Справа № 2-826/11

(2/401/274/12)

РІШЕННЯ

Іменем України

13.02.2012 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

при секретарі Носулі А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та приватного нотаріуса дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування удаваним, визнання договору довічного утримання недійсним, скасування реєстрації та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та приватного нотаріуса дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання удаваним договору дарування домоволодіння №214 по вулиці Грінченко у м.Дніпропетровську, укладеного між нею та ОСОБА_2 27.02.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4, визнання договору довічного утримання недійсним, скасування реєстрації та виселення відповідачів і їх неповнолітніх дітей з даного домоволодіння.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог посилалася на те, що у січні 2007 року вона прочитала в газеті оголошення про бажання молодої жінки доглядати людину похилого віку за право спадкування житла. Позивачка зателефонувала за вказаним телефонним номером і через декілька днів до неї прийшла відповідачка ОСОБА_2. Після розмови сторони дійшли згоди про укладання договору довічного утримання, після чого позивачка передала усі документи на домоволодіння відповідачці і остання пообіцяла підготувати усі необхідні папери для укладання договору.

Згодом ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 переїхали проживати до позивачки в належне їй на праві власності домоволодіння №214 по вулиці Грінченко у м.Дніпропетровську.

У лютому 2007 року ОСОБА_2 відвезла позивачку до нотаріальної контори, де сторони підписали договір довічного утримання, але згодом з'ясувалося, що між ними був укладений договір дарування домоволодіння №214 по вул.Грінченка. Про даний договір позивачці стало відомо пізніше після погроз відповідачки.

На даний час між сторонами виникли неприязні стосунки, за станом здоров'я позивачка потребує стороннього догляду, який їй ОСОБА_2 не надається, тому просила визнати договір дарування недійсним.

У ході розгляду справи позовні вимоги уточнялися неодноразово та в остаточній редакції позову позивачка просила суд визнати договір дарування удаваним та таким, що приховує договір довічного утримання; визнати договір довічного утримання недійсним і повернути сторони у первісне положення; зняти з реєстрації та виселити відповідачів з житлового будинку по вул. Грінченка, 214. Обґрунтовуючи дані позовні вимоги позивачка посилалася на те, що пояснення відповідачки у судовому засіданні стосовно надання їй допомоги та догляду під час хвороби повністю підтверджують укладення між ними договору довічного утримання, тому договір дарування є удаваним. Оскільки договір довічного утримання, маючи особливу форму та умови його укладання, в дійсності між сторонами не укладався та нотаріально не посвідчувався, тому його слід визнати недійсним та повернути сторони у первісний стан.

У судовому засіданні позивачка підтримала позов та суду пояснила, що вона мала намір укласти з будь-якою особою договір про її догляд та з цією метою зателефонувала за номером, який було опубліковано в газеті. За даним оголошенням молода сім'я пропонувала догляд за людиною похилого віку. Після зустрічі позивачка та відповідачка ОСОБА_2, яка приїхала до позивачки за її місцем проживання, домовилися про те, що відповідачка разом з чоловіком будуть її доглядати та переїдуть проживати в будинок позивачки.

Саме договір дарування сторони не укладали, але про його існування вона дізналася зі слів відповідачки через декілька днів після його підписання. Деякий час вони проживали однією сім'єю, позивачка інколи надавала кошти для сім'ї, для господарських потреб та на харчі, відповідачка за нею доглядала, провідувала в лікарні, купувала продукти харчування, але згодом ставлення до позивачки змінилося, відповідачі стали грубо поводитися з нею, виділили для проживання ванну кімнату, яку облаштували під житло, та не приділяють належної уваги. Вона відмовляється від надання їй догляду та допомоги з боку відповідачів і не бажає щоб вони проживали в її будинку тому просила суд зняти з реєстрації та виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також їх неповнолітніх дітей, з житлового будинку по вул. Грінченка, 214.

Представник позивачки у судовому засіданні позов підтримав та зазначив, що позивачка не мала наміру укладати будь з ким договір дарування, між сторонами фактично був укладений договір довічного утримання, який слід визнати недійсним, оскільки сторонами не дотримана форма його укладання. На даний час відповідачка ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 за позивачкою не доглядають, не надають їй необхідної допомоги, хоча вона, будучи хворою на онкологічне захворювання, потребує сторонньої допомоги. Спільне проживання сторін в належному позивачці домоволодінні порушує її права, тому просив виселити відповідачів та їх неповнолітніх дітей з будинку.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечувала та суду пояснила, що 27.02.2007 року між сторонами був укладений договір дарування домоволодіння №214 по вул. Грінченка та ініціатором укладання цього договору була сама ж позивачка, яка особисто зверталася до АНД виконкому та КП “ДМБТІ”для підготовки документів з метою укладання вищевказаного договору. Окрім цього, позивачка особисто отримувала в КП “ДМБТІ”витяг з реєстру права власності для укладання договору дарування домоволодіння і в цей же день даний договір був ними укладений. Позивачка у присутності нотаріуса прочитала текст договору та погодилася з ним. Усі документи на дане домоволодіння лежали в шафі у кімнаті будинку, де вони всі проживали і позивачка мала до них доступ. Про укладання даного договору вона знала з моменту підписання і погоджувалася з ним. З січня 2007 року вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, ОСОБА_1 допомагала по господарству, доглядала за дитиною, вони разом святкували свята та обговорювали сімейні та побутові проблеми, в будинку проводили ремонт, замінили вікна та двері, змінили шпалери та інше. Позивачка знала, що власницею будинку за договором є відповідачка, тому не заперечувала проти проведення усіх будівельних робіт.

У грудні 2007 році позивачка тяжко захворіла і відповідачка разом з чоловіком доглядали за нею, як за членом сім'ї, купували ліки та харчі, надавали всебічний догляд також і після виходу її із лікарні. Оскільки позивачка потребувала для проживання окрему кімнату через потребу в дотриманні певної гігієни після проведеної операції, виникла необхідність у пристосуванні ванної кімнати під житлову, так як ізольованої кімнати в будинку нема. У зв'язку з цим у ванній кімнаті був зроблений ремонт та об лаштована окрема спальна кімната для позивачки. Згодом до позивачки стали навідуватися родичі і вона категорично заявила про небажання проживати разом з ними, відмовилася від допомоги та наполягала на їх виселенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 –ОСОБА_5 проти позову заперечував та вказав на відсутність законних підстав для задоволення позову, оскільки між сторонами договір довічного утримання ніколи не укладався, умови його укладання також не обговорювалися. Відповідачка ніколи не відмовлялася від надання будь-якої допомоги позивачці та на даний час відсутні причини, з яких позивачка не бажає приймати від них таку допомогу.

Приватний нотаріус дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 у судове засідання неодноразово не з'являлася, причин неявки суду не повідомила, повідомлялася про день та час розгляду справи належним чином.

Представник органу опіки та піклування АНД районної у м.Дніпропетровську ради проти позову заперечував.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що у січні 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулася домовленість про те, що ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_3 будуть її доглядати та переїхали проживати в належне позивачці домоволодіння №214 по вул.Грінченка у м.Дніпропетровську.

27.02.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування домоволодіння №214 по вул.Грінченка у м.Дніпропетровську, посвідчений приватним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за №369.

Дослідивши надані сторонами докази, судом не було встановлено порушень при укладанні даного договору, із матеріалів справи вбачається що за заявою ОСОБА_1 виконкомом АНД райради був наданий дозвіл на внутрішнє переобладнання у домоволодінні, до КП “ДМБТІ”із заявою про надання витягу з реєстру права власності на належне їй домоволодіння та за отриманням витягу також зверталася сама позивачка, оскільки довіреності на звернення до відповідних структур вона нікому не надавала. У судовому засіданні позивачка пояснила, що зразу ж після підписання договору, через декілька днів, ОСОБА_2 їй також повідомила що будинок на праві власності тепер належить відповідачці.

Сторони підтвердили, що з січня 2007 року вони проживали однією сім'єю, ОСОБА_1 надавала кошти на придбання продуктів та ліків, на оплату за комунальні послуги тощо. Відповідачі доглядали за позивачкою під час її тяжкої хвороби у грудні 2007 року, окрім них ніхто з родичів її станом здоров'я не цікавився і будь-якої допомоги не надавав. На даний час позивачка не бажає проживати разом з відповідачами та не бажає, щоб вони за нею доглядали і допомагали.

Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Таким чином, при вчиненні удаваного правочину настання його мети –приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, тому й до цих сторін застосовуються правила цього правочину.

Як вбачається з пояснень сторін, під час укладання договору дарування вони не мали наміру, домовленості та бажання приховувати договір довічного утримання, це питання не обговорювали і не мали за мету. Окрім цього, зазначаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору довічного утримання представник позивачки у судовому засіданні не зміг конкретизувати та вказати підстави визнання цього договору недійсним в межах правового поля.

Пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не спростовують висновків суду та підтверджують пояснення позивачки стосовно її потреби в наданні допомоги.

Надані відповідачкою докази на підтвердження ремонту та фото із зображенням сторін також є підтвердженням доброзичливих та гарних стосунків між ними, які існували уже після укладання спірного договору дарування та після усвідомлення позивачкою наслідків укладеного даного договору.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання удаваним договору дарування та визнання недійсним договору довічного утримання, а також для скасування реєстрації та виселення відповідачів із даного житлового будинку.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 209 - 212 ЦПК України, ст.ст. 229, 235 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та приватного нотаріуса дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування удаваним, визнання договору довічного утримання недійсним, скасування реєстрації та виселення, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: