Справа №490/12090/14-ц 08.09.2015 08.09.2015 08.09.2015

Провадження №22-ц/784/2024/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/784/2024/15 Головуючий в1інстанції – ОСОБА_1

Категорія Доповідач – Темнікова В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

за участю секретаря – Романенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності,-

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2014р. позивач звернувся з позовом до відповідачів, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11142854000 у розмірі 49498,36 швейцарських франків, що еквівалентно 685220,31грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на нерухоме майно: двокімнатну квартиру № 30, загальною площею 51,1 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м, яка знаходиться за адресою – смт. Матвіївка у м. Миколаєві, вул. Силікатна,275, шляхом передачі банку вказаного предмета іпотеки у власність; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на дану квартиру; виселити та зняти з реєстрації відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та проживають за адресою – АДРЕСА_1; зобов’язати відповідачів передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують предмет нерухомості ( технічний паспорт на будинок) та інші документи, передбачені постановою КМУ №868 від 17.10.20-13р. «Про затвердження порядку державної реєстрації права на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», а також стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі звернулися до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в якій, не зважаючи на зазначені в запереченнях порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить клопотання про зупинення провадження по справі, яке надійшло поштою на адресу апеляційного суду і в якому вони просили розглянути справу 08.09.2015р. без їх участі.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що 16 квітня 2007 року між АКІБ "УКРСИББАНК" та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11142854000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 38478,00 швейцарських франків, які зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 14.04.2017 року або достроково зі сплатою процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16.04.2007 року між АКІБ "УКРСИББАНК" та відповідачами було укладено договір іпотеки № б/н, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру № 30, загальною площею 51,1 кв.м., житловою площею 30,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_2, яка належить відповідачам у рівних частках на праві спільної часткової власності. Предметом іпотеки забезпечено всі зобов'язання позичальника перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору, який забезпечений іпотекою згідно з договором іпотеки. На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ  "УКРСИББАНК" змінило назву на Публічне акціонерне товариство "УКРСИББАНК" та 08 грудня 2011 року між ПАТ "УКРСИББАНК" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги  за кредитами, а відтак правонаступником за вказаними договорами є ПАТ "Дельта Банк".

Також судом було встановлено, що ОСОБА_2 зобов'язання належним чином не виконував, чим порушив терміни сплати по кредиту та відсотків за користування кредитом, що привело до виникнення заборгованості, розмір якої становить 49498,36 шв. фр., що еквівалентно 685220,31 грн.

Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року. А тому, оскільки предмет іпотеки придбано за споживчим кредитом, кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, предмет іпотеки  використовується  відповідачами, як місце постійного проживання, у власності відповідачів іншого майна не має, тому відповідно до  ч.1 п.1 Закону України  «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року не може бути звернуте стягнення на предмет іпотеки -   квартиру АДРЕСА_3 м. Миколаїв, яка належить відповідачам по 1/3 частці кожному на підстав Свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунальної власності міської ради м. Миколаєва 27.03.2006 року згідно з розпорядженням Фонду комунальної власності міської ради м. Миколаєва від 23 березня 2006 року за № 878-р, зареєстрованого в КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" 28 березня 2006 року в реєстровій книзі № 5, номер запису 1314 та ЕРПВНМ за р. № 14295323. Проаналізувавши зазначені обставини суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог ПАТ "Дельта Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що інші вимоги позивача про визнання права власності на предмет іпотеки, зобов'язання відповідачів передати правовстановлюючі документи та виселити їх зі спірної квартири є похідними вимогами, які випливають з примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що вважається предметом іпотеки, на що вищезазначеним Законом України накладений мораторій, а  тому у їх задоволенні також слід відмовити через їх безпідставність.

Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що до таких висновків суд дійшов помилково, виходячи з наступного.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що оскільки 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, то не може бути звернуте стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 м. Миколаїв, яка належить відповідачам по 1/3 частці кожному, а в зв’язку з цим не можуть бути задоволені і інші позовні вимоги, які є похідними від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, приймаючи рішення по справі, суд не врахував того, що поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню. Дані правові позиції були висловлені Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2015 року по справі №6-57цс15, № 6-58цс15 від 27.05.2015 р., № 6-345 цс15 від 01.07.2015р., № 781цс15 від 01.07.2015р.

Крім того, в рішенні суду зазначено, що предмет іпотеки придбано за споживчим кредитом, що не відповідає дійсності, так як квартира, яка передана в іпотеку, була приватизована відповідачами і належить їм на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.03.2006р. ( а. с. 34)

З урахуванням викладеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, а за правилами частини першої ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що підтверджується п. 3 ч. 1 ст.3 ЦК України, а в ч. 1 ст. 626 ЦК України законодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Як убачається з матеріалів справи 16 квітня 2007 року між АКІБ "УКРСИББАНК" та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11142854000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 38478,00 швейцарських франків, які зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 14.04.2017 року або достроково зі сплатою процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16.04.2007 року між АКІБ "УКРСИББАНК" та відповідачами було укладено договір іпотеки № б/н, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру № 30, загальною площею 51,1 кв.м., житловою площею 30,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_4, яка належить відповідачам у рівних частках на праві спільної часткової власності. Предметом іпотеки забезпечено всі зобов'язання позичальника перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору, який забезпечений іпотекою згідно з договором іпотеки. На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ  "УКРСИББАНК" змінило назву на Публічне акціонерне товариство "УКРСИББАНК". 08 грудня 2011 року між ПАТ "УКРСИББАНК" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги  за кредитами. Згідно п. 1.1 цього договору термін «права вимоги за кредитами» означає всі права вимоги продавця в якості кредитора по відношенню до позичальників в якості позичальників стосовно кредитів за відповідними кредитними договорами, а також права вимоги продавця по відношенню до осіб, що надають забезпечення, за відповідними договорами забезпечення. В п.4.1 даного договору передбачено, що продавець та покупець зобов’язуються співпрацювати між собою для забезпечення того, щоб продавець вніс зміни до записів у Державному реєстрі обтяжень, Реєстрі заборон відчуження та щоб покупець вніс зміни до записів у Державному реєстрі іпотек щодо передачі всіх прав вимоги за кредитами протягом 130 календарних днів з дати закриття. За текстом даного договору сторони передбачили зазначення в додатку №1 переліку прав вимоги за кредитами. Згідно витягу з додатку № 1 до договору від 08.12.2011р. до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 11142854000 від 17.04.2007р., укладеним ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_2 з загальним розміром грошового зобов’язання у валюті кредиту у розмірі 38478 та фактичним розміром невиконаного грошового зобов’язання за кредитним договором у гривневому еквіваленті станом на 16.12.2011р. у розмірі 368244,08 грн., а також договорами поруки та договором іпотеки. Як убачається з виписки з Державного реєстру іпотек до нього було внесено зміни та зазначено, що іпотекодержателем за договором іпотеки на спірну квартиру є ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору купівлі – продажу вимоги між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 08.12.2011р. Таким чином, ПАТ "Дельта Банк" має право вимоги за договором № 11142854000 від 17.04.2007р., укладеним ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_2, та договором іпотеки від 16.04.2007 року, укладеним ПАТ «Укрсиббанк» з відповідачами. Листом від 16.01.2012р. відповідач ОСОБА_2 ПАТ «Дельта Банк» був повідомлений про відступлення первісним кредитором своїх прав вимоги за кредитним договором. Однак, відповідач не виконував свої обов’язки щодо сплати коштів за кредитним договором ні ПАТ «Дельта Банк» , ні ПАТ «Укрсиббанк».

