Справа № 2-1374/10

-

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" листопада 2010 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі: головуючої - судді Талько ОБ., при секретарі Демчук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними частини договору кредиту та додаткової угоди , зобов'язання витини певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позов та зазначив, що 3 вересня

2007 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання йому споживчого кредиту в сумі 60674 грн., терміном до 2 вересня 2014 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 15,55 відсотків річних.

Пунктом 2.6.1 договору кредиту було передбачено, що про намір змінити розмір відсотків кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за сім днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього договору:

В порушення вищезазначених умов договору, відповідач 17 жовтня

2008 року надіслав на його адресу повідомлення про підвищення з 20 жовтня 2008 року процентної ставки за договором кредиту з 15,55 до 21 відсотків річних. Одночасно з повідомленням позивачеві було запропоновано підписати додаткову угоду про внесення відповідних змін до кредитного договору.

Оскільки позивач не мав коштів для дострокового погашення кредиту, він був змушений 3 листопада 2008 року підписати додаткову угоду. Таким чином, відповідач протиправно змусив його внести зміни до кредитного договору та виражена позивачем в додатковій угоді воля не відповідала дійсним намірам. За відсутності вищезазначеної обставини позивач ніколи б не уклав додаткову угоду, оскільки її умови є вкрай невигідними для нього.

Таким чином, позивач вважає, що додаткова угода з підстав наявності дефектів волі є такою, що порушує його права і тому просить суд визнати її недійсною.

На думку позивача, умови кредитного договору, що надають банку право ініціювати зміну відсоткової ставки, є несправедливими та такими, що суперечать принципу добросовісності та нормам закону, зокрема ст. 1056-1 ЦК України та ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів». З

огляду на вищезазначене, гр. ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним пункт 2.6 кредитного договору та зобов'язати відповідача здійснити коригуючи операцію щодо зниження з 20 жовтня 2008 року відсотків з 21 до 15,55 річних. Також позивач просить суд зобов'язати банк перерахувати зайво сплачені ним кошти в рахунок майбутніх платежів.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Представник позивача судовому засіданні зауважив, що пропозиція банку укласти додаткову угоду була розцінена позивачем як реальна загроза розірвання кредитного договору. Оскільки позивач був позбавлений можливості повернути одразу всю суму кредиту, він був змушений підписати додаткову угоду. При цьому, представник звернув увагу суду на ту обставину, що позивач не був юридично обізнаним щодо наслідків укладення цієї угоди.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що порушень умов договору та законодавства з боку відповідача не було. Банк належним чином повідомив позивача про зміну умов кредитного договору. Підписання позивачем додаткової угоди свідчить про те, що він прийняв пропозицію банку щодо підвищення процентної ставки та надав згоду на зміну умов кредитного договору.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що сторони 3 березня 2006 року уклали договір про надання позивачеві кредиту в сумі 60674 грн. зі сплатою 15,55 % річних на строк до 2 вересня 2014 року. Пунктом 2.6 зазначеного договору встановлено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно- інвестиційного комітету, Тарифного комітету банку, кредитор має право ініціювати зміну розміру відсотків. Про намір змінити розмір відсотків кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за сім робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду.

З наявного в матеріалах справи листа відповідача від 17 жовтня 2008 року вбачається, що з 20 жовтня 2008 року збільшилась процента ставка за користування кредитними коштами з 15,55 до 21 %. При цьому позивачеві було запропоновано підписати додаткову угоду, проект якої йому був направлений разом з листом.

З листопада 2008 року між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої з 20 жовтня 2008 року за користування кредитними коштами була встановлена процентна ставка на рівні 21,0 %.

Відповідно до положень ст.ст. 626,627 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.І ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено, в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання кредитного договору та спірної додаткової угоди. Позивач не надав будь-яких переконливих доказів, які б підтверджували той факт, що п.2.6 кредитного договору та додаткова угода суперечать норман Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Посилання представника позивача на ту обставину, що пункт 2.6 кредитного договору та додаткова угода суперечать ст. 1056-1 ЦК України не є підставою для задоволення позову, оскільки зазначена норма забороняє банку змінювати передбачений кредитним договором розмір відсотків лише в односторонньому порядку. Частина 1 цієї статті вказує, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором кредиту визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту може міститися умова про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках.

Підписавши додаткову угоду, позивач підтвердив свою згоду щодо підвищення відсотків за користування кредитом. Вказане свідчить про те, що зміна кредитного договору відбулася за згодою сторін та відповідно до вимог ст.654 ЦК України.

Позивачем також не було надано доказів, які б свідчили про відсутність вільного волевиявлення при укладенні додаткової угоди.

Як стверджують сторони в судовому засіданні, кредитний договір був підписаний свідомо, позивачем був отриманий кредит, який він витратив на придбання автомобіля, проводиться оплата за користування кредитом.

Та обставина, що позивач сприйняв пропозицію банку укласти додаткову угоду як реальну загрозу розірвання кредитного договору та відсутність у позивача на момент укладення спірної угоди необхідного обсягу знань в галузі цивільного права, не свідчить про те, що цей правочин був укладений під впливом помилки або тяжкої обставини.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо визнання п.2.6 кредитного договору та додаткової угоди недійсними задоволенню не підлягають.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок зайво сплачених позивачем коштів підлягають до часткового задоволення, оскільки банком, в порушення умов договору, не було дотримано строків повідомлення позивача про підвищення відсоткової ставки.

Зокрема, п.2.6 кредитного договору передбачено, що про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів до дати початку їх введення.

З пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що повідомлення про підвищення з 20 жовтня 2008 року розміру відсотків було направлене позивачеві поштовим зв'язком 17 жовтня 2008 року. Зазначене повідомлення було отримане позивачем 29 жовтня 2008 року. Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні листом "та відміткою на конверті ( а.с. 13-15).

Враховуючи вищезазначене, на думку суду, позивачем протягом періоду з 20 жовтня по 5 листопада 2008 року надмірно були сплачені кошти, виходячи з 21,0 % річних.

Керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 16, 203, 215, 626,627,638, 654, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60,208,209,212, ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» перерахувати в рахунок майбутніх платежів за договором кредиту №284/42 - САФОЗ.16-2, укладеним 3 вересня 2007 року, кошти, зайво сплачені ОСОБА_1 протягом періоду з 20 жовтня по 5 листопада 2008 року, виходячи з 21,0 % річних.

В решті - позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира протягом 10 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя О. Б. Талько