УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року Справа № 876/7700/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідача Іванського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (тепер Миколаївська об»єдна державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" звернулося в суд з адміністративним позовом до Миколаївської МДПІ Львівської області ДПС, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жидачівському районі Львівської області від 30 січня 2012 року №0000042320/998, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 218275,75 грн., в т.ч. за основним платежем 124729 грн., за штрафними санкціями 93546,75 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області від 30 січня 2012 року №0000042320\998.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Миколаївська МДПІ Львівської області ДПС оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що Рокитнянською МДПІ в Київській області було надіслано акт №14/1701/НОМЕР_1 від 15.12.2011 року "Про результати позапланової перевірки з питань достовірності визначену показників в декларації з податку на додану вартість з 01.03.2010 року по 01.12.2011 року", якої встановлено, що згідно листа вхідний №933/7 від 05.12.2011 року наданим відділом внутрішньої безпеки при ДПА у Київській області УВБ ДПС України надано копію постанови про порушення кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва, тобто створення ФОП "ОСОБА_2." і/н НОМЕР_1 та ФОП "ОСОБА_3." і/н НОМЕР_2 з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України, порушеної СУ ГУМВС України в Київській області.

Згідно постанови від 26.10.2011 року старшого слідчого СУ ГУМВС України в Київській області встановлено, що18.05.2007 року у м. Рокитне Київської області невстановлені особи, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на створення суб'єкта підприємницької діяльності, використовуючи реквізити громадянина ОСОБА_3 не маючи наміру на здійснення статутної діяльності, пов'язаної із виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, всупереч вимогам ст.1, 3, 6, 8 Закону України "Про підприємництво в Україні" від 07.02.1991 року №698-ХІІ (із внесеними змінами та доповненнями) з метою прикриття незаконної діяльності створили ФОП ОСОБА_3

В подальшому, невстановлені особи, використовуючи реквізити ФОП ОСОБА_3, без його відома здійснювали діяльність по незаконному формуванню податкового кредиту з ПДВ іншим реально діючим суб'єктам господарської діяльності, внаслідок чого державі заподіяна матеріальна шкода у великих розмірах.

Крім цього, невстановлені особи, за попередньою змовою між собою, повторно, 01.03.2010 року використовуючи реквізити громадянина ОСОБА_2, не маючи наміру на здійснення статутної діяльності, пов'язаної із виробництвом товарів, виконанням робіт або ( наданням послуг, всупереч вимогам ст.ст.1, 3, 6, 8 Закону України "Про підприємництво і Україні" від 07.02.1991р. №698-ХІІ (із внесеними змінами та доповненнями), з метою прикриття незаконної діяльності створили ФОП "ОСОБА_2."

Таким чином, невстановлені особи, що діяли від ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, чим вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 205 КК України.

Разом з цим, Рокитнянська МДПІ в Київській області проводила перевірку з використанням даних відображених в базі „Системного автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів". (Документи для перевірки ФОП ОСОБА_2 не представлено).

За перевіряємий період з 01.03.2010 року по 01.12.2011 року ФОП ОСОБА_2 було здійснено фіктивні фінансові операції, в тому числі: за вересень місяць 2011 року завищено податкове зобов'язання на суму ПДВ - 1859699 грн.

Таким чином, господарські операції, які відображені ВАТ "ЖЦПК" в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Крім цього, зазначає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання, коли податковим органом встановлено, що відомості, які містяться в цих документах є недостовірні та є наслідком укладання нікчемних правочинів.

Враховуючи вищенаведені факти, виявлені даною перевіркою, немає підстав вважати, що товари (роботи, послуги), задекларовані в податковій звітності є фактично отримані від контрагентів-постачальників, тому податкові накладні, виписані зазначеними підприємствами вважаються недійсними.

При апеляційному розгляді пре6дставник податкового органу вимоги апеляційної скарги підтримав з зазначених в ній підстав.

Представник позивача не прибув, що згідно ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Жидачівському районі Львівської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (код ЄДРПОУ 00278801) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо здійснення фінансово-господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 (НОМЕР_3) за період вересень 2011 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 54/23-1/00278801 від 18.01.2012 року, яким встановлено завищення значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 124 729 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000042320/998, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 218275,75 грн., в т.ч. за основним платежем 124729 грн., за штрафними санкціями 93546,75 грн.

В акті перевірки, відповідач посилається на ст. 3, ст. 207, ст. 208 Господарського кодексу України, ст. 203, п. 1 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 664 Цивільного кодексу України, п. п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, нормами яких обґрунтовує та стверджує про неправомірне заниження позивачем податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 124 729 грн. (с. 16 акта).

Задовольняючи адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" суд першої інстанції виходив з неправомірності винесеного податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області від 30 січня 2012 року №0000042320/998.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Згідно з п. п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ФОП ОСОБА_2 на момент укладення з ВАТ "ЖЦПК" договору та здійснення господарських операцій був і є як належно зареєстрованим суб'єктом - підприємницької діяльності так і платником ПДВ, а тому мав право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних, відповідно ВАТ "ЖЦПК" правомірно відніс суму 124 729 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

З матеріалів справи також видно, що суми податку на додану вартість за отриманими податковими накладними на макулатуру та транспортні послуги включено до податкового кредиту за вересень 2011 року і вони відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним, декларації з ПДВ за вересень 2011 року.

Розрахунки між суб'єктами господарювання: за придбану макулатуру та транспортні послуги проводились у безготівковій формі згідно платіжних поручень: № 6558 від 02.09.2011 року на суму 462574,32 грн., в т.ч. ПДВ 77 095,72 грн.; № 6606 від 02.09.2011 року на суму 37100.00 грн. в т.ч. ПДВ 6183,33 грн.: № 6795 від 13.09.2011 року на суму 296832,12 грн., в т.ч. ПДВ 49472,02 грн.; № 6883 від 16.09.2011 року на суму 27700,00 грн., в т.ч. ПДВ 4616,67 грн.; № 7081 від 21.09.2011 року на суму 274028,40 грн., в т.ч. ПДВ 45671,40 грн.; № 7174 від 26.09.2011 року на суму 9600,00 гри., в т.ч. ПДВ 1600,00 грн.; № 7306 від 29.09.2011 року на суму 136422,00 грн., в т.ч. ПДВ 22737,00 грн.

Крім цього, позивачем до матеріалів справи долучено Договір № 1043 поставки товару від 01.04.2011 року, укладений позивачем з ФОП ОСОБА_2 за яким ОСОБА_2 зобов"язується поставити 300 тон макулатури. Поставка макулатури проводиться за рахунок Покупця, податкові накладні, видані ФОП ОСОБА_2 на оплату макулатури, докази оплати позивачем отриманої макулатури, видаткові накладні, видані ФОП ОСОБА_2 № 36 від 01.09.2011 року,№ 48 від 03.09.2011 року,№56 від 15.09.2011 року, № 54 від 20.09.2011 року, №61 від 21.09.2011 року №55 від 21.09.2011 року, № 57 від 22.09.2011 року № 58 від 23.09.2011 року, №59 від 24.09.2011 року згідно яких начальник МПМ позивача ОСОБА_5 отримав вказану кількість макулатури.

Також надано товаро-транспортні накладні за вересень 2011 року, які підтверджують факт поставки макулатури ОСОБА_2

Виходячи з вищенаведеного, що не спростовано податковим органом. судом першої інстанції правильно встановлено, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» у ФОП ОСОБА_2 зазначених вище товарів і послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та формування валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Таким чином, позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, а податковий кредит сформований згідно статті 198 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, щодо неправомірності твердження апелянта про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказуючи на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинені без мети настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК, згідно якої такими є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зміст наведеної правової норми свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Таким чином, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення податкового законодавства є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд констатує, що кваліфікація правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, саме за злочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

В контексті наведеного слід зазначити, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагент були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Також колегія суддів враховує те, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва за наслідком розгляду скарги ОСОБА_2 на постанову СУ ГУ МВС України в Київській області від 26.10.2011 року про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення ФОП «ОСОБА_2.» та ФОП «ОСОБА_3.», постанову слідчого скасовано. При цьому в постанові суду зазначено, що в досліджених матеріалах, на підставі яких було порушено кримінальну справу, взагалі відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували на наявність фактів незаконної діяльності чи інших дій з метою прикриття незаконної діяльності із використанням ФОП «ОСОБА_2.» та ФОП «ОСОБА_3.», безпосередньо відсутній жоден задокументований чи такий, що оспорюється чи ставиться під сумнів факт підприємницької діяльності, та який міг би бути підтверджений належними доказами (актами ревізій, перевірок, аудиту, висновків, експертиз, досліджень тощо).

З матеріалів справи видно та судом встановлено, що Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі № 140385 \12\9104 залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2012 року у справі № 2а-2419\12\1370 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" до ДПІ у Жидачівському районі про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що вказаним вище судом проаналізовано Договір № 1043 поставки товару від 01.04.2011 року, укладений позивачем з ФОП ОСОБА_2, за яким ОСОБА_2 зобов"язується поставити 300 тон макулатури, який також є предметом даної справи і факт реального виконання цього договору підтверджений, в тому числі надання товарно-транспортних послуг.

Крім того, оскаржувані податкові повідомлення -рішення, винесені на підставі висновку Акту невиїздної позапланової документальної перевірки Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" від 05.03.2012 року № 154\2240\00278801. Означеною перевіркою обревізовано період діяльності позивача по відносинах з ФОП ОСОБА_2 з 01.03.2010 року по 31.12.2011 року, тобто охоплений період за вересень 2011 року, який до того перевірявся, про що складено Акт № 54/23-1/00278801 від 18.01.2012 року, яким встановлено завищення значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 124 729 грн., і на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції, що факти, викладені у вищезазначених постанові Львівського окружного адміністративного суду та в Ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду мають преюдиційне значення для вирішення означеної справи в частині визнання реальними господарських операцій, вчинених позивачем з ФОП ОСОБА_2

Статтею 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі №2а-1316/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 22.09.2015 року.