Державна реєстрація ПАТ «Дельта Банк» згідно свідоцтва про державну реєстрацію первісно була здійснена 14.02.2006р., 01.10.2009р. була здійснена заміна свідоцтва про державну реєстрацію. ПАТ «Дельта Банк» здійснює свою діяльність на підставі банківської ліцензії № 225 від 11 жовтня 2011 року, генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій № 225 від 11.10.2011р., додатку до генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

На підставі постанови Правління НБУ від 02 березня 2015р. № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 51 від 02.03.2015р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», згідно якого з 03.03.2015р. була розпочата процедура виведення ПАТ «Дельта Банк»» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації по 02 червня 2015р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку було призначено ОСОБА_5 Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015р. було продовжено дію тимчасової адміністрації по 02 вересня 2015р. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення, а відповідно до ст.. 37 даного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Із системного аналізу зазначеного випливає, що у разі звернення до суду позивачем за таких обставин залишається саме банк, в якому введена тимчасова адміністрація, але представляє його інтереси Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, позов до суду подано ПАТ «Дельта Банк»» 23 вересня 2014р. через пошту. Тимчасова адміністрація в банку була введена тільки з 03.03.2015р. Але після введення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк»» не втратив статусу позивача та юридичної особи. Тому апеляційна скарга на рішення суду була підписана представником банку, який залишився стороною по справі. Довіреність же представника була підписана уже уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк»» ОСОБА_5

Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 зобов'язання належним чином не виконував, чим порушив терміни сплати по кредиту та відсоткам за користування кредитом, що привело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 05.09.2014р. становить 49498,36 швейцарських франків, що еквівалентно 685220,31 грн., і яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 31743,86756 швейцарських франків, що становить 439439,65 грн., з яких прострочена заборгованість становить 19559,16756 швейцарських франків (270763,24 грн.); заборгованості за відсотками у розмірі 17754,49756 швейцарських франків, що становить 245780,66 грн., з яких прострочена заборгованість становить 6287,27756 швейцарських франків (87036,54 грн.).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі порушення основного зобов'язання та(або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вимоги закону про направлення письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання позивачем були виконані шляхом направлення відповідачам повідомлення від 11.08.2014р.( а. С. 38-39,42,44). До суду позивач звернувся з позовом 23 серпня 2014 року. При цьому апеляційний суд враховує і те, що відповідно до чинних положень ч. 1 ст. 35 Закону «Про іпотеку» зі змінами, внесеними згідно із Законом від 22 вересня 2011 р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (далі – Закон № 3795-VI), у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Тобто з даної редакції закону вбачається, що додержання виписаної в ній процедури попередження є обов’язковим для випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ст. 36 Закону «Про іпотеку»), який є лише одним із трьох основних, передбачених ч. 3 ст. 33 цього Закону, способів звернення стягнення на предмет іпотеки (за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Невиконання іпотекодержателем указаної вимоги закону у разі пред’явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення на заставлене нерухоме майно. Підтвердженням цієї тези є ч. 2 ст. 35 Закону «Про іпотеку», якою передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Крім того, відповідно до роз,яснень, які містяться в п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. У зв’язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-124цс13 від 11 грудня 2013р.

Але оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб як набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, задоволення вимог іпотекодержателя фактично відбувається у спосіб, передбачений ст.ст. 36 та 37 Закону України «Про іпотеку», а не за рахунок реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку", то в даному випадку відсутня і підстава для визначення та зазначення в резолютивній частині рішення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

Згідно п. 5.1 Договору іпотеки від 16.04. 2007р. сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. При цьому сторони договору погодилися, що іпотекодержатель самостійно визначає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов,язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка і передбачає те, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що позов ПАТ «Дельта Банк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» предмету іпотеки у власність та визнання за ним права власності на нього, а також зобов’язання відповідачів передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, документи, що характеризують предмет нерухомості ( технічний паспорт на будинок) та інші документи, передбачені постановою КМУ №868 від 17.10.20-13р. «Про затвердження порядку державної реєстрації права на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Однак, оскільки 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, то рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» предмету іпотеки у власність та визнання за ним права власності на нього, а також зобов’язання відповідачів передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, документи, що характеризують предмет нерухомості ( технічний паспорт на будинок) та інші документи, передбачені постановою КМУ №868 відж 17.10.20-13р. «Про затвердження порядку державної реєстрації права на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», на час дії Закону України «Про мораторій» виконанню не підлягає, оскільки квартира № 30 по вул. Силікатна, в смт. Матіївка м. Миколаєв, виступає як забезпечення зобов'язань відповідача ОСОБА_2 за споживчим кредитом, наданим йому кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, дане нерухоме житлове майно використовується ним як місце постійного проживання, у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і загальна площа цього нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів. При цьому апеляційний суд виходить з того, що як уже зазначалося раніше, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання, а також те, що мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника), тобто є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Що стосується позовних вимог про виселення та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та проживать за адресою – АДРЕСА_5, та зобов’язання їх передати ПАТ «Дельта Банк» ключі від вхідних дверей, то вони не підлягать задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд дійсно за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» також передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Але як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Зазначені правові позиції були висловлені Верховним Судом України в постанові від 24 червня 2015р. у справі № 6-447цс15, від 18 березня 2015р. у справі № 6-39цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-875цс15.

