким відповідачу нібито нараховані штрафні санкції у сумі 72450,00 грн. за відчуження активів, що знаходяться в податковій заставі.
При цьому, позивач, в підтвердження своїх доводів не надає жодних доказів, які б підтверджували вищезазначене. Не надається у справу ні податкове повідомлення-рішення, ні докази його направлення відповідачу, ні докази самого факту відчуження відповідачем активів, які знаходились у податковій заставі.
Отже, суд першої інстанції не мав достатніх підстав робити висновки, що відповідач має податковий борг з податку, не віднесеного до інших категорій у розмірі 76301,56 грн. (72450,00 грн. недоїмка + 3851,56 грн. пеня).
Тому колегія суддів з висновками, викладеними в оскаржуваній постанові не погоджується і вважає, що господарським судом першої інстанції не повно з’ясовано обставини, що мали значення для справи, не дано належної оцінки доказам, не доведено обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, що спричинило винесення помилкової постанови.
Апеляційний суд вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому є підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови господарського суду.
Отже, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу відповідача, скасовує постанову суду першої інстанції в повному обсязі і приймає нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ “Науково-виробнича фірма “Кліо-інтер” відмовляє.
З огляду на викладене вище та керуючись 195, 196,198, 202, 205, 207, 209 КАС
УХВАЛИВ:
1.Апеляційну скаргу ТОВ “Науково-виробнича фірма “Кліо-інтер” на постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р. у справі № 46/507-а задовольнити повністю.
2.Постанову Господарського суду м. Києва у справі № 46/507-а від 17.11.2006р. скасувати повністю.
3.Прийняти нову постанову, якою відмовити ТОВ “Науково-виробнича фірма “Кліо-інтер” в задоволенні позовних вимог.
4.Матеріали справи № 46/507-а повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Дзюбко П.О.
Судді
Дикунська С.Я.
Пантелієнко В.О.