Справа №577/3098/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Разумова І. Є.

Номер провадження 22-ц/788/1680/15 Суддя-доповідач - Околот Г. М.

Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І. ,

при секретарі- Чуприні В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними було відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права, не з`ясував всіх обставин, які мають важливе значення для правильного вирішення справи. Вказує, що в момент укладення кредитного договору банком було порушено вимоги ч.2, 5 ст. 11 , ст..18 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2.4, 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а саме з ним не було проведено відповідачем переддоговірної роботи, не повідомлено про можливі форми кредитування та відмінності між ними, про орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуг за оформлення договору про надання споживчого кредиту, банк належним чином не повідомив , що валютні ризики, несе споживач, що позбавило його можливості оцінити доцільність отримання кредиту, приховавши таку інформацію банк ввів його в оману, вважає умови кредитного договору несправедливими, що є підставою для визнання його недійсним, а також не дійсним і договір іпотеки.

В судовому засіданні представник ПАТ «Укргазбанк» з доводами апеляційної скарги не згоден, просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому виходячи з вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає апеляційному провадженню по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до ВАТ АБ «Укргазбанк» (на даний час - ПАТ АБ «Укргазбанк») із заявою позичальника-фізичної особи на отримання кредиту, в якій просив розглянути питання щодо надання кредиту на споживчі цілі в сумі 41 700 доларів США строком на 144 місяці за класичною формою погашення кредиту (із щомісячним зменшенням суми платежу). Своїм підписом у заяві ОСОБА_3 підтвердив, що банк надав йому в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію передбачену п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (а.с.29).

22 серпня 2007 року ОСОБА_3 заповнив та підписав анкету на отримання кредиту у ПАТ АБ «Укргазбанк» у сумі 41700 доларів США зі сплатою 12,5% строком на 144 місяці (а.с.22-24).

21 вересня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №223-РБФ на суму 41700 доларів США строком по 20 вересня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 12,5% річних. Надання кредиту здійснюється в день укладання цього договору у вигляді не відновлювальної кредитної лінії (п.п.1.1, 3.1.2). Повернення кредиту має здійснюватись на рахунок НОМЕР_3, відкритий у Сумській філії ВАТ АБ Укргазбанк, щомісячно з 1 по 10 число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/144 від суми отриманого кредиту, що становить 1462 грн. 40 коп. (п.п.3.3.1,3.3.3). Щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10 числа наступного місяця та в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.1 договору, а також в день дострокового погашення заборгованості по кредиту (для процентів), або в день дострокового розірвання договору (для процентів), з урахуванням п.4.1 договору сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, зазначеної в п.1.1 договору (п.3.3.4). Позичальнику надається інформація щодо ряду супутніх послуг та тарифів до них у додатку №1 від 21.09.2007, що є невід'ємною частиною договору (п.6.5) (а.с.5-7).ОСОБА_3 був ознайомлений з графіком платежів (а.с.35).

05 березня 2009 року між ПАТ АБ Укргазбанк та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди №1 та №2 до кредитного договору №223-РБФ від 21 вересня 2007 року (а.с.8, 9, 33зв., 34).

21 вересня 2007 року між вказаним банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Конотопської районної нотаріальної контори Сусліною Т.С. за реєстровим №640, за умовами якого останній в забезпечення зобов'язань за вищеназваним кредитним договором передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1, а саме- об'єкт незавершеного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок літ.«А1», гараж літ.«Б», літня кухня літ.«В» та огорожа «№»;земельну ділянку, призначену для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1100 га, кадастровий №НОМЕР_1 та земельна ділянка, призначена для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1027 га, кадастровий №НОМЕР_2 (а.с.10-13, 25-28).

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, суд першої інстанції виходив з підстав його недоведеності, оскільки позивач не надав доказів укладення оспорюваних договорів з порушенням норм чинного законодавства, не довів ненадання банком належної інформації, введення його в оману при укладанні оспорюваних договорів , наявність умислу в діях Банку, не навів підстав визнання діяльності відповідача нечесною підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця, 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Частиною 1 ст.15 Закону визначено, що споживач має право на одержання необхідної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Договір є укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України) і є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 19 та п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно з ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не було надано всіх зазначених відомостей щодо умов кредитного договору ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку в рішенні суду та обґрунтовано визнані безпідставними.

Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача ОСОБА_3

Посилання апелянта про те, що відповідач , укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до договору про внесення змін порушив, на його думку, Закон України «Про захист прав споживачів», не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.

Згідно ст. ст. 627, 638 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вірно зазначив, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. На момент укладення оспорюваного кредитного договору позивач не заявляв додаткових умов, щодо яких повинно бути досягнуто згоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем та його представником , всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих письмових доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що Банк , ще до підписання кредитного договору та договору іпотеки , надав позивачу у письмовій формі вичерпну інформацію про умови кредитування , про орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту.

Так, 22.08.2007 року при складанні заяви позичальника-физичної особи, а також анкети на отримання кредиту , позивачу в письмовій формі та в повному обсязі відповідачем було надано інформацію, передбачену ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про що власноруч позивач зазначив у відповідних документах, підписавши їх. (а.с. 29, 22-24)

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір від 21.09.2007 року та додаткові угоди до договору від 05 березня 2009 року були підписані позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні кредитного договору сторони дійшли взаємної згоди щодо всіх його істотних умов, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів, зі змістом договору позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис. Крім того, перед укладанням договору він був повідомлений про всі умови кредитування, передбачені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

Таким чином, позивачу була надана необхідна переддоговірна інформація, передбачена ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується дослідженими судом доказами.

Колегія суддів вважає, що факт підписання позивачем кредитного договору з встановленим графіком погашення заборгованості та подальше його виконання свідчить про згоду останньої з його умовами.

Також 21.09.2007 року під час укладання кредитного договору №223-РБФ позивачем було також підписано додаток №1 до цього договору, якій містить всю необхідну інформацію передбачену п.3.1, 3.2 та п.3.4 Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

У додатку №1 до кредитного договору, чітко визначено умови надання кредиту, строки та суми повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, перелік та розмір всіх комісій (тарифів) Банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням Кредиту, розміру щомісячних платежів та орієнтованої сукупної вартості подорожчання Кредиту. Тому, кредитний договір містить детальний розпис сукупної вартості кредиту.( а.с. 34зв.-35)

Пунктом 6.5 кредитного договору передбачено, що «позичальнику надається інформація щодо ряду супутніх послуг та тарифів до них у додатку №1 від 21.09.2007 року , що є невід'ємною частиною цього договору».

Отже, підписуючи заяву позичальника на отримання кредиту, а в подальшому і кредитний договір, позивач підтвердив, згоду на укладення договору своїм підписом , а також те, що йому в письмовій формі та в повному об'ємі надано інформацію передбачену п.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», що свідчить про дотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності цього договору.

Крім того, відповідно ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до вставленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач мав право протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин.

Проте, позивач не скористався цим правом, що свідчить про те, що він погоджувався з усіма умовами договору та не вважав їх такими, що порушують його інтереси або є несправедливими.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач порушив умови договору та вимагає від позивача сплати платежів у доларах США , тим самим створює дисбаланс кредитних правовідносин і ці умови є несправедливими для позичальника, , також є необґрунтованими.

Під час укладення договору у позивача була можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи із динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та можливість отримання кредиту в національній валюті. Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Згідно з умовами кредитного договору позичальника ознайомлено з умовами кредитування та розрахунком платежів. Крім того, 22.08.2007 року позивачем особисто заповнено заяву на отримання кредиту саме в доларах США (а.с.29), що свідчить про погодження з усіма умовами кредитного договору. Позичальник власноручно підписав заяву на отримання даного кредиту в доларах США і кредитний договір, а також додаток № 1 до договору з графіком погашення заборгованості у доларах США , сплачував періодичні платежі до 2014 року, чим підтвердив, що його волевиявлення було направлене саме на отримання кредиту в доларах США, а не гривнях чи іншій валюті, а тому вимоги відповідача про здійснення платежів за кредитним договором у доларах США, не можуть вважатись такими, що порушують його інтереси або є несправедливими.

Крім того, колегія суддів зауважує, що ця істотна зміна обставин, на що вказує апелянт, може тягти за собою зміну або розірвання договору, а не визнання його недійсним.

Крім того, доказів того, що під час підписання оспорюваних договорів позивач був обмежений у праві вибору кредитної установи та умов кредитування, чи що є інші умови, які є несправедливими, матеріали справи не містять, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними і підлягають відхиленню.

Крім того, позивач не довів , що відповідач порушив його права як споживача, не надав доказів, що звертався до Банку з заявою про надання інформації чи роз'ясненням умов договору і йому у цьому було відмовлено.

Крім того , у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону «про захист прав споживачів».

Однак ні ст. 15 ні ст. 23 Закону не передбачений такий вид відповідальності як визнання недійсним договору внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (послугу). Таким чином , колегія суддів вважає, що навіть у разі ненадання в повному обсязі вказаної інформації така обставина сама по собі не може слугувати підставою для визнання недійсним кредитного договору, а тому доводи апеляційної скарги стосовно ненадання відповідачем в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та порушення вимог п.3.1, 3.2 та п.3.4 Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, є безпідставними.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстави для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки доводи його недійсності зводяться до недійсності самого кредитного договору.

Інші доводи представника відповідача колегія суддів до уваги не сприймає, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці і відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України юридичного значення для вирішення справи не мають.

Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог.

Отже, за таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, підстав для його скасування немає, тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -