КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
18.10.06 р. № 7/257-16/53
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Мамонтова О.М.
Агрикова О.В.
при секретарі судового засідання Рустам’яні Е.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явились;
від відповідача: Міловідов Р.М., дов. № 14/03-25 від 27.12.2005 року;
від третьої особи: Ціцуашвілі Н.І., дов. № 23 від 07.06.2006 року
розглянувши матеріали апеляційної скарги закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” на рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2006 року
у справі № 7/257-16/53 (суддя Сергєєва Л.А.)
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ
до закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”, м. Кременчук
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство “Укррезерв”, м. Київ
про зобов’язання відвантажити нафтопродукти
в с т а н о в и в:
Рішенням від 10 вересня 2002 року господарського суду Полтавської області у справі № 7/257 зобов’язано АТ “Укртатнафта” (далі - відповідач) відвантажити на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву нафтопродукти, вироблені за договорами на переробку нафтової сировини № 521 від 10.03.2000 р. та № 800 від 13.06.2000 р.: 33 585,498 тон бензину А-76; 5 261,783 тон бензину А-92; 13 522,656 тон дизельного палива; 4 024,314 тон авіаційного гасу (ТС-1); 59 105,951 тон мазуту М-100.
ДП “Укррезерв” (далі - третя особа на стороні позивача) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2002 р. у справі № 7/257.
19.02.2004 р. Вищий господарський суд України частково задовольнив касаційну скаргу ДП “Укррезерв”, скасував рішення по справі № 7/257 від 10.09.2002 р. і направив справу на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
В перегляді постанови Вищого господарського суду від 19.02.2004 р. за касаційною скаргою Верховним Судом України було відмовлено.
При новому розгляді справи № 7/257-16/53 представником Держкомрезерву були уточнені позовні вимоги, згідно з якими Держкомрезерв відмовився від стягнення нафтопродуктів, що були вироблені за договорами № 521 від 10.03.2000 р. та № 800 від 13.06.2000 р. і вимагає зобов’язати АТ “Укртатнафта” відвантажити до державного резерву не відвантажені за кодами №№ 67, 7016 та 7139 нафтопродукти на загальну суму 45 813 196, 16 грн., а також стягнути з АТ “Укртатнафта” штраф в сумі 22 906 598,08 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.11.2004 р. позовні вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву до закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” задоволено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням господарського суду Полтавської області, закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” звернулось з апеляційною скаргою до апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати вказане рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити Державному комітету України з державного матеріального резерву у задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.12.2005 року вищеназвану апеляційну скаргу прийнято до провадження.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2005 року з метою роз’яснення питань, які виникли під час розгляду апеляційної скарги і потребують спеціальних знань, призначено судово-бухгалтерську експертизу первинних бухгалтерських документів, в зв’язку з чим у відповідності до ст. 79 ГПК України провадження у справі № 7/257-16/53 було зупинено.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.09.2005 року, за клопотанням позивача, призначено комісійну судово-бухгалтерську експертизу первинних бухгалтерських документів, в зв’язку з чим у відповідності до ст. 79 ГПК України провадження у справі № 7/257-16/53 було зупинено.
В зв’язку з відсутністю обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 7/257-16/53, апеляційною інстанцією прийнято ухвалу від 06.07.2006 року про поновлення апеляційного провадження та призначення даної справи до розгляду в судовому засіданні за участю представників сторін.
В своїй апеляційній скарзі відповідач вказує, що при винесенні рішення від 19.11.2004 року по справі № 7/257-16/53 господарським судом Полтавської області: 1) викладено висновок, який не відповідає обставинам справи стосовно того, що позивач змінив лише підстави позову, оскільки було змінено і предмет і підстави позову; 2) порушено норми процесуального права, щодо порядку звернення з позовом –ст.ст 56, 57 ГПК України, оскільки позивач звернувся з новими позовними вимогами, об’єднавши їх в одному документі під назвою «Уточнення позовних вимог»; 3) порушено норми процесуального права –ст. 80 ГПК України, що зобов’язує припинити провадження у справі у разі відмови позивача від позову (відмова від стягнення за договорами № 521 та 800), у разі відсутності предмету позову (відсутність заборгованості за договорами № 521 та 800), а також, якщо позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами (позов від Держкомрезерву, а сторона за договорами № 521 та 800 ДП «НВО «Либідь»); 4) порушено норми матеріального права –ст. 80 ЦК України, яка передбачає, що закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові (строк позовної давності за договором № 67 сплинув 14.01.2003 р.); 5) неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи –чи мав місце факт зберігання нафтопродуктів за договором № 67; з чиєї вини не були відвантажені нафтопродукти за цим договором; чи була здійснена оплата за зберігання нафтопродуктів; 6) порушено норми матеріального права –ст. 151 ЦК України яка передбачає, що покладення певних обов’язків можливе лише за наявності відповідних зобов’язань, що виникають з договорів, а не з актів звіряння; 7) порушено норми процесуального права –ст. 33, 34 ГПК України, що зобов’язує надати належні докази в підтвердження фактів (поставка нафти на умовах договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р.); 8) визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи –поставка нафти за кодом 7139; 9) порушено норми процесуального права –ст. ст. 42, 43 ГПК України стосовно змагальності судового процесу та рівності перед законом і судом, оскільки судом не прийнято та не оцінено у рішенні низки доказів та доводів відповідача, а при цьому приймаються як безперечні письмові пояснення позивача; 10) порушено норми процесуального права –ст. 47 ГПК України стосовно того, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи; 11) порушено норми процесуального права –ст. 43 ГПК України, стосовно того, що рішення повинно ґрунтуватись на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; 12) порушено норми матеріального права –п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” яка встановлює, що протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня); 13) порушено норми матеріального права –п. 3 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” яким передбачено, що сплата неустойки в розмірі 50 відсотків вартості матеріальних цінностей, можлива лише за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник; 14) рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2004 року по справі № 7/257-16/53 не відповідає вимогам Постанови Пленуму Верховного суду України від 29 грудня 1976 року N 11 “Про судове рішення”.
Позивач - Державний комітет України з державного матеріального резерву надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вказує, що рішення господарського суду Полтавської області в справі № 7/257-16/53 є таким, що винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з повним, всебічним, та об’єктивним дослідженням обставин справи.
Представник скаржника (відповідача) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач - Державний комітет України з державного матеріального резерву в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був належним чином повідомлений.
Відповідно до розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.10.2006 року справа передана для подальшого розгляду колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя –Фаловська І.М., суддя Агрикова О.В., суддя Мамонтова О.М.
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення місцевого господарського суду –скасувати, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Первісна позовна заява Державного комітету України з державного матеріального резерву обґрунтовувалась неналежним виконанням зобов’язань за договорами № 521 від 10.03.2000 р. та № 800 від 13.06.2000 р., що були укладені між АТ “Укртатнафта” та ДП “НВО “Либідь”, правонаступником якого є ДП “Укррезерв”.
Позивач вимагав стягнути на свою користь нафтопродукти, вироблені за договорами на переробку нафтової сировини № 521 від 10.03.2000 р. та № 800 від 13.06.2000 р.: 33 585,498 тон бензину А-76; 5 261,783 тон бензину А-92; 13 522,656 тон дизельного палива; 4 024,314 тон авіаційного гасу (ТС-1); 59 105,951 тон мазуту М-100.
При новому розгляді справи позивач змінив підстави та предмет позовних вимог, згідно з якими позивач відмовився від стягнення нафтопродуктів, що були вироблені за договорами № 521 від 10.03.2000 р. та № 800 від 13.06.2000 р. і вимагав зобов’язати відповідача відвантажити до державного резерву не відвантажені за кодами №№ 67, 7016 та 7139 нафтопродукти: 4 681,475 тон бензину А-76; 1 170,000 тон бензину А-92; 7 254,354 тон дизельного палива; 24,314 тон авіаційного гасу (ТС-1); 9 147,625 тон мазуту М-100, а також стягнути з відповідача штраф в сумі 22 906 598,08 грн.
Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.1999 р. між АТ “Укртатнафта” та Держкомрезервом було укладено договір № 67.
Відповідно до даних щодо поставки нафти, що надані сторонами до матеріалів справи, остання поставка нафти по вказаному договору була здійснена Держкомрезервом 30.11.1999 р. Відповідно до п. 6.1 Договору № 67 Держкомрезерв зобов’язаний вибрати свої нафтопродукти на протязі 45 днів із дня підтвердження поставки нафти, виходячи з фактично поставленої нафти. Таким чином, позивач був зобов’язаний вибрати свої нафтопродукти до 14.01.2000 року, тобто, саме з цієї дати для позивача починався облік строку позовної давності для вимоги про стягнення нафтопродуктів, виготовлених за цим договором.
Оскільки до даного виду правовідносин застосовується загальна позовна давність у три роки, строк позовної давності по вимогам за договором № 67 від 05.01.99 р. сплинув 14.01.2003 р.
Відповідно до п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року (далі –ЦК України) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Про необхідність застосування строку позовної давності було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву, тобто, до винесення оскаржуваного рішення по справі.
Посилання позивача на те, що строк позовної давності переривався поданням у 2002 році позову про стягнення нафтопродуктів, виготовлених за договором № 67 від 05.01.1999 р. не заслуговують на увагу та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки, вимогу про стягнення нафтопродуктів, виготовлених саме за договором № 67 від 05.01. 1999 р. позивачем було заявлено суду лише в 2004 році, тобто, після спливу строку позовної давності.
Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи також вбачається, що за кодом відвантаження № 7016, відвантажувались нафтопродукти за договорами № юр7/29-2000 від 17.10.2000 р. та № юр 7/30-2000 від 17.10.2000 року, укладеними між ДП «НВО «Либідь», правонаступником якого є ДП “Укррезерв” та Держкомрезервом України. Тобто АТ «Укртатнафта»не було стороною за вказаними договорами.
З пояснень представників сторін, матеріалів справи вбачається, що договір з номером 7016 між АТ «Укртатнафта»та Держкомрезервом не укладався.
Наявність актів звіряння, в яких зазначалось на наявність заборгованості за даним договором (на які посилається позивач) не може бути підставою для покладення на відповідача обов’язку по відвантаженню нафтопродуктів, оскільки статтею 11 Цивільного Кодексу УРСР (що діяв на момент складання актів) визначено перелік підстав виникнення прав і обов’язків. Такої підстави як акт звіряння вказаною статтею не передбачено.
Акт звірки є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, як на підставу для покладення на відповідача обов’язку по відвантаженню нафтопродуктів, посилається на наявність Наказу Держкомрезерву України від 17.10.2000 року № 19, та Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2000 р. № 1500 “Про заходи стабілізації ринку енергоносіїв”.
Однак, посилання позивача на зазначені акти державних органів також не може бути підставою для покладення на відповідача обов’язку по відвантаженню нафтопродуктів, виходячи з наступного:
1) Наказ Держкомрезерву України від 17.10.2000 року № 19 є внутрішнім документом Держкомрезерву України і не може розповсюджувати свою дію на АТ “Укртатнафта”, яке є самостійним суб’єктом господарювання і не підпорядковане Держкомрезерву України;
2) Постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2000 р. № 1500, стосується заходів щодо підтримання стабільності вітчизняного ринку енергоносіїв та запобігання впливу на нього наслідків світової енергетичної кризи, жодним чином не стосується АТ “Укртатнафта”, та не покладає на останнє жодних обов’язків.
Стосовно договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р., колегією суддів встановлено наступне.
Пунктом 2.2. договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р., передбачено, що передача нафти та газового конденсату Замовником Виконавцю для переробки оформлюється актом прийому-передачі. Акт прийому-передачі складається на підставі телеграми АТ «Укрнафта»і відповідного акту прийому-передачі нафти замовнику.
Поясненнями відповідача, та матеріалами справи підтверджується необхідність телеграми ВАТ “Укрнафта”, оскільки лише цим документами можливо підтвердити фактичну поставку нафтової сировини на термінали АТ “Укртатнафта” для її подальшої переробки.
Вказане знайшло своє підтвердження і у висновку судово-бухгалтерської експертизи –сторінка 33.
Позивач не надав ні суду, ні експертній установі доказів поставки нафти через ДАТ “ПДМН”, телеграму ВАТ “Укрнафта”, як це передбачено умовами договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р.
Вказане також підтверджено і у висновку комісійної судово-бухгалтерської експертизи –сторінки 64-65 та 72 висновку, де, зокрема, зазначено, що в документах, наданих експертам позивачем та відповідачем, не знайшов документального підтвердження факт поставки на переробку нафти на умовах, передбачених договором № юр 7/74-2001 від 20.01.2001 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи доводи відповідача, вказує, як на доказ поставки нафти на умовах договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р., на наявність акту прийому-передачі нафти від 05.02.2001 р., договору № юр 7/74-2001 від 20.01.2001 р., акту виконаних робіт від 28.04.2001 р., акту прийому-передачі від 26.04.2001 р., акту прийому-передачі нафтової сировини на переробку від 26.04.2001 р., додаткової угоди до договору № юр 7/74-2001 від 20.01.2001 р., акту виконаних робіт від 26.04.2001 р., протоколу переговорів від 26.01.2001 р.