Оскільки у справі, що розглядається, спірна квартира, яка є предметом договору іпотеки, придбана відповідачами не за рахунок отриманого кредиту в 2007 році, а в порядку приватизації житла на підставі свідоцтво про право власності на житло від 27 березня 2006р., виданого на підставі розпорядження Фонду комунальної власності Миколаївської міської ради № 878 від 23 березня 2006р., а також враховуючи відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане відповідачам одночасно з виселенням, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про виселення без надання іншого постійного жилого приміщення та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та проживають за адресою – АДРЕСА_2, та зобов’язання їх передати ПАТ «Дельта Банк» ключі від вхідних дверей слід відмовити через їх необґрунтованість.

При прийнятті остаточного рішення по справі, апеляційний суд враховує також те, що заявивши позов про зняття з реєстрації відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та проживають в спірній квартирі, позивач не зазначив в позовній заяві і не просив залучити під час розгляду справи відповідний відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного управління МВС України, що само по собі уже унеможливлює задоволення позову в цій частині в контексті заявлених позовних вимог.

Враховує колегія суддів також те, що посилання відповідачів на припинення поруки, не має правового значення для прийняття рішення по справі в межах заявлених позовних вимог, так як вимоги заявлені до відповідачів по даній справі не на підставі договорів поруки, а на підставі договору про іпотеку.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Як убачається з матеріалів справи. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2021,70грн., що становить 1% від ціни предмету іпотеки. Тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати по справі, але у розмірі по 673грн.90 коп. - з кожного.

При цьому слід зазначити, що відповідачі хоч і висловили свою незгоду з діями суду першої інстанції в запереченнях на апеляційну скаргу, але в установленому законом порядку рішення суду не оскаржили, тому апеляційний суд розглядав справу в межах доводів апеляційної скарги позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, ст.3, 526, 575, 578, 589, 590, 610, 625, 626, 627, 1054 ЦК України, ст. 33, 35, 39.40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК УРСР, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк” задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 16 квітня 2007 року, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 51,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, яка розташована за адресою – АДРЕСА_6, що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, шляхом передачі у власність Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» предмету іпотеки, а саме двокімнатної квартири загальною площею 51,1 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м, яка розташована за адресою – АДРЕСА_6, з вартості якої підлягає сплаті заборгованість за кредитним договором №11142854000 від 16 квітня 2007 року в розмірі 49498,36 швейцарських франків, що еквівалентно 685220,31 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 31743,86756 швейцарських франків, що становить 439439,65 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 17754,49756 швейцарських франків, що становить 245780,66 грн.

Відстрочити виконання рішення в цій частині на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Визнати за Публічним акціонерним товариством „Дельта Банк” право власності на квартиру АДРЕСА_7, м. Миколаїв.

Відстрочити виконання рішення в цій частині на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_7, м. Миколаїв, документи, що характеризують її ( технічний паспорт) та інші документи, передбачені постановою КМУ №868 від 17.10.20-13р. «Про затвердження порядку державної реєстрації права на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Відстрочити виконання рішення в цій частині на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та проживать в ІНФОРМАЦІЯ_1 м. Миколаїв, та зобов’язання їх передати ПАТ «Дельта Банк» ключі від вхідних дверей зазначеної квартири відмовити через їх необгрунтованість.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судові витрати по справі по 673грн.90 коп. – з кожного.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді