Справа №2-184 2007р

 

РІШЕННЯ

 Іменем України

25 січня 2007 року

Першотравневий районний суд м.Чернівці в складі головуючого судці Іщенка І.В., при секретарі Заяць В.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Чернівці справу за позовом ОСОБА_1інтереси якої представляє ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ЖРЕП-11 м.Чернівці про усунення перешкод в користуванні житлом та зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач по основному позову ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у володінні і користуванні житловим приміщенням.

В своїй позовній заяві просила суд усунути перешкоди у володінні і користуванні житловими приміщеннями та вказала, що на підставі Рішення виконкому Чернівецької міської ради № НОМЕР_1 від 11.05.1993 року їй було видане свідоцтво про право власності на житло від 30.06.1993 року. Таким чином, починаючи з 30.06. 1993 року вона є власницею житлового АДРЕСА_1 в м. Чернівці. Вона людина похилого віку. Щоб уникнути самотності, в грудні 2003 року дозволила відповідачці тимчасово поселитися в одній із кімнат належного мені житла. Відповідачка не є членом моєї родини, тому я вважаю її тимчасовим мешканцем мого житла. 12.03.2004 року на прохання відповідачки, якій потрібна була реєстрація, вона подала заяву про свою згоду на здійснення її реєстрації за адресою належного мені житла. З незрозумілих причин, в довідці - виписці з домової книги, виданої мені ЖРЕП № 11 за № НОМЕР_2 від 21.09.2006 року побачила, що відповідачка була безпідставно зареєстрована як її племінниця. Відповідачка не звертає уваги, нам її прохання та аргументи і категорично відмовляється звільняти житло. Більше того, 2004 року відповідачка самовільно вселила до хати свого сина ОСОБА_4. Спочатку він вселився лише на час здійснення ремонту в його постійному житлі. Але виселятися він наміру не має. Вона не давала своєї згоди на його проживання в належному їй житлі. Самовільно зайнявши одну з належних мені кімнат, ОСОБА_4 створює багато галасу, поводить себе дуже грубо, приводить дівчат, принижує мене і вчиняє скандали. Вона неодноразово вимагала від відповідачки, щоби вона та її син звільнили належне мені житло та щоби відповідачка здійснила зняття себе з реєстрації. Але кожного разу вона категорично відмовляється це зробити. Просить суд прийняти рішення, яким зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні житлом, зобов'язати відповідачів звільнити дане житлове приміщення та зняти їх з реєстрації.

Згідно зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1просить визнати за нею про визнання права власності на частину спірного будинку та добудови до нього та усунення перешкод в користуванні даним майном.

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, яка діє по дорученню та в інтересах позивачки в судовому засіданні свій позов підтримала повністю, дала пояснення аналогічні змісту позовної заяви та просила усунути перешкоди у користуванні і володінні даними приміщеннями. Зустрічний позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

Представник ЖРЕПу №11 м.Чернівці залишив вирішення даного питання та розгляд суду.

 

Відповідач ОСОБА_3, та її представник позов не визнали, рахують, що вони проживають в даному приміщенні на законних підставах, просили в позові відмовити. Разом з тим підтримали свій зустрічний позов, дали пояснення аналогічні його змісту і просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в зал судового засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений по останньому місцю проживання.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові докази які були у справі суд вважає, що основний позов є обґрунтований, і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судом встановлено, що на підставі Рішення виконкому Чернівецької міської ради № НОМЕР_1 від 11.05.1993 року ОСОБА_1було видане свідоцтво про право власності на житло від 30.06.1993 року. Таким чином, починаючи з 30.06.1993 року вона є власницею житлового АДРЕСА_1 в м. Чернівці. Щоб уникнути самотності, в грудні 2003 року дозволила відповідачці тимчасово поселитися в одній із кімнат належного мені житла. Відповідачі не є членами її родини, а тому вони є тимчасовими мешканцями житла.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про власність», власник має право розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Відповідно до ч. З ст. 64 ЖК України, особи, що перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати у займаному приміщенні, мають рівні із наймачем права.

Відповідно до ст.48 закону України «Про власність» власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення не були поєднані із позбавленням володіння.

Відповідно до ст. 98, 99 Житлового кодексу України, піднаймачі і тимчасові мешканці самостійного права на займане житлове приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання тимчасові жильці на вимогу наймача зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмови - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житла.

З наведених підстав суд вважає, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули права на користування даним житловим приміщенням, а тому підлягають виселенню без надання іншого приміщення.

Разом з тим судом встановлено, що відповідачка по основному позову і позивачка по зустрічному ОСОБА_3 в своїй позовній заяві вказує, що ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_5 договір довічного утримання від 05.05.1999 року , який був розірваний 17 грудня 2003 року. Також вказала, що минулі власники спірної будівлі по АДРЕСА_1 зробили добудову загальною площею 31,6 кв.м. На яку вона претендує і вважає себе власником даної будівлі.

Судом встановлено, що дійсно добудова по АДРЕСА_1 загальною площею 31,6 кв.м, збудована без відповідної документації, вказана будівля не введена в експлуатацію. Разом з тим ОСОБА_3 не надала суду документи, які підтверджують право власності на вказану будівлю.

Також судом встановлено, що згідно державного акту на земельну ділянку від 19 жовтня 2006 року ОСОБА_1є власником земельної ділянки за адресою м.Чернівці, АДРЕСА_1 розміром 0,1000 га.

Згідно рішення Першотравневої районної ради м.Чернівці від 24.01.2001 року за №НОМЕР_3 ОСОБА_6 дозволено узаконити самовільну добудову за адресою АДРЕСА_1

 

Згідно рішення Першотравневої районної ради мЧернівці від 20.12.2006 року за НОМЕР_4 було внесено зміни в п.1 додатку 3 рішення виконкому Першотравневої районної ради від 24.01.2001 року №НОМЕР_3 у зв'язку з угодою про розірвання договору довічного утримання від 17 грудня 2003 року в частині заміни прізвища на ініціалів "Гр.. ОСОБА_6" на "Гр.ОСОБА_1".

Безпідставними є вимоги ОСОБА_3 щодо відшкодування їй грошової суми в розмірі 14 944,3 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот сорок чотири гривні тридцять копійок) понесених витрат по догляду за ОСОБА_1 та благоустрою земельної ділянки.

Видача ОСОБА_1 доручення на ім'я ОСОБА_3 доручення від 25 листопада 2002 року не покладає на відповідачку за основним позовом обов'язку нести будь-які витрати щодо догляду за позивачкою за основним позовом або щодо здійснення благоустрою належного ОСОБА_1 житла.

Перелік наданих відповідно до вищезазначеного доручення чітко зазначений в тексті самого документу і стосується :права отримувати через філії Ощадбанку будь-яких сум з рахунків ОСОБА_1, вести справи ОСОБА_1 в усіх судових установах, здійснювати представництво інтересів ОСОБА_1 в усіх приватних та державних установах та організаціях.

Крім того, жодного зазначення на здійснення такого представництва на умовах платності та обов'язку ОСОБА_1 здійснити оплату обумовлених представницьких функцій в тексті доручення не має.

Тобто, немає угоди на підставі якої ОСОБА_3 зобов'язувалася би надавати ОСОБА_1 догляд або утримання на платній основі, а ОСОБА_1 зобов'язувалася би прийняти та оплатити такі послуги.

При цьому жодних перешкод для укладення між сторонами договору довічного утримання не існувало.

Таким чином, правовідносини між позивачкою за основним позовом та відповідачкою за основним позовом є правовідносини безоплатного представництва із чітко визначеним колом повноважень.

Будь-які дії відповідачки за основним позовом, що перевищували надані нею повноваження є її діями на власний розсуд і вимога щодо відшкодування їй витрат, здійснених за власною ініціативною, є безпідставним.

Заявляючи про свої збитки в розмірі 14 944,3 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот сорок чотири гривні тридцять копійок), ОСОБА_3 не надає ніяких документальних підтверджень розміру заявлених матеріальних вимог.

Відповідно до ч.2 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Одноосібні твердження відповідачки за основним позовом не можуть бути доказом відповідно до ст. 57 чинного Цивільного процесуального кодексу України.

Разом з тим твердження відповідачки за основним позовом щодо наявності «усних договірних правовідносин із власниками будинку, які своїми діями фактично продали побудовані ними приміщення » є безпідставним..

Відповідно до ст. 331 чинного Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна)

 

Крім того, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

А відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, договір купівлі-продажу новозбудованої частини житлового АДРЕСА_1може бути укладений тільки після введення в експлуатацію та відповідної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно, а також за умови дотримання сторонами такого договору обов'язкової вимоги щодо нотаріальної форми договору та подальшої державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

ОСОБА_3обґрунтовує свої позовні вимоги щодо фактичної купівлі нею прибудови до належного мені будинку тим, що добудований об'єкт не був введений в експлуатацію, тому укладення угоди купівлі-продажу є неможливим.

Відповідно до чинного законодавства підставою для набуття права власності на річ (майно) є, окрім іншого укладення цивільно-правової угоди. Відповідачка за зустрічним позовом не була позбавлена можливості укласти договір купівлі продажу будівельних матеріалів, або будь-якої іншої цивільно-правової угоди, направленої на закріплення за ОСОБА_3 права власності на об'єкт спору за зустрічним позовом. На мою думку цього не було зроблено з єдиної причини - відповідачка за основним позовом не має жодного відношення як до створення добудови, так і до правовідносин між забудовниками та власницею земельної ділянки. Тому її вимоги є безпідставними.

Позивач за основним позовом є власницею    земельною ділянки, розташованою за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 90 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди.

Відповідно ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно відповідно до ч.2 ст.375 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивачка за основним позовом, як власник земельної ділянки дозволила ОСОБА_5та ОСОБА_6здійснити будівництво на своїй земельній ділянці. Угода про розірвання договору довічного утримання 17.12.2003 року засвідчує відсутність матеріальних претензій між забудовниками та власницею земельної ділянки.

Рішенням № НОМЕР_3 Першотравневої районної ради м. Чернівці від 24.01.2001 року та Рішенням № НОМЕР_4 Першотравневої районної ради від 10.12.2006 року (копії знаходяться в матеріалах справи) дозволено, як виняток, переприйняти в експлуатацію АДРЕСА_1 із видачею ОСОБА_1 документів на приватну власність.

Твердження відповідачки за основним позовом щодо укладення між нами договору позики та договору застави нерухомого майна є недоведеними.

В якості доказу існування таких правовідносин відповідачкою за основним позовом надано не завірену ксерокопію рукописного тексту під назвою «розписка про позику під заставу».

За змістом цього документу ОСОБА_1 позичає у ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 22 000 (двадцяти двох тисяч) гривень під заставу добудови АДРЕСА_1 в м. Чернівці.

Крім того, відповідно до статті 577 Цивільного кодексу України, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

 

Належною формою договору застави є нотаріально посвідчений договір. Відсутність такого документу між сторонами підтверджує відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 правовідносин застави майна - добудови, яка є частиною житлового АДРЕСА_1. А розписка, написана рукою невідомої особи, підписана не позивачкою за основним позовом, не може вважатися належним доказом укладення між сторонами судового розгляду договору застави.

На підставі ст..60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст..61 ЦПК України.

Суд вважає, що відповідачка по основному позову та позивачка по зустрічному позову ОСОБА_3 не довела ті обставини на які вона посилається в своїй зустрічній позовній заяві.

А тому суд вважає, що в зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю.

На підставі наведеного та керуючисьст.41 Конституції України, ст.. 19, 48 Закону України "Про власність", ст..64,98,99 ЖК України, ст.ст. 209,212,213, 218 ЦПК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ЖРЕП-11 м.Чернівці про усунення перешкод в користуванні житлом задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3та ОСОБА_4 такими, що не набули права на користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1

Зобов'язати ОСОБА_3та ОСОБА_4 звільнити житлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1

Зобов'язати ЖРЕП № 11 здійснити зняття з реєстрації ОСОБА_3за адресою АДРЕСА_1

В зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні майном відмовити за безпідставністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернівецької області через  Першотравневий  районний суд м. Чернівці.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий   суддя                                                                       Іщенко І.В.