Справа № 2а-0770/1177/11
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі :
головуючої судді Большакової О.О.,
при секретарі Кречко Л.В.,
з участю позивача ОСОБА_1 Мур теза ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3,
представника позивача ОСОБА_4.
представника відповідача ОСОБА_5,
перекладача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_7 до Відділу міграційної служби в Закарпатській області про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, зобов"язання прийняти заяву про надання статусу біженця,
встановив :
12 квітня 2011 року ОСОБА_3 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_1 ОСОБА_7 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби в Закарпатській області про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, зобов'язання прийняти заяву про надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 ОСОБА_7 - громадянин ОСОБА_8, який народився та проживав разом з родиною в Ірані. У зв'язку з наявністю цілком обґрунтованих побоювань зазнати переслідування в країні проживання - Ірані, за ознаками передбаченими статтею 1 Закону України «Про біженців», він виїхав з Ірану та звернувся до відділу міграційної служби в Закарпатській області з метою отримати статус біженця в Україні. Проте, відповідач залишив поза увагою наведені ним факти переслідування в Ірані та прийняв рішення, яким відмовив у прийнятті заяви про надання статусу біженця. З таким рішенням позивач категорично не погоджується, оскільки, проживаючи на території Ірану, позивач міг зазнати переслідувань, так як мало місце обмеження біженців з ОСОБА_8 у можливості вільно переміщатися по території Ірану, в отриманні вищої освіти, роботи, купівлі житла. Крім того, щодо вихідців з ОСОБА_8 в Ірані мали місце зневага та образи на вулицях. Також , у позовній заяві зазначено, що в Ірані у засобах масової інформації висвітлювалася інформація щодо можливого видворення з Ірану афганських біженців, що спричинило у позивача страх бути депортованим до ОСОБА_8. А тому, позивач вважає, що необхідно прийняти його заяву, розглянути її та прийняти позитивне рішення про прийняття заяви про надання статусу біженця.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги з мотивів, що наведені в позовній заяві та додатково пояснив, що бажає проживати в Україні. Прибув на територію України легально з Ірану, отримавши паспорт та візу для візиту в Україну з метою навчання в м. Києві в Інституті фізкультури та спорту, оскільки він являється футболістом. Також пояснив, що на території Ірану нестабільна політична обстановка, мали місце притиски вихідців з ОСОБА_8, що проявлялися в обмеженні права на одержання вищої освіти, отримання інших соціальних послуг, тощо.
Представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 також підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача відділу міграційної служби в Закарпатській області ОСОБА_5 у засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі та пояснила, що 7 травня 2010 року позивач вперше звернуся через законного представника із заявою про надання йому статусу біженця до територіального органу міграційної служби. Ця заява була прийнята до розгляду й 31 травня 2010 року було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця. 1 грудня 2010 року у відповідності до абзацу п'ятого статті 10 Закону України "Про біженців" Державним комітетом у справах національностей та релігій було прийнято рішення, яким ОСОБА_1 ОСОБА_7 було відмовлено у наданні статусу біженця. Вищевказане рішення було оскаржено позивачем до суду, разом з тим, судом було винесено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. 24 березня 2011 року законний представник неповнолітнього ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_9 О.Р. також подала заяву про надання статусу біженця. Разом з тим, оскільки позивачу вже було відмовлено у наданні статусу біженця це рішення залишилося чинним, не змінилися умови, було прийнято законне рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.
Із змісту ст.19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Частиною 6 ст. 12 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001 року визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється стати жертвою переслідування.
Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками. У заяві про надання статусу біженця особа повинна доказувати достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких грунтується її заява.
Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_1 ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1) 7 травня 2010 року вперше звернувся через законного представника із заявою про надання йому статусу біженця до територіального органу міграційної служби. Ця заява була мотивована побоюванням позивача бути викраденим з метою отримання викупу.