Посилання позивача на вказані документи, як на докази фактичної поставки нафти на умовах договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р., та як на підставу для покладення на відповідача обов’язку по відвантаженню нафтопродуктів на умовах договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р. є необґрунтованими з огляду на наступне.
Акт прийому-передачі нафтової сировини на переробку від 26.04.2001 р., та акт виконаних робіт від 26.04.2001 р., можуть свідчити лише про наміри сторін за договором щодо кількості поставки нафти на майбутнє та кількості нафтопродуктів, які мають бути вироблені з такої кількості нафти в разі здійснення такої поставки. Надані позивачем документи по суті своїй є угодами про наміри.
Підтвердженням того, що акти приймання-передачі нафти та акти виконаних робіт з переробки нафтової сировини складались між АТ “Укртатнафта” та Державним агентством з управління державним матеріальним резервом лише як намір на майбутнє є той факт, що і до матеріалів справи і на дослідження експертам надано 2 (два) комплекти таких актів, а саме: 1) акт приймання-передачі 26000 т нафти на переробку та акт виконаних робіт з переробки 26000 т нафти від 26.04.2001 р.; 2) акт приймання-передачі 26000 т нафти на переробку та акт виконаних робіт з переробки 26000 т нафти від 31.05.2001 р.
Наявність двох аналогічних комплектів документів (але з різними датами), що стосуються передачі 26000 т нафти на переробку, та виконання робіт з переробки цієї нафти підтверджена і у висновку судово-бухгалтерської експертизи –сторінка 35-36.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що посилання позивача на Протокол переговорів від 26.01.2001 р. (далі - Протокол) як на доказ поставки нафти по договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р. є безпідставним.
Право власності на 26 000 тон нафти виникло у ДП „НВО “Либідь” на підставі договорів купівлі-продажу нафти від 31.08.2000 р. № А8/268-Н та № А8/255-Н, укладених між останнім та ВАТ „Укрнафта”. Як зазначено у висновку судово-бухгалтерської експертизи (сторінка 32) відповідно до умов Протоколу переговорів від 26.01.2001 року ДП “НВО “Либідь” мало намір передати 26000 т нафти, що знаходились на АТ “Укртатнафта” Державному агентству з управління Державним матеріальним резервом.
Жодної угоди, яка б могла бути підставою для переходу права власності на дану нафту до позивача між ним та ДП „НВО-Либідь” укладено не було.
Протокол переговорів було підписано 26.01.2001 р., а договір № юр-7/74-2001 було укладено 20.03.2001 р. Тобто, між датою підписання протоколу й датою укладення договору сплинуло більше двох місяців. При цьому, в договорі відсутнє будь яке посилання на Протокол, що вказує на те, що сторони за договором усвідомлювали факт існування Протоколу, але не мали наміру укладати договір на умовах, передбачених Протоколом.
Це підтверджується включенням до договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р. розділу 2 «ПОРЯДОК ПОСТАВКИ СИРОВИНИ», відповідно до якого Держкомрезерв буде поставляти Виконавцю нафту по нафтопроводу через ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи»і ніякого посилання на Протокол або передачу нафти від ДП “НВО “Либідь” не містить.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2001 року між сторонами було укладено Протокол розбіжностей до договору на переробку нафтової сировини к договору від 20 березня 2001 року. За згодою сторін із договору були виключені умови щодо поставки нафти та газового конденсату залізничним транспортом, а умови щодо того, що саме Замовник (і ніхто інший) буде поставляти нафту по нафтопроводу через ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» залишені без змін.
26.04.2001 р. між сторонами було підписано додаткову угоду до договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р., в якій вказано баланс переробки нафтової сировини. Пунктом 4 цієї додаткової угоди передбачено, що у всьому іншому (крім балансу переробки) сторони керуються умовами договору. Ніякого посилання на Протокол переговорів від 26.01.2001 р. не міститься.
Як вбачається з наведеного, позивач мав можливість вказати на особливий порядок поставки нафти по договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р. –поставка нафти від ДП “НВО “Либідь” відповідно до Протоколу переговорів від 26.01.2001 р., але цього зроблено не було.
Пунктом 9.2. договору передбачено строк поставки нафти –до 21.12.2001 р. У вказаний строк нафту, на умовах договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р., поставлено не було, тобто позивачем не виконано умови договору, а отже і право вимоги по вказаному договору у позивача виникнути не могло.
Таким чином, оскільки нафта за договором № юр 7/74-2001 від 20.01.2001 року не поставлялась, відвантаження нафтопродуктів за цим договором відбуватись не могло.
Між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору № юр-7/74-2001 від 20.03.2001 р. Вказана додаткова угода, у відповідності до вимог Закону України від 22.03.2001 р. “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”, зобов’язувала позивача перед початком відвантаження нафтопродуктів, сплачувати відповідачу акцизний збір на підакцизні нафтопродукти.
У висновку судово-бухгалтерської експертизи зазначено, що «Державне агентство з управління Державним матеріальним резервом –Замовник та АТ «Укртатнафта»- виконавець визначили порядок перерахування акцизного збору до початку відвантаження вироблених нафтопродуктів на нафту в кількості 26 000 т, поставкою липня –серпня 2000 року.
У матеріалах справи відсутні і на запит експертів не надано документів, які підтверджують перерахування акцизного збору Замовником - Державним агентством з управління Державним матеріальним резервом.
Колегія суддів вважає, що позивач не перераховував акцизний збір на умовах договору № юр 7/74-2001 від 20.01.2001 року, оскільки не поставив нафту на умовах договору № юр 7/74-2001 від 20.01.2001 року, а отже, і не існує нафтопродуктів, які б можливо було відвантажити.
Як вбачається з пояснень та заперечень відповідача на позовну заяву, останній посилається на договір № 7139.
Відповідно до висновків судово-бухгалтерської експертизи (сторінка –36), та матеріалів справи, наявний лише один договір № 7139 від 19.06.2001 року. Вказаний договір укладений між Закритим акціонерним товариством “Торгівельний Дім “Укртатнафта” та Держкомрезервом.
Договір № 7139 від 19.06.2001 року укладався з метою відвантаження нафтопродуктів, виготовлених за договором від 17.10.2001 року, що зазначено і в самому договорі і відображено у висновку судово-бухгалтерської експертизи (сторінка –36).
Ні до матеріалів справи, ні на дослідження експертів не було надано жодного договору між позивачем та відповідачем, датованого 17.10.2001 року.
При цьому в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі нафтопродуктів до відвантаження від 21.11.2001 року, згідно якого АТ “Укртатнафта” передало, а Деркомрезерв прийняв до відвантаження нафтопродукти і сторони не мають взаємних претензій за договором № 7139, що свідчить про повне виконання договору № 7139.
Рішенням господарського суду Полтавської області по справі № 7/257-16/53 стягнуто з Відповідача 50 % штрафу від вартості недопоставлених матеріальних цінностей –нафтопродуктів. Вказаний штраф було стягнуто на підставі п. 3 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”.
Пунктом 3 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено, що за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей.
У висновку судово-бухгалтерської експертизи (сторінки –70-71 та 73) зазначено, що відповідно до умов договорів № 67 від 05.01.99 р., № юр 7/74-2001 від 20.08.2001 р, № 521 від 10.03.2000 р., № 800 від 13.06.2000 р., № 834 від 17.10.2000 р. на переробку нафтової сировини, вони укладались з метою відвантаження (передачі) нафтопродуктів Замовникам із поставленої замовниками нафти і не містять зобов’язань щодо закладення нафтопродуктів до Державного резерву.
Як видно із змісту вищевказаних договорів, та зазначається і позивачем і відповідачем, всі договори укладались з метою забезпечення нафтопродуктами енергогенеруючих компаній та сільгоспвиробників.
Тобто, вказані договори не мають ніякого відношення до поставки матеріальних цінностей до державного резерву, а таким чином і застосовувати штраф передбачений п. 3 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” у господарського суду Полтавської області підстав не було.
Враховуючи вищенаведене, Київський міжобласний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що господарським судом Полтавської області, при винесенні рішення по справі № 7/257-16/53 від 19.11.2004 р., порушено норми матеріального та процесуального права; неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи; господарський суд визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи; а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача повністю.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд,
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” на рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2006 року у справі № 7/257-16/53 задовольнити повністю.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2006 року у справі № 7/257-16/53 скасувати повністю та прийняти нове рішення.
3. В задоволенні позовних вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву до закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” відмовити повністю.
4. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 00034016) на користь Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія “Укртатнафта” (39609, м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3; код ЄДРПОУ 00152307) 850 (вісімсот п’ятдесят) грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги. Видати наказ.
5. Зобов’язати місцевий господарський суд видати наказ.
6. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Мамонтова О.М.
Агрикова О.В.