ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"12" травня 2009 р. справа № 5020-3/200
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99028, АДРЕСА_1)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(99029, АДРЕСА_2)
про визнання права власності,
суддя Головко В.О.
Представники сторін:
Позивача –ОСОБА_3, довіреність ВКТ №541489 від 28.01.2009, ФОП ОСОБА_1.
Відповідача –не з’явився, ФОП ОСОБА_2.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Севастополя із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на збірно-розбірний металевий павільйон НОМЕР_1, загальною площею 8 кв.м, розташований на території ринка “Кольцо”, 5-км Балаклавського шосе.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на загальні положення цивільного законодавства УРСР, що регулюють питання укладення договору дарування.
Ухвалою суду від 06.04.2009 позовна заява прийнята до розгляду суддею Головко В.О., порушено провадження у справі №5020-3/200, судовий розгляд призначений на 12.05.2009.
Відповідач явку повноважних представників у судове засідання 12.05.2009 не забезпечив, до початку його проведення надав заяву (№4874 від 12.05.2009), згідно з якою просить розглянути спір у відсутність його представника, проти позову не заперечує (арк.с. 23).
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –
В С Т А Н О В И В:
10 травня 2002 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач) з пропозицією (офертою) укласти договір купівлі-продажу збірно-розбірного металевого павільйону НОМЕР_1, загальною площею 8 кв.м, розташованого на території ринка “Кольцо”, 5-км Балаклавського шосе.
Листом від 11.05.2002 відповідач, посилаючись на невикористання ним цього павільйону (ні в теперішній час, ні в майбутньому), погодився безоплатно передати ФОП ОСОБА_4 вищевказане майно, на умовах самостійного вивезення спірного павільйону з території ринка, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Хрюкіна.
Спірний павільйон був вивезений позивачем, та встановлений на території ринку “Кольцо”.
26.12.2002 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Екватор” був укладений договір про співробітництво №1629 (арк.с.11) у зв’язку з розміщенням об’єкта торгівлі (надання послуг), згідно з умовами якого ТОВ “Екватор” надає тимчасовий дозвіл на розміщення павільйону на території ринку “Кольцо”, з метою надання послуг обміну валют, ксерокопіювання. Строк дії договору, згідно з пунктом 5.1 –до 31.12.2003.
23.12.2003 між тими ж сторонами був укладений договір про співробітництво №2373 (арк.с.12) у зв’язку з розміщенням об’єкта торгівлі (надання послуг) аналогічного змісту, строком дії –до 31.12.2004.
02.01.2008 тими ж сторонами був укладений договір про співробітництво №5016 (арк.с.13) у зв’язку з розміщенням об’єкта торгівлі (надання послуг) аналогічного змісту, строком дії –до 31.12.2008.
02.01.2009 тими ж сторонами був укладений договір про співробітництво №5886 (арк.с.14) у зв’язку з розміщенням об’єкта торгівлі (надання послуг) аналогічного змісту, строком дії –до 31.12.2009.
ФОП ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю “Екватор” були надані Дозволи №31 від 04.01.2000 до 31.12.2000, №125 від 29.01.2004 до 31.12.2004, №824 від 17.09.2008 до 31.12.2008, №528 від 20.11.2006 до 31.12.2007, №397 від 30.12.2005 до 31.12.2006, №260 від 19.01.2005 до 31.12.2005; №933 від 02.01.2009 до 31.12.2009 на розміщення об’єкта торгівлі за адресою: м. Севастополь, ринок “Кольцо”, рег. НОМЕР_1 (арк.с.15-18).
Даними доказами підтверджується те, що позивач з 2002 року по теперішній час володіє вищевказаним майном та вважає себе його власником.
23.03.2009 відповідачем на адресу позивача був надісланий лист щодо повернення збірно-розбірного металевого павільйону НОМЕР_1, загальною площею 8 кв.м, розташованого на території ринка “Кольцо”, 5-км Балаклавського шосе, у зв’язку з відсутністю оплати за нього з боку відповідача, що стало підставою для звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з даним позовом.
Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно зі статями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання Цивільним кодексом України чинності, тобто після 01.01.2004.
Правовідносини сторін виникли до 01.01.2004, у зв'язку з чим суд при розгляді спору керується Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 в редакції, що діяла на той момент.
Відповідно до статей 41, 42 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) угодами визначаються дії громадян і організацій, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.
Частиною 1 статті 153 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними умовами є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 154 Цивільного кодексу Української РСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
Як вбачається з матеріалів справи фактично сторони уклали договір дарування, шляхом обміну листами, відповідно до умов якого відповідач безоплатно передав позивачеві індивідуально-визначене майно, а останній – прийняв це майно.
В силу статті 243 Цивільного кодексу Української РСР, чинному на час передачі майна відповідачем позивачу, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. При цьому майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої особи (обдаровуваному).
Відповідно до статті 128 Цивільного кодексу Української РСР, право власності на спірний об'єкт у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Факт передачі спірного майна 11.05.2002, шляхом вивезення, підтверджений власноруч відповідачем у листі від 11.05.2002 (арк.с. 7).
Таким чином, право власності на вищевказаний об’єкт виникло у позивача з 11.05.2002.
Згідно з частиною 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
За викладених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (99028, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на збірно-розбірний металевий павільйон НОМЕР_1, загальною площею 8 кв.м, розташований на території ринка “Кольцо”, 5-км Балаклавського шосе, рег. НОМЕР_1.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено згідно зі ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України та підписано 18.05.2009.