Справа №489/9718/14-ц 29.09.2015 29.09.2015 29.09.2015

Провадження №22-ц/784/2013/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 489/9718/14-ц Головуючий І інстанції – Кокорєв В.В.

Провадження № 22-ц/784/2013/2015 Доповідач – Темнікова В.І.

Категорія 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі – Харитоновій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який в подальшому уточнив, і в якому посилався на те, що 06.10.1998 року він згідно договору купівлі-продажу із ЗАТ «Миколаївська спеціалізована і пересувна механізована колона №3» (далі - ЗАТ «МСПМК №3»), придбав автомобіль ЗІЛ-130 (автовишка) та 08.10.1998 року зареєстрував в ДАІ МВС на нього право власності. На момент придбання автомобіль ЗІЛ 130 - автовишка був не укомплектований, що підтверджується актом прийому-передачі від 02.10.1998 р. Після придбання автомобіля, протягом тижня ним було проведено повний ремонт та комплектування автомобіля, що підтверджується актом прийому-передачі від 15.10.1998 року. Після цього автомобіль був законсервований з метою збереження його функціонального та технічного стану на тривалий час. 15.10.1998р. між ним та ЗАТ «МСПМК №3» було укладено договір про зберігання транспортного засобу, згідно якого позивач передав на зберігання свій автомобіль ЗІЛ 130 - автовишка, а ЗАТ «МСПМК №3» надав місце для стоянки на території товариства, строком на 2 роки, тобто до 15.10.2000 року. Того ж дня, 15.10.1998 року він та ЗАТ «МСПМК №3» склали акт приймання-передачі автомобіля. Двічі, а саме 24.04. та 15.06.2000 року, він звертався до ЗАТ «МСПМК №3» з листом, в якому просив повернути належний йому автомобіль, але йому було відмовлено. 09.06.2000 року, під час листування з ним, ЗАТ «МСПМК №3» уклав з ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» договір купівлі продажу, згідно якого належний йому автомобіль ЗІЛ 130 - автовишка у справному технічному стані був проданий відповідачу, після чого було проведено його реєстрацію в органах ВДАІ УМВС, яка в подальшому після проведення перевірки була скасована. 3 2000р. до 2009р. він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення автомобіля, але ця вимога не була виконана, після чого він звернувся до суду. 06.11.2010 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області було витребувано із чужого незаконного володіння відповідача належний позивачу автомобіль марки ЗІЛ-130. 29.02.2012 р. ним була надіслана претензія відповідачу щодо не виконання рішення суду, та повернення аналогічного функціонуючого автомобіля, або відшкодування йому збитків у повному еквіваленті вартості автомобіля, однак йому було відмовлено у виконанні зазначеної в претензії вимоги, оскільки позивач начебто відмовився від отримання автомобіля. Хоча він ніколи не відмовлявся отримати належний йому автомобіль, зазначений в рішенні суду. Про це він писав відповідну заяву, яка знаходиться в матеріалах виконавчого провадження. В заяві вказано, що позивач не може (а не відмовляється) отримати автомобіль, адже в ньому відсутній двигун, тому неможливо ідентифікувати автомобіль, номер двигуна якого чітко вказаний в судовому рішенні. Намагання ж відповідача повернути йому металобрухт у вигляді рами автомобіля не є виконанням рішення суду. Зазначений в рішенні суду автомобіль йому отримати не пропонували. Збитки, завдані порушенням права власності на автомобіль ЗІЛ - автовишка він оцінює в 192 000 грн., виходячи з того, що автомобіль був повністю укомплектований та законсервований для збереження справного технічного стану та мав пробіг лише близько 190 км, тобто, фактично це був новий автомобіль. Ціна ж нового автомобіля аналогічної моделі складає 323 100 грн. Ринкова ціна аналогічного автомобіля складає 300 - 400 тисяч гривень. Також, ОСОБА_1 в позові посилався на те, що незаконними діями відповідача, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 4000 грн., а також він поніс витрати на правову допомогу у сумі 8000 грн., які також просив стягнути з відповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 192000грн., моральну шкоду у розмірі 4000грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4000грн. та судові витрати по справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Позивач та його представник до судового засідання не з’явилися. Представник позивача був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, а тому згідно ч.5 ст.76 ЦПК України вважається, що повістка вручена і позивачу.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що 02.10.1998 р. ЗАТ «МСПМК №3» та позивач склали акт приймання-передачі, за яким останній прийняв автомобіль ЗІЛ 130 автовишка, державний номер 70-81 НИН, 1990 року випуску, № двигуна 588296, № шасі 3004916. 06.10.1998 року між ЗАТ «МСПМК №3» та позивачем був укладений договір купівлі - продажу зазначеного автомобілю. 08.10.1998 року позивач зареєстрував право власності на вказаний автомобіль, про що органами ДАІ МВС видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НІС №182529. 15.10.1998 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «МСПМК №3» було укладено договір на зберігання транспортного засобу. Згідно з умовами договору, позивач передав на зберігання третій особі - ЗАТ «МСПМК №3» автомобіль ЗІЛ 130 автовишка, 1990 року випуску, а ЗАТ «МСПМК №3» надав місце для стоянки на території товариства строком на 2 роки, тобто до 15.10.2000 р. та зобов’язався забезпечити охорону автомобіля. Того ж дня, 15.10.1998 р. ЗАТ «МСПМК №3» та ОСОБА_1 склали акт приймання - передачі вказаного автомобіля на зберігання. В 2000 році, а саме 24 квітня та 15 червня, позивач звертався до ЗАТ «МСПМК №3» з листом, в якому просив виставити рахунок для оплати послуг зберігання автомобіля ЗІЛ 130 автовишка та повернути його.14.09.2000 року позивачу ОСОБА_2 було направлено лист ЗАТ «МСПМК №3», в якому зазначалося про неможливість повернення автомобіля, оскільки вказаний автомобіль було продано іншому підприємству.

Також судом було встановлено, що 09.06.2000 року за договором купівлі-продажу ЗАТ «МСПМК №3» продав спірний автомобіль ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект». Після чого було проведено його реєстрацію в органах ВДАІ УМВС України в Миколаївській області. У березні 2006 р. ВДАІ УМВС в Миколаївській області було проведено перевірку по факту проведення реєстраційних операцій у відношенні вищевказаного автомобіля. Було з’ясовано, що на даний транспортний засіб було заведено дві облікові картки, в одній власником зазначено позивача, а в іншій - ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект». Враховуючи, що на момент продажу автомобіля третя особа не була власником автомобіля, то була скасована реєстраційна операція автомобіля ЗІЛ 130 (автовишка) за ДП НВКГ«Зоря»-«Машпроект». У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до керівника ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» з вимогою про повернення належного йому автомобіля, але відповідь не отримав. 16.11.2010 року колегією судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області було прийнято рішення про витребування із чужого незаконного володіння автомобіля марки ЗІЛ - 130, державний номер 70-81 НИН, 1990 року випуску, № двигуна 588296, № шасі 3004916 та повернення позивачу. 16.11.2010 року Ленінським районним судом м. Миколаєва на виконання вищезазначеного рішення суду було видано виконавчий лист про витребування майна із чужого незаконного володіння. 02.12.2011 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Торговий дім «Селяночка» договір оренди зазначеного автомобіля. 10.12.2011 року договір оренди автомобіля був розірваний на підставі ненадання зазначеного автомобіля відповідно до договору. 24.01.2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 24.02.2012 року державним виконавцем складено акт, в якому зафіксовано факт відсутності двигуна у спірному автомобілі та відмову стягувача від отримання вказаного автомобіля. 08.05.2013р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Також судом було встановлено, що в межах виконавчого провадження відповідач передавав позивачу автомобіль, однак без двигуна. Зі слів представника позивача, вказаний автомобіль не можливо було ідентифікувати, тому позивач не побажав отримувати даний автомобіль. Проте, на думку суду це не відповідає дійсності, так як автомобіль можна була ідентифікувати по номеру шасі та по іншим ідентифікаційним даним згідно Порядку проведення обов’язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ від 30 січня2012 року № 137.

Крім того, судом було встановлено, що згідно акту ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» від 15.02.2006 р. комісія прийняла рішення про демонтаж старого двигуна спірного автомобіля та встановлення нового. А листом від 09.03.2006 ВДАІ УМВС України в Миколаївській області відповідачу було офіційно повідомлено про те, що скасовується державна реєстрація транспортного засобу за відповідачем.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення шкоди у розмірі вартості автомобіля, оскільки відповідач готовий був повернути позивачу спірний автомобіль, що позивач мав право тільки на відшкодування збитків у розмірі вартості двигуна автомобіля та пошкоджень, які завдано автомобілю після того, як відповідач дізнався, що державна реєстрація автомобіля за відповідачем скасована. Також суд дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення упущеної вигоди, оскільки позивачем не доведено неправомірності дій відповідача, безпосереднього причинного зв’язку між збитками та діями відповідача.

Як убачається із тексту апеляційної скарги, рішення суду в частині відмови у стягненні упущеної вигоди апелянтом не оскаржується. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частині відмови у стягненні упущеної вимоги апеляційним судом не переглядається взагалі.

Висновки суду щодо необґрунтованості вимог позивача в іншій частині відповідають матеріалам справи та вимогам закону, зазначеному в рішенні суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги те, що в позові не йшла мова про стягнення шкоди за весь автомобіль, що в позові йшла мова про компенсацію нанесеної шкоди і саме тому в позові зазначено суму 192000грн., а не вартість цілого автомобіля, а також про те, що суд не прийняв до уваги наявність в матеріалах справи довідки про вартість двигуна разом з оплатою за роботу, яка становить 182000грн. і не відшкодував шкоду у цьому розмірі, якщо дійшов висновку про те, що позивач мав на це право, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, так як суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог. А як убачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він в ній не посилався на відшкодування йому шкоди завданої відсутністю двигуна в автомобілі, не просив призначити з цього приводу експертизу та встановити реальну шкоду, заподіяну йому розукомплектуванням автомобіля. Про те, що позивач не заявляв таких вимог, свідчить і те, що ним заявлена сума компенсації у розмірі 192000грн., тоді як вартість двигуна разом з вартістю робіт по встановленню та сервісному обслуговуванню двигуна згідно довідки, яку надав суду сам позивач, становить тільки 181295грн. Навпаки позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які порушили його право власності на весь автомобіль, йому заподіяні збитки на суму 192000грн. Обґрунтовуючи неправомірні дії відповідача позивач посилався на неповернення йому саме автомобіля у належному стані. При цьому хоч позивач і обґрунтовував суму заподіяних йому збитків знеціненням автомобілю через його розукомплектування, однак при цьому він просив відшкодувати йому саме вартість автомобіля, а не вартість двигуна чи шкоду, завдану розукомплектуванням автомобіля. Саме тому він і не просив визначити вартість двигуна та призначити з цього приводу експертизу. В зв’язку з тим, що в суді першої інстанції не заявлялися позивачем вимоги про відшкодування вартості двигуна, а також в зв’язку з тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не заявлялося клопотання про призначення експертизи для встановлення розміру збитків у зв’язку зі знищенням двигуна, його клопотання про призначення такої експертизи судом апеляційної інстанції не ґрунтується на вимогах цивільно – процесуального законодавства. Про те, що позивачем по даній справі заявлявся позов саме про стягнення вартості автомобіля, свідчать також уточнені позовні вимоги ( а. с. 77-82), в яких позивач обґрунтовує свої вимоги саме небажанням отримувати автомобіль без двигуна, так як вилучення двигуна унеможливлює його використання за цільовим призначенням. В претензії, на яку посилався позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, також він вимагав від відповідача повернути йому або аналогічний функціонуючий автомобіль, або відшкодувати йому збитки у грошовому еквіваленті вартості автомобіля.

Із системного аналізу заявлених позовних вимог випливає, що предметом позову по даній справі було саме відшкодування вартості автомобіля, оскільки позивач не бажає отримувати його у розукомплектованому вигляді. В процесі розгляду справи позивачем не були у встановленому законом порядку уточнені позовні вимоги та не заявлені вимоги про відшкодування тільки вартості двигуна чи вартості двигуна разом з вартістю робіт по його встановленню на автомобіль. Тому у суду не було достатніх правових підстав для розгляду таких вимог, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з самостійними вимогами з цього приводу.

Тому в межах заявлених позовних вимог суд правомірно дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача в цій частині, так як спірний автомобіль є в натурі, передавався позивачу під час вчинення виконавчих дій, однак він відмовився від його отримання. Вимог про відшкодування шкоди, завданої розукомплектуванням автомобіля, позивачем заявлено не було, не надавалися ним з цього приводу суду також належні та допустимі докази, як – то висновок експертизи з визначенням розміру заподіяної шкоди. При цьому колегія суддів враховує і те, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Не є підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги про необґрунтовану відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, так як, оскільки вимоги про відшкодування вартості автомобіля та упущеної вигоди судом правомірно не були задоволені, то не підлягають задоволенні і вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої саме не поверненням автомобіля, оскільки до рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16.11.2010р. відповідач вважав, що володіє автомобілем правомірно, а після цього не заперечував передати автомобіль позивачу, але останній не побажав його прийняти. Не підлягають в зв’язку з цим задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, так як витрати на правову допомогу є згідно ст.79 ЦПК України складовою частиною судових витрат. А згідно ст. 88 ЦПК України суд присуджує на користь однієї сторони з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тільки у тому разі коли на користь цієї сторони ухвалене рішення, чого не відбулося в даному випадку.

Посилання суду в тексті рішення на ст.1213, 1214 ЦК України є необґрунтованим, однак це не вплинуло на правильність прийнятого рішення.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених в установленому законом порядку позовних вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування чи зміни рішення не має, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з самостійним позовом про відшкодування шкоди, завданої йому розукомплектуванням автомобілю до належного відповідача чи про стягнення збитків через неналежне виконання договору зберігання.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили

Головуючий

Судді