Справа № 22-1328 2006 року                    Головуючий суддя у І інстанції - Красовський О.О.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.І.

УХВАЛА    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

1 лютого 2007 року                                                                                                           місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка 3.І.

суддів Шимківа С.С., Ковалевича С.П.

з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,

сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рі­шення Рівненського районного суду від 4 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє са­мостійних вимог щодо предмета спору - Квасилівська селищна рада Рівненського райо­ну, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та в її приватизації,

встановила:

В листопаді 2005 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2, третя осо­ба, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Квасилівська селищна рада Рівненського району, про усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою розміром 0,15 га та в її приватизації у зв'язку з відмовою відповідачки підпи­сати протокол узгодження суміжних меж через заперечення нею його права власності на колодязь і земельну ділянку, на якій він розміщений, оскільки рахує їх своїми.

Покликаючись на ці обставини, позивач просив суд дії відповідачки, що перешко­джають встановленню огорожі по межі земельних ділянок сторін та перешкоджають у приватизації належної йому земельної" ділянки визнати неправомірними. Визнати за ним право власності на його земельну ділянку та зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкод у користуванні нею.

Рішенням Рівненського районного суду від 4 жовтня 2006 року у задоволенні по­зову відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач просить апеляційний суд його скасувати і справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення мі­сцевим судом норм матеріального і процесуального права. Доводить, що відмовившись підписати протокол узгодження меж і претендуючи на частину його земельної ділянки та не даючи можливості встановити огорожу, відповідачка створила йому перешкоди у користуванні належною земельною ділянкою та в її приватизації. В матеріалах справи немає документів про розмір земельної ділянки, якою користується відповідачка. Ці до­кументи вона відмовилася представити і експерту, у зв"язку з чим у справі не була про­ведена призначена судом експертиза. Згідно правовстановлюючих документів йому належить земельна ділянка розміром 0,1508 га, а фактично він користується лише 0,1229 га.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких під­став.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача про усунення перешкод у ко­ристуванні земельною ділянкою з боку відповідачки зводяться до повернення йому час­тини земельної ділянки, площа якої ОСОБА_1 не зазначена, на якій розташований колодязь і яку (частину ділянки) позивач рахує своєю.

Проте з договору дарування від 10 лютого 1999 року, за яким позивач набув у власність свою садибу; договору дарування від 30 вересня 1997 року та договору купів-лі-продажу від 26 червня 2004 року, що стосуються садиби, яка зараз перебуває у влас­ності відповідачки; технічного паспорту на житловий будинок ОСОБА_2 і плану належної їй присадибної земельної ділянки; інших матеріалів справи безспірно вбача­ється, що спірний колодязь належав раніше і належить зараз саме до садиби відповідач­ки і розташований на її земельній ділянці (а. с. 7, 15, 18-20, 42).

Як визнав позивач у судовому засіданні апеляційного суду, межі суміжних приса­дибних земельних ділянок, на яких розташовані будинковолодіння сторін, були встано­влені до виникнення спору сторін. По цій межі він у 1992 році, тобто ще задовго до при­дбання відповідачкою своєї садиби, встановив сітчану огорожу, в т. ч. спірний колодязь відгородив на користь тодішніх сусідів. Встановлена ним огорожа збереглася до цього часу.

Зі схематичних планів обох присадибних земельних ділянок сторін у справі, які були складені землевпорядником Квасилівської селищної ради на вимогу апеляційного суду, вбачається, що позивач фактично користується земельною ділянкою площею 0,15 га, що цілком відповідає обліковим даним селищної ради, відповідачка користується присадибною земельною ділянкою площею 0,1248 га. Межі цих земельних ділянок з усіх боків огороджені. Спірний колодязь розташований на земельній ділянці відповідач­ки. З боку позивача до нього веде хвіртка.

Відповідачка віддавати позивачу колодязь разом із частиною земельної ділянки, на якій він знаходиться, не бажає і проти її приватизації позивачем заперечує. На прива­тизацію ОСОБА_1 належної йому присадибної земельної ділянки в існуючих межах погоджується.

Тому з урахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини даної справи, виконав всі вимоги цивільного судочинства та вирішив дану справу згідно із законом і прийшов до цілком правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду від 4 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.