Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого - судді : Оніпко О.В., суддів : Хилевича С.В., Собіни І.М.

секретар – Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 16 липня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ ДВС Рівненського міського управління юстиції, про визнання права спільної сумісної власності та виключення з акту опису майна та звільнення з-під арешту. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з"явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 16 липня 2015 р. позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково : визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на: телевізор SHARP, монітор Xerox, телевізор AKKI, системний блок HP Compaq, телевізор Unsversum, мікрохвильову піч Samsung, кавоварку Kenwood, пральну машину Privileg Prokomfort, акустичні колонки, праску Tefal, DVD - плеєр Tomson ,підставку до телевізора, м»яке крісло, меблевий гарнітур 4-х секційний, трюмо, стіл комп»ютерний, вішалку для речей з тумбами.

Виключено з актів опису та арешту майна від 01 березня 2014 року зазначене майно. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права Вказує, що рішення суду не відповідає вимогам ст.ст.212 , 213 ЦПК України і судом порушено вимоги ст.ст. 57, 60 ЦПК України.

Зокрема, позивачами не надано суду жодних доказів про те, що майно, яке включене до акту опису та арешту, є їхньою спільною сумісною власністю як подружжя та придбане ними під час шлюбу, а не належить їх сину ОСОБА_5 Не надано належних доказів на підтвердження наявності правочину щодо купівлі-продажу майна у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, чеків, гарантійних талонів та ін. на вказану побутову техніку та інше майно. Доводи позивачів суперечать наданим у судовому засіданні поясненням свідка ОСОБА_6 щодо періоду зайняття останнім підприємницькою діяльністю та продажем у зв»язку з цим частини майна позивачам, що було у використанні та яке є предметом позову, що ставить під сумнів сам факт придбання цього майна позивачами у вказані ними періоди.

__________________________________________________________________________________________________________________

Головуючий у 1-й інст. – .ОСОБА_7

Провадження № 22ц/787/ 1743/2015 Доповідач - Оніпко О.В.

Також, сам позивач ОСОБА_3 підтвердив у судовому засіданні, що його син ОСОБА_5 з 2005 року підробляв та отримував власний дохід, що давало йому можливість самому придбати спірне майно. Оскільки рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і позивачами не доведено своїх позовних вимог, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до висновку про її задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 309 ЦПК України поряд з іншими підставами для скасуваня рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі біржової угоди міни нерухомості від 26.11.1997 р. позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та їхнім дітям – відповідачу у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_8 належить на праві приватної спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 (а.с.9-10).

Згідно з актом від 13.03.2015 р. у вказаному житлі на день перевірки зареєстровані : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 1986 р. н. ( а.с. 17).

Відповідно до ч. 2 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

11.03.2015 року державним виконавцем ВДВС Рівненського міського управління юстиції при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №31-198 від 16.01.2014 р. на виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_5 боргу на суму 416 740,58 грн. проведено перевірку майнового стану боржника за місцем його реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 та описано і накладено арешт на майно.

Згідно з актом опису та арешту майна від 11.03.2015 року, описано і накладено арешт на таке майно : телевізор Sharp, DVD-плеєр Tomson, підставку до телевізора, підставку для вазонів, картина з бурштину із зображенням природи, праска з металу, монітор Xerox, картина із зображенням природи, акустичні колонки, телевізор АККІ, системний блок HP Compag, телевізор Unsversum, мікрохвильову піч Samsung, кавоварку Kenwood, пральну машину Privileg Procomfort, які прийняв на відповідальне зберігання відповідач-стягувач ОСОБА_1 (а.с.11-12).

За другим актом від 11.03.2015 р. описано і накладено арешт на таке майно : меблевий гарнітур 4-х секційний, м'яке крісло, трюмо, стіл комп’ютерний, комод на 5 шухляд, праску Tefal, вішалку для речей з тумбами, які прийняв на відповідальне зберігання син позивачів ОСОБА_8, який був присутній під час опису вказаного майна, оскільки позивачі на той час перебували за кордоном (а.с.13-14).

Відповідно до третього акту опису та арешту майна описано та накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_3 (без зазначення вартості, з поміткою «потребує експертної оцінки") (а.с. 15-16).

14.04.2015 р. позивачі звернулися до суду з позовом про визнання права спільної сумісної власності на майно, зазначене у заяві та про виключення з акту опису майна та звільнення його з-під арешту.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження", роз'яснень п. 4 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 р. (із змінами і доповненнями), п. 16 абз. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судом скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", - вимоги осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК України, ст. 12 ГПК України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Отже, саме позивач має доказати належними і допустимими доказами, що арештоване майно належить саме йому, а не боржнику. При цьому відсутність доказів щодо належності арештованого майна боржнику не може бути самостійною підставою для задоволення цього позову на користь позивача.

Предметом доказуваної презумпції у справах про звільнення майна з–під арешту є встановлене припущення про те, що майно, яке знаходиться в приміщенні боржника, вважається його власністю, поки не доведено інше.

Відповідно до роз'яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 року № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" при розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів.

