ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"06" березня 2007 р. | Справа № 9/425/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Буравльової О.М. і Лисіної О.В.
за участю представників сторін в засіданні суду 27.02.2007 р.:
Від прокуратури –Лянна О.А., за посв.
Від позивача –Тімченко О.І., по дов.
Мхітарян О.С., по дов.
Від відповідача –Крамаренко С.Д., по дов.
Очкурова Л.В., по дов.
Від Міністерства промислової політики України - Болобан М.О., по дов.
Від КП „МБТІ” –не з’явився, належним чином повідомлений,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Прокуратури Миколаївської області
та апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області
на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.11.2006 року
по справі № 9/425/06
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Інгул”, м. Миколаїв
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Міністерство промислової політики України
за участю прокуратури Миколаївської області
залучене для участі у справі - Комунальне підприємство „Миколаївське бюро технічної інвентаризації”
про визнання права власності
В засіданні суду оголошувалась перерва до 06.03.2007 р.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство „Інгул” (далі - Товариство) звернулось у місцевий господарський суд з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі - РВ ФДМУ) про визнання права власності на нежитлову двоповерхову будівлю їдальні з підвалом загальною площею 1758,9 кв. м, основною площею 1441,6 кв. м, 1965 р. введення в експлуатацію, по вул. Гмирьова, 8 у м. Миколаєві, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що вказана будівля ввійшла до статутного фонду підприємства під час його приватизації шляхом корпоратизації.
У відзиві на позов відповідач (РВ ФДМУ) його не визнав, вважаючи необґрунтованим, оскільки спірна будівля не ввійшла до статутного фонду позивача (Товариства).
Рішенням місцевого господарського суду від 16.11.2006 р. позов задоволено: за ВАТ „Інгул” визнано право власності на нежитлову двоповерхову будівлю їдальні з підвалом загальною площею 1758,9 кв. м, основною площею 1441,6 кв. м, 1965 р. введення в експлуатацію, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 8 і з відповідача на користь позивача стягнуті судові витрати. Зазначене рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач (РВ ФДМУ) не довів належним чином, що спірна будівля колишньої їдальні не увійшла до статутного фонду позивача. Останній є власником майна, переданого йому засновником згідно ст. 12 Закону України „Про господарські товариства”, а відповідно до ст. 392 ЦК України, чинного з 01.01.2004 р., власник майна може пред’явити позов до особи, що оспорює або не визнає право власності.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач (РВ ФДМУ) подав апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання, в яких просять зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу і апеляційне подання позивач вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі і апеляційному поданні не відповідають обставинам справи.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 09.01.2007 р. за клопотанням відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області –третьою особою на стороні останнього без самостійних вимог на предмет спору залучено Міністерство промислової політики України як орган, що управляє державним майном, права якого можуть бути порушені прийнятими судовими рішеннями.
Представники апелянтів апеляційну скаргу і апеляційне подання підтримують, а третя особа - Міністерство промислової політики України в судовому засіданні апеляційної інстанції надала письмове пояснення, в якому апеляційну скаргу РВФДМУ по Миколаївській області і апеляційне подання прокурора просить залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду –без змін, оскільки позовні вимоги ВАТ „Інгул” визнав обгрунтованими.
Представник третьої особи в засіданні суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу і апеляційне подання не підтримав.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і апеляційного подання, заслухавши представників позивача, відповідача і третьої особи на стороні останнього, прокурора, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга та апеляційне подання задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Відкрите акціонерне товариство „Інгул” створено згідно наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 30.12.1994 р. № 1809 на базі Миколаївського трансформаторного заводу відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 р. „Про корпоратизацію підприємств”, та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 05.07.1993 р. № 508.
Цим же наказом Міністерства затверджено Статут створеного ВАТ „Інгул”, згідно якому засновником останнього є зазначене Міністерство, а Товариство є власником майна, переданого йому Засновником.
Відповідно до п. 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 05.07.1993 р. № 508, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства, яке стає правонаступником майнових прав та обов’язків корпоратизованого підприємства.
Таким чином, відповідно до вказаного Положення Кабінету Міністрів України ВАТ „Інгул” стало правонаступником майна (активів і пасивів) Корпоратизованого Миколаївського трансформаторного заводу. Зазначеним Положенням КМУ України не передбачалося складення актів приймання-передачі об’єктів та затвердження переліків нерухомого майна, яке передавалось до статутного фонду акціонерного товариства.
На час створення ВАТ „Інгул” шляхом корпоратизації вказаного державного підприємства у це Товариство здійснення функцій щодо управлінням державним майном Декретом КМУ України від 15.12.1992 р. № 8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” були покладені на Міністерства та зупинена дія у частині повноважень щодо цього майна Фонду державного майна України.
Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Миколаївського трансформаторного заводу станом на 01.12.1994 р., складений комісією, призначеною наказом Мінмашпрому України від 18.11.1994 р., відповідно до діючих на той час Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” та Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. № 717, згідно якої була визначена його оціночна вартість. Цей акт оцінки затверджений Мінмашпромом (засновником ВАТ „Інгул”) 30.12.1994 р.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на наказ Фонду держмайна України від 11.07.1996 р. № 788, який було уточнено наказом Фонду держмайна України від 26.11.1997 р. № 1333 щодо впорядкування переліку нерухомого майна, що передається до статутних фондів відкритих акціонерних товариств (ВАТ), і на Положення про впорядкування передачі об’єктів нерухомого майна, приватизаційних у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом ФДМ України від 25.11.2003 р. за № 4201/8522, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ці акти не існували на момент корпоратизації державного підприємства у ВАТ „Інгул” і їх положення не могли бути застосовані до корпоратизації і створення цього Товариства у грудні 1994 р.
Правонаступником Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, яке було Засновником ВАТ „Інгул” (позивача), є Міністерство промислової політики України (третя особа).
Із плану розміщення акцій ВАТ „Інгул”, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області 18.01.1995 р. і погодженого з Мінмашпромом України 18.01.1995 р., завірені копії якого є в матеріалах справи, вбачається перелік об’єктів, залишкова вартість яких не включена до статутного фонду ВАТ „Інгул”, у тому числі: державний житловий фонд, об’єкти, що не підлягають приватизації (заглиблений склад ГО, склад ІТМ ГО) і об’єкти соціально-економічної інфраструктури вартістю 1293415 (додаток 4).
Але РВ ФДМУ (відповідач) надав до відзиву на позов ВАТ „Інгул” копію відомості розрахунку залишкової вартості основних засобів по ПО „Інгул” станом на 01.12.1994 р. (а. с. 44) як додаток № 4, із якої вбачається, що слово „додаток № 4” дописано, а не надруковано. Крім того, в цій копії відомості відсутнє посилання на документ, до якого вона належить, хоча із додатку до вказаного плану розміщення акцій ВАТ „Інгул” випливає, що разом з цим планом додається перелік об’єктів соціально-економічної інфраструктури (а. с. 43), а не згадана відомість розрахунку.
Саме з цих підстав, суди першої та апеляційної інстанцій зобов’язували сторони (позивача і відповідача) надати оригінал додатку № 4 до вказаного плану розміщення акцій ВАТ „Інгул”. Але ні позивач, ні відповідач оригінал витребуваного додатку № 4 або оригінал відомості розрахунку залишкової вартості основних засобів по ВАТ „Інгул” станом на 01.12.1994 р. не надали, посилаючись на відсутність оригіналу такого додатку № 4.
Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Миколаївського трансформаторного заводу, корпоратизованого у ВАТ „Інгул”, затвердженого Мінмашпромом України 30.12.1994 р., і, зокрема, на пункт 12 цього акту, у підпункті 12.4 якого вказана вартість об’єктів, які не підлягають приватизації, яка складає 430 152 тис. крб. Надані позивачем складені ним документи до цього пункту акту оцінки майна з переліком об’єктів станом на 01.12.1994 р. є односторонніми, оскільки не погоджені з Мінпромполітики України (правонаступника Засновника), а в листах останнього, які є в матеріалах справи, на запити позивача і відповідача повідомляється, що на момент корпоратизації Миколаївського трансформаторного заводу у ВАТ „Інгул” діючим законодавством не передбачалось складання актів приймання –передачі нерухомого майна і його перелік.
Крім того, у листі Мінпромполітики від 14.11.2006 року за № 10/7-2-1635 щодо приватизації будівлі їдальні ВАТ „Інгул” зазначається, що згідно ст. 12 Закону України „Про господарські товариства” майно, яке передано засновником до статутного фонду акціонерного товариства є власністю останнього і далі в цьому листі зазначається, що наявність майна, яке не було включено до статного фонду ВАТ „Інгул” у процесі корпоратизації, підтверджено актом від 10.12.1997 року результатів інвентаризації державного майна. Інших переліків майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ „Інгул”, не складалося.
Судом встановлено, що між сторонами (позивачем і відповідачем) виник спір по двоповерховій кам’яній будівлі, 1965 року введення в експлуатацію (колишня їдальня), що знаходиться на території ВАТ „Інгул” по вул. Гмирьова, 8 у місті Миколаєві, яка є на балансі цього Товариства. Причиною цього спору, як встановлено із матеріалів справи, було нечітке визначення, чи була спірна будівля передана ВАТ „Інгул” у статутний фонд на момент його створення. Із листів правонаступника Засновника – Мінпромполітики, - що є у матеріалах справи, зробити остаточний висновок щодо спірної будівлі не було можливості. Надані документи відповідачем суду першої інстанції при запереченнях на позов ВАТ „Інгул” також такої можливості не давали, оскільки були спірними.
У судовому засіданні представник третьої особи - Мінпромполітики - щодо цих листів на запитання суду дав пояснення, що в листах помилково не був вказаний інвентарний номер спірної будівлі (колишньої їдальні) 1965 р. ведення в експлуатацію, що була передана до статутного фонду ВАТ „Інгул” при його створенні у 1994 році, оскільки ця двоповерхова будівля ще до створення ВАТ „Інгул”, шляхом корпоратизації була адміністративною будівлею, в якій розташовувалось спеціальне конструкторське бюро заводу після будівництва нової їдальні у 1988 році. Такі дані Мінпромполітики щодо спірної будівлі підтверджуються матеріалами справи і, зокрема, наказом від 16.08.88 р. по Миколаївському трансформаторному заводу імені Ленінського комсомолу про переведення спеціального конструкторського бюро і експериментальної ділянки СКБ заводу у двоповерхову будівлю колишньої їдальні в зв’язку з будівництвом на території заводу триповерхової їдальні, а колишню двоповерхову будівлю їдальні використовувати для виробничих потреб заводу як адміністративну будівлю.
Нова триповерхова будівля їдальні на території заводу була прийнята в експлуатацію актом Державної приймальної комісії від 30.11.1988 р., створеної наказом керівника заводу.
У названому листі Мінпромполітики від 14.11.2006 р. № 10/7-2-1635 стосовно майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ „Інгул”, підтверджується актом інвентаризації такого майна від 10.12.97., зазначено також, що у додатках 1.1 і 1.2 до цього акту інвентаризації державного майна визначений фактичний перелік державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ „Інгул” під час корпоратизації, у тому числі триповерхова будівля їдальні, яка була введена в експлуатацію у грудні 1988 року і знаходиться за адресою : м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 8. Листом від 17.10.2001 р. за № 14/4-1-896, і як далі зазначається в листі від 14.11.2006 р., Мінпромполітики України надало згоду Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області по приватизації означеної їдальні (триповерхової їдальні 1988 року введення в експлуатацію) ( а. с. 106-107).
Таким чином, відповідачу була дана згода Міністерства на приватизацію саме триповерхової будівлі, 1988 року введення в експлуатацію, за вказаною адресою, а не спірної двоповерхової будівлі, 1965 року введення в експлуатацію.
З огляду на вищезазначену позицію правонаступника засновника ВАТ „Інгул” - Мінпромполітики –єдиним доказом, що встановлює перелік майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ „Інгул”, є акт інвентаризації майна від 10.12.97 р., з додатками 1.1 і 1.2 ( а. с. 8-12), затверджений Мінпромполітики, оскільки інших актів не складалося при створенні ВАТ „Інгул” шляхом корпоратизації згаданого державного підприємства.
Заперечення стосовно цього акту інвентаризації зі сторони відповідача - РВ ФДМУ по Миколаївській області - не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки цей акт підписаний представником останнього, який був членом комісії, що здійснювала інвентаризацію державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ „Інгул” з урахуванням наявних документів на момент створення цього Товариства у грудні 1994 року.
Що стосується посилання відповідача в апеляційній скарзі і прокурора в апеляційному поданні на договори оренди спірної будівлі, укладені з Дочірнім підприємством спеціального конструкторського бюро (СКБ) „Інгул” –Твін” ВАТ „Інгул” і з останнім, то із пояснень позивача і його представників у судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що ВАТ „Інгул” володіло спірною будівлею не як об’єктом соціальної інфраструктури, а як адміністративною будівлею, яка увійшла до його статутного фонду при корпоратизації державного підприємства у 1994 році і ця будівля була на його балансі. Але оскільки відповідач не визнавав за ним право власності на цю будівлю, то він вимушений був погодитись на укладання 01.12.2004 року договору оренди цієї будівлі з відповідачем для подальшої підготовки документів для пред’явлення позову у відповідності зі ст. 392 ЦК України про визнання за ним права власності на спірну будівлю.
Як далі зазначили представники позивача, що стосується договору оренди спірної будівлі, укладеного у 2002 р. його дочірнім підприємством, яким є Спеціальне конструкторське бюро ВАТ „Інгул”, то позивачу про цей договір оренди було невідомо, оскільки це дочірнє підприємство є юридичною особою, яка самостійно здійснювала господарську діяльність.
З зазначених вище підстав, у тому числі з урахуванням позиції Мінпромполітики України, не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги посилання відповідача і прокурора на договори оренди спірної будівлі.
Також є необґрунтованими посилання прокурора в апеляційному поданні на пропуск ВАТ „Інгул” строку позовної давності для пред’явлення позову про визнання права власності на спірну будівлю, оскільки такі вимоги прокуратурою не ставилися у суді першої інстанції, що встановлено із прослуховування диску, за допомогою якого здійснювався звукозапис судового процесу розгляду цієї справи судом першої інстанції.
Частиною третьою статті 267 Цивільного Кодексу України, чинного з 01.01.2004 р., передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
В даному випадку сторонами ( відповідачем і прокурором) не ставились вимоги перед судом першої інстанції про застосування позовної давності до винесення судом рішення, а тому позовна давність щодо позову по цій справі не може бути застосована судом апеляційної інстанції згідно з положеннями ст. 267 ЦК України і ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При таких обставинах відсутні підстави для скасування оскарженого рішення суду і прийняття нового рішення з відмовою ВАТ „Інгул” у позові.
Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2006 року у справі № 9/425-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області і апеляційне подання прокуратури Миколаївської області – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: В.М. Тофан
Судді: О.О.Журавльов
М.В. Михайлов