ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.03.2007 Справа № 39/201(32/426)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)
суддів: Павловського П.П., Чус О.В.
при секретарі судового засідання Мацекос І.М.
з участю представників сторін :
позивача -Донська С.В.
третьої особи -Клешня О.В.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “АМС” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006р. у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АМС”, м. Дніпропетровськ
до відповідача-1 Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
відповідача-2 Дніпропетровської міської ради
з участю третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору -товариство з обмеженою відповідальністю “Едельвейс”, м. Дніпропетровськ
про визнання договору дійсним, визнання права власності та по зустрічному позову про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В :
29.09.2005р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю “АМС” (далі ТОВ “АМС”) про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 8.12.2003р. та про визнання за ТОВ “АМС” права власності на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою : АДРЕСА_1. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 8.12.2003р. ТОВ “АМС” та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу спірного майна. В зв'язку з тим, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору, його було укладено у простий письмовій формі. На цій підставі позивач просив визнати за ним право власності на спірне майно.
Своїми заявами від 14.08.2006р. та 28.12.2006р. позивач уточнив позовні вимоги (т2 а.с.5-8, т4 а.с.62-65). В остаточній редакції позову ТОВ “АМС” просило визнати дійсним договір від 8.12.2003р., та визнати за позивачем право власності на спірне майно без додаткового оформлення актів по вводу його в експлуатацію.
Справа неодноразово розглядалась господарськими судами різних рівнів (т.1 а.с.43-45,123-125). Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2006р. справу направлено на новий розгляд, суд першої інстанції зобов'язано залучити до участі в справі товариство з обмеженою відповідальністю “Едельвейс” (далі ТОВ “Едельвейс”).
Під час повторного розгляду справи ТОВ “Едельвейс” пред'явило зустрічний позов про визнання договору від 8.12.2003р. недійсним (т.1 а.с.128-129), в якому, посилаючись на невідповідність зазначеного договору вимогам чинного законодавства, просила визнати його недійним на підставі ст.48,225 ЦК УРСР.
Ухвалою господарського суду від 26.10.2006р. до участі в справі в якості другого відповідача залучено Дніпропетровську міську раду (т.2 а.с.45).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006р. в задоволенні позову ТОВ “АМС” відмовлено, зустрічний позов задоволено, договір від 8.12.2003р. визнано недійсним.
Не погодившись з рішенням ТОВ “АМС” звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати, задовольнити позов ТОВ “АМС” та відмовити в задоволенні зустрічного позову. При цьому апелянт зазначив що суд безпідставно дійшов висновку про те, що відповідач-1 на момент укладення договору від 8.12.2003р. не був власником спірного майна. Крім того, ТОВ “Едельвейс” не мало підстав заявляти зустрічний позов, оскільки права зазначеної юридичної особи договором не порушено.
У своєму відзиві ТОВ “Едельвейс” зазначило, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Відповідач-1 у відзиві просив задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідачі в судове засідання призначене для розгляду апеляційної скарги не з'явились. Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність. Про причини неявки відповідач-2 суд не повідомив. Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідачів, яких належним чином сповіщено про час та місце слухання справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав :
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено матеріали справи, правильно встановлено фактичні обставини справи, яким дана належна правова оцінка, а висновки суду ґрунтуються на залучених до справи доказах та відповідають приписам закону. При цьому колегія суддів враховує таке.
З матеріалів справи вбачається, що спірним майном є об'єкти нерухомості, розташовані за адресою : АДРЕСА_1.
На час укладення договору НОМЕР_1 (т.1 а.с.24-26) діяв Цивільний Кодекс Української РСР. Таким чином, оцінювати відповідність договору НОМЕР_1 вимогам чинного законодавства слід з огляду на приписи ЦК Української РСР. В той же час, відповідно до ст.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки права та обов'язки, що виникли між позивачем, відповідачем та іншими особами щодо спірного майна в зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу продовжують існувати на час розгляду справи, обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права власності на спірне майно слід оцінювати також з урахуванням норм ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів при вирішенні питання щодо можливості визнання дійсним спірного договору та при вирішенні питання щодо відповідності його вимогам закону враховує таке.
Відповідно до умов договору НОМЕР_1 приватний підприємець ОСОБА_1, як власник, продав ТОВ “АМС” об'єкти нерухомості. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про власність” громадянин набуває право приватної власності на майно, одержане внаслідок дій, не заборонених законом. Судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що оскільки будівництво було здійснено без отримання відповідних дозволів, на земельній ділянці, яка не виділялась для цих цілей, без узгодження містобудівної документації, без введення збудованих об'єктів в експлуатацію та без подальшої реєстрації права власності на побудовані об'єкти, відповідач, у відповідності до 12 Закону України “Про власність”, не набув права власності на об'єкти нерухомості, оскільки його дії суперечили вимогам Закону України “Про планування та забудову”, а тому, згідно зі ст.105, 225 ЦК Української РСР ОСОБА_1 не мав права укладати будь-які угоди стосовно зазначеного майна.
За таких обставин, укладений 8.12.2003р. договір не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, що враховуючи положення ст.48 ЦК Української РСР унеможливлює задоволення позову про визнання його дійсним.
Щодо вимог ТОВ “АМС” про визнання права власності на спірне майно, то висновки суду першої інстанції з цього приводу також ґрунтуються на вимогах закону.
Позивач, у відповідності до ст. 145, 225 ЦК Української РСР не може бути визнаний добросовісним набувачем та власником майна, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу ТОВ “АМС” повинно було пересвідчитися у тому, що продавець має передбачені законом докази, які підтверджують право приватної власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомості та не мало ніяких перешкод для того, щоб перед укладенням договору перевірити наявність у ОСОБА_1 права власності.
Безпідставними є посилання позивача на те, що право власності на спірне майно може бути визнано за ТОВ “АМС” виходячи з приписів ст.376 ЦК України, тому що вказаною нормою передбачено можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно лише за особою, що його збудувала, за умови надання земельної ділянки у установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно. В той же час, з позовом про визнання права власності на самовільно збудовані об'єкти звернулась не особа, що їх збудувала, тобто не ОСОБА_1, а ТОВ “АМС”. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що Дніпропетровська міська рада у встановленому Земельним Кодексом України порядку надала ОСОБА_1 або позивачу землю під самочинно збудовані об'єкти.
Обговорюючи доводи апелянта про те, що суд безпідставно задовольнив позов ТОВ “Едельвейс”, оскільки останнє не надало доказів наявності у нього прав на спірний об'єкт, колегія суддів зважує на наступне.
В постанові Вищого господарського суду України від 18.04.2006р. суд першої інстанції зобов'язано залучити до участі в справі ТОВ “Едельвейс”, оскільки касаційна інстанція дійшла висновку про те, що рішення по справі про визнання дійсним договору НОМЕР_1 стосується прав та обов'язків ТОВ “Едельвейс” щодо спірного майна. Враховуючи, що у відповідності до ст.11112 ГПК України вказівки касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції, останній не мав підстав обговорювати питання, чи є порушує договір від 8.12.2003р. законні права та інтереси ТОВ “Едельвейс”.
Крім того, відповідно до ст.83 ГПК України, господарський суд за власною ініціативою має право визнати недійсним договір, пов'язаний з предметом спору. В зв'язку з тим, що матеріали справи беззаперечно свідчать про невідповідність договору від 8.12.2003р. вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції мав достатньо підстав для визнання його недійсним як за власною ініціативою, так і за позовом зацікавленої особи, оскільки ТОВ “Едельвейс” вважає, що спірний об'єкт розташовано на земельній ділянці, наданій йому у користування.
За таких обставин колегія суддів вважає відсутніми передбачені ст.104 ГПК України підстави для скасування чи зміни рішення суду.
Керуючись ст. 101, 103 -105 ГПК України суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “АМС” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006р. -без змін.
Головуючий А.О. Логвиненко
Суддя П.П. Павловський
Суддя О.В. Чус