1 грудня 2010 року у відповідності до абзацу п'ятого статті 10 Закону України "Про біженців" Державним комітетом у справах національностей та релігій було прийнято рішення, яким ОСОБА_1 з ОСОБА_7 було відмовлено у наданні статусу біженця відповідно до абзацу п'ятого статті 10 Закону України "Про біженців", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону відсутні.
Вищевказане рішення було оскаржено позивачем до суду.
Закарпатським окружним адміністративним судом 15 березня 2011 року було винесено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, яка набула законної сили.
24 березня 2011 року законний представник неповнолітнього ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_9 О.Р. повторно подала заяву про надання йому статусу біженця. Ця заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 ОСОБА_7 - громадянин ОСОБА_8 народився та проживав на території Ірану разом з родиною, має ідентифікаційну карту біженця в- Ірані. Разом з тим, проживаючи на території Ірану, він міг зазнати переслідувань, так як мало місце обмеження біженців з ОСОБА_8 у можливості вільно переміщатися по території Ірану, в отриманні вищої освіти, роботи, купівлі житла. Крім того, в Ірані мали місце зневага та образи на вулицях щодо вихідців з ОСОБА_8. У засобах масової інформації висвітлювалася інформація щодо можливого видворення з Ірану афганських біженців, що спричинило у позивача страх бути депортованим до ОСОБА_8. Тому він виїхав на навчання до України й бажає отримати статус біженця .
31 березня 2011 року Управлінням міграційної служби у Закарпатській області було прийнято Наказ № 35/6 про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 ОСОБА_7 про надання статусу біженця, оскільки позивачу вже було відмовлено у наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 Закону України " Про біженців" й зазначені умови не змінилися.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що позивач - громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_1 ОСОБА_7 не навів жодних конкретних фактів про побоювання щодо себе в країні постійного проживання, не надав органу міграційної служби свідчень, які б давали підстави вважати, що мають місце обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками в країні проживання Ірані або в країні громадянської приналежності - ОСОБА_8.
ОСОБА_1 ОСОБА_7 не навів прикладів дискримінації, яка прирівнюється до переслідування, а також жодного конкретного факту особистого переслідування за конвенційними ознаками, будь-якої аргументації свого побоювання у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам абзацу другого статті 1 Закону України "Про біженців".
Зазначені позивачем у заяві до органу міграційної служби та під час співбесіди 29 березня 2011 року з працівником відділу міграційної служби факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Ірані або ОСОБА_8, як конвенційний біженець.
Посилання позивача на обмеження вихідців з ОСОБА_8 у можливості вільно пересуватися по всій території Ірану та в отриманні цією категорією населення певних соціальних пільг не дають підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками .
Крім того, згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).
Доказом того, що позивач користується захистом країни своєї громадянської належності (проживання) свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання паспорта в посольстві ОСОБА_8 в країні Іран та безперешкодного виїзду ОСОБА_1 ОСОБА_7 з Ірану до України на навчання, що підтверджено самим позивачем в судовому засіданні.
Суд відхиляє доводи представника позивача щодо зміни умов, передбачених абзацом другим статті 1 Закону "Про біженців", в редакції чинній на момент прийнятті рішення, оскільки подій, які б стали підставою для обґрунтованого побоювання позивача за час його перебування в України в Ірані не відбулося.
Таким чином, оскаржуваний наказ начальника відділу міграційної служби у Закарпатські області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу прийнято у відповідності до норм Закону України «Про біженців», Конвенції про статус біженців, Директивам Європейського Союзу у тому числі Директиві "Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається", а тому у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_7 до відділу міграційної служби в Закарпатській області слід відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають у відповідності до вимог ст.. 94 КАС України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд,
постановив :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_7 до Відділу міграційної служби в Закарпатській області про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, зобов'язання прийняти заяву про надання статусу біженця відмовити повністю.
Відповідно до статті 186 КАС України апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова відповідно до ч.І ст.254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку не було подано .
Головуюча О.О.Большакова
Повний текст постанови виготовлено та підписано 5 грудня 2011 року .