Згідно зі  ст. 328 ЦПК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до положень ст. 317, ч.1ст.321, ст.391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 179 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 57 ЦПК України, доказами  є  будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність  обставин,  що  обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд 1-ї інстанції виходив з того, що спірне майно ( телевізор Sharp, монітор Xerox, телевізор АККІ, системний блок HP Compag, телевізор Unsversum, мікрохвильову піч Samsung, кавоварку Kenwood, пральну машину Privileg Procomfort, акустичні колонки, праску Tefal, DVD-плеєр Tomson, підставку до телевізора, м'яке крісло, меблевий гарнітур 4-х секційний, трюмо, стіл комп’ютерний, вішалку для речей з тумбами) належить позивачам, оскільки воно було придбане ними у сусіда ОСОБА_6, який займається продажем вживаної побутової техніки та який, допитаний в якості свідка, у судовому засіданні підтвердив даний факт. Також, місцевим судом у рішенні зазначено, що боржник ОСОБА_5 на час придбання спірного майна, не мав достатніх доходів для цього, і , крім того, він не проживає разом з батьками з 2009 року.

Проте, з такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів, виходячи з наведеного.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам закону та ст.ст. 213-215 ЦПК України, оскільки ґрунтується лише на поясненнях, наданих у судовому засіданні позивачами та свідком ОСОБА_6, який пояснив, що проживає з ними по-сусідству, та займається підприємницькою діяльністю з продажу вживаної побутової техніки 2000 року, у період з 2008 по 2010 р.р. не здійснював таку діяльність через кризу.

Проте, позивачами не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження своїх належності спірного майна на праві спільної власності їм, як подружжю (накладних, чеків, квитанцій), які б відповідали вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614 "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг"(з подальшими змінами), а також, не надано пояснень та доказів на їх підтвердження щодо конкретного часу придбання цього майна, року його випуску, вартості кожного предмета, гарантійних талонів, паспортів. Позивачами лише наведено перелік майна, відповідно до зазначеного в актах опису та надано пояснення щодо придбання вказаних предметів , як подружжям.

Як підтверджується технічним записом судового засіданні від 02.07.2015 р., свідок ОСОБА_6, на пояснення якого посилається місцевий суд в обґрунтування задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, також не надав суду чітких пояснень щодо продажу позивачам предметів, перелічених в актах опису майна державним виконавцем, зокрема, технічних характеристик побутової техніки, її марки та вартості, року випуску, часу продажу, як і меблів, бувших у використанні, придбаних ним «у сусіда» та в подальшому проданих позивачам, не надано ним накладних, чеків, квитанцій, гарантійних талонів, паспортів, журналу обліку реалізованих товарів. Таким чином, пояснення вказаного свідка є неконкретними, неповними та непереконливими.

Як зазначено вище, відповідно до положень ст. 212 ЦПК України, пояснення надані свідком ОСОБА_6 у судовому засіданні, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, які доводять чи спростовують обставини щодо періоду виникнення у позивачів, як подружжя, права спільної власності на спірне майно. Проте, інших належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на описане та арештоване майно, або на окремі предмети, позивачі не надали.

Не заслуговують на увагу та не є підставою для задоволення позову і посилання позивачів та місцевого суду у рішенні на акт від 13.11.2015 року про непроживання відповідача ОСОБА_5 за вказаною адресою з 1.11.2009 р.( а.с. 17), крім того, він складений зі слів сусідів .

Сам відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з»явився та пояснень щодо заявлених до нього позовних вимог не надав, як не надав суду і заяви про визнання позову або його заперечення.

Згідно з наданими апеляційному суду поясненнями представником відділу ДВС Рівненського МУЮ, боржник ОСОБА_5 на виклики державного виконавця не з»являвся, не вчиняв будь-яких дій для виконання судового рішення. Також, на даний час у відділі перебуває на виконанні ще два виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_5 боргу у сумі 1 477 600 грн. та у сумі 215 340 грн.

Згідно з поясненнями представника позивачів у судовому засіданні апеляційної інстанції, не підтвердженими жодними доказами, відповідач з 2009 р. проживає у м. Києві, з батьками не спілкується. Також останній підтвердив, що ОСОБА_5, проживаючи разом з позивачами, з 2005 р. неофіційно «підробляв», однак, зароблені кошти батькам не віддавав та витрачав на особисті потреби.

Отже, висновок місцевого суду про наявність підстав для визнання права власності на спірне майно за позивачами через відсутність у відповідача «достатніх» доходів для його придбання ґрунтується на припущеннях.

Таким чином, у зв»язку з відсутністю вищевказаних належних і допустимих доказів у справі, суд позбавлений можливості встановити, яке саме з описаного та арештованого майна є спільним майном подружжя ОСОБА_5, а яке майно належить останнім та членам їх сім»ї (які також зареєстровані та проживають за вказаною адресою) на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, і, відповідно, визначити їх частку у цьому майні.

За наведених обставин, рішення суду 1-їх інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення - про відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у позові за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до норм ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З врахуванням наведеного, з позивачів на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають до стягнення у рівних частках судові витрати у сумі 121 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307,309, 313- 314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 16 липня 2015 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – відділ Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про визнання права спільної сумісної власності та виключення з акту опису майна та звільнення з-під арешту - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 121 грн. 80 коп., сплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору у рівних частках ( по 60 грн.90 коп. з кожного ).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді :