2а-157/2009

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

12.05.2009 року. Старобешівський районний суд Донецької області у складі: головуючого-судді Пересади С.С., при секретарі Іваницькій А.Ю., розглянувши  у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешеве адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих коштів на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007, 2008 роки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 23.03.2009 року звернувся до Старобешівського районного суду Донецької області, як адміністративного суду першої інстанції, з адміністративним позовом до відповідача про стягнення недоотриманих коштів на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007, 2008 роки, посилаючись на те він в 2004, 2007, 2008 роки був інвалідом ІІІ групи від захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і, відповідно до закону, має статус інваліда війни. У відповідності до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідку Чорнобильської катастрофи» щороку до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Відповідачем сплачено йому разову грошову допомогу в 2004 році – відсутні дані, в 2007 році – 300 грн., в 2008 році – 350 грн. Відповідачем не доплачено разову грошову допомогу к 5 травня в 2004 році, в 2007 році – 2640 грн., в 2008 році – 3017 грн., а всього 5557 грн. Просить відповідно до Конституції України стягнути з відповідача на його користь недоотримані кошти на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, встановлені ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5557 грн.

Відповідач надав до суду заперечення на позовні вимоги, в яких просить суд відмовити в позові оскільки УПСЗН є бюджетною установою і розпоряджається  бюджетними коштами у відповідності із затвердженим кошторисом. У 2004, 2007, 2008 роках щорічна допомога ОСОБА_1, виплачувалась у розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на відповідні роки. Рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп2004, від 09.07.2007 року № 6-рп2007 та від 22.05.2008року № 10-рп2008, визнано неконституційним положення законів України про державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки, щодо призупинення дії норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» стосовно разової грошової допомоги. Законодавством України на теперішній час не визначено додаткових вимог стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп2004, від 09.07.2007 року № 6-рп2007 та від 22.05.2008року № 10-рп2008. Разова грошова допомога до 5 травня ОСОБА_1, була призначена і виплачена відповідно до норм діючого законодавства України, а саме за 2004 рік – відомості відсутні, за 2007 рік – 300 грн., за 2008 рік – 350 грн. Просить в задоволені позову відмовити.

Позивача до судового засідання не з’явився проте надав до суду заяву у якій свої позовні вимоги підтримав та просив суд розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача до судового засідання не з’явилась проте надала до суду заяву у якій з позовними вимогами ОСОБА_1, не погодилась, та просила суд розглянути справу за її відсутності.

Вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом  встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до  ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Відповідно до  ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк …

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

В заперечені на позов відповідач просив суд застосувати строк позовної давності встановлений ст. 100 КАС України.

Розглядаючи вимогу відповідача про застосування позовної давності , суд приймає до уваги те, що позивачем недоотримані кошти на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007 роки і на 23.03.2009 року строк позовної давності до вимог позивача сплинув, при цьому відповідач наполягає на застосуванні позовної давності.

Керуючись ч. 1 ст. 100 КАС України, суд відмовляє позивачу в задоволенні частини позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача недоотримані кошти на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004 рік, за 2007 рік в сумі 2640 грн., у зв’язку з закінченням строку позовної давності.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача недоотримані кошти на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2008 рік, суд вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.93р. (далі - Закон №3551-ХІІ), до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами в наслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Частиною п'ятою статті 13 (в редакції від 22.03.07р.) цього ж закону допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; інвалідам II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; інвалідам ІІІ групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Посвідченням серії Б № 178897, виданим відповідачем 27.06.2001 року, підтверджується, що позивач є інвалідом ІІІ групи і має пільги, встановлені законодавством України для інвалідів війни.

Відповідно до довідки № 07вх.ОЗ-Н-104 від 18.03.2009 року наданою УПСЗН України в Старобешівському районі Донецької області, позивачу сплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в 2008 році – 350 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-ІV) частину п'яту ст. 13 Закону № 3551-ХІІ було викладено в новій редакції, а саме, що розміри грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Положення вказаного закону протирічить положенням ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008року № 10-рп2008 по справі № 1-28/2008 положення пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-ІV, за яким в частину п'яту ст. 13 Закону № 3551-ХІІ було викладено в новій редакції, визнано таким, що не відповідають  Конституції України (є неконституційними).

У зв'язку із цим частина п'ята ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.93р. діє в редакції від 22.03.2007року, а саме «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлено у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-ІV від 28.12.2007 року, прожитковий мінімум для вказаних осіб встановлено з 01 квітня 2008 року у розмірі 481 грн.

Тобто позивачу в 2008 році слід було сплатити – 3367 грн. (481х7=3367грн.). Фактично сплачено 350 грн. Недоплачена сума складає – 3017 грн. (3367-350=3017).

Судом не приймаються до уваги аргументи відповідача, що УПСЗН є бюджетною установою і розпоряджається  бюджетними коштами у відповідності із затвердженим кошторисом, і те, що у 2008 році щорічна разова допомога до 5 травня позивачу була призначена і виплачена відповідно до законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007року № 6-рп2007 по справі № 1-29/2007 «Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.»

 Враховуючи те, що позивач в 2008 році був інвалідом ІІІ групи від захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і, відповідно до закону, має статус інваліда війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на щорічну грошову допомогу. Наділивши  інвалідів від захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є інвалідами війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист інвалідів війни.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 17-1 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення. А відповідно до п.3 Порядку Фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 04 березня 2002 року № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники …управлінь…виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Оскільки відповідач є головним розпорядником коштів за рахунок субвенцій з державного бюджету на спірні цілі у 2008 р., його відмова у виплаті позивачу разової допомоги до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій є не правомірною. А у зв'язку із цим недовиплачена сума допомоги за 2008 рік у сумі 3017 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

            Виходячи із викладеного керуючись ст.ст. 2, 4, 9, 18, 158-161, 163 КАС України на підставі ч. ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідку Чорнобильської катастрофи», п. 9 ч. 2 ст.7, ч. 5 ст.13, ч.1 ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.93р, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008року № 10-рп2008, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих коштів на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007, 2008 роки, задовольнити частково.

Дії посадових осіб Управління праці і соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації щодо визначення ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік, у розмірі меншому ніж 7 (сім) мінімальних пенсій за віком, визнати неправомірними.

Стягнути з Управління праці і соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоотримані кошти на щорічну разову грошову допомогу, яка виплачується до 5 травня за 2008 рік в сумі 3017 (три тисячі сімнадцять) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду  через Старобешівський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом  двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку  ч. 5 ст. 186 КАС України.  

Суддя: