Ухвала

іменем україни

30 вересня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Висоцької В.С., Нагорняка В.А.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Старорафалівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, Управління Держземагентства у Володимирецькому районі Рівненської області, ОСОБА_5, третя особа - Кузнецовська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частини спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 06 травня 2015 року, та за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 06 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом про визнання права власності на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7

Позивачі посилались на те, що після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, до складу якої поряд з іншим майном входить земельна ділянка для садівництва, отримана ОСОБА_7 під час приватизації, та автомобіль «Volkswagen-Passat 1.8». Оскільки оригінали правовстановлюючих документів на це майно втрачені, а отримати їх дублікати в даний час неможливо, оформити свої спадкові права в органах нотаріату позивачі не можуть.

Просили визнати за ними право власності на автомобіль «Volkswagen-Passat 1.8», державний номерний знак НОМЕР_6 номер кузова НОМЕР_1 та земельну ділянку площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, кадастровий НОМЕР_4.

ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила відповідно до ст. 62 СК України визнати спільною сумісною власністю земельну ділянку площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, а також покращення, зроблені на цій ділянці: незавершений будівництвом садовий будиночок, доріжку з бетону, металеві ворота, огорожі, сарай, вимощення під бесідку, та визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної земельної ділянки та матеріалів.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року позов ОСОБА_4. та ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини автомобіля «Volkswagen-Passat 1.8», державний номерний знак НОМЕР_6 номер кузова НОМЕР_1, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частини автомобіля «Volkswagen-Passat 1.8», державний номерний знак НОМЕР_6 номер кузова НОМЕР_1, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 матеріали та обладнання загальною вартістю 118 434 грн, використані для спорудження незавершеного будівництвом садового будинку і господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, в тому числі садового будинку, фундаменту (вимощення) під садовий будинок, доріжки з бетону загальною площею 28 кв. м; огорожі з металевої сітки на бетонному вимощенні; металевих в металевих стовпах воріт з хвірткою довжиною 4,2 м, сараю, дощатої огорожі довжиною 9,3 м, дощатої в залізобетонних стовпах хвіртки довжиною 0,9 м, металевої в металевих стовпах хвіртки довжиною 0,9 м, бетонне вимощення під спорудження бесідки.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, та розташовані на цій земельній ділянці покращення, а саме матеріали та обладнання загальною вартістю 118 434 грн, використані для спорудження незавершеного будівництвом садового будинку і господарських будівель, в тому числі фундаменту (вимощення) під садовий будинок та доріжку з бетону загальною площею 28 кв. м; огорожі з металевої сітки на бетонному вимощенні; металевих в металевих стовпах воріт з хвірткою довжиною 4,2 м, сараю, дощатої огорожі довжиною 9,3 м, дощатої в залізобетонних стовпах хвіртки довжиною 0,9 м, металевої в металевих стовпах хвіртки довжиною 0,9 м, бетонне вимощення під спорудження бесідки.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 06 травня 2015 року рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 в частині про визнання об'єктом права спільної сумісної власності земельної ділянки та визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки відмовлено.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 в частині визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, що знаходяться на земельній ділянці площею 0,1023 га, яка розташована на землях Старорафалівської сільської ради, державний акт НОМЕР_3, кадастровий НОМЕР_4, задоволено та визнано спільною сумісною власністю будівельні матеріали та визнано за нею право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів вартістю 118 434 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 спільно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 29 січня 2013 року, що підтверджується рішенням апеляційного суду Рівненської області від 08 квітня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області 25 листопада 2013 року.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - сини померлого ОСОБА_7 подали заяви про прийняття спадщини за законом та видачу свідоцтв про право на спадщину. Заповіту ОСОБА_7 не залишив.

З довідки садово-городнього товариства «Відродження», виданої 21 січня 2015 року, вбачається, що з 23 квітня 2001 року за ОСОБА_7 числилась земельна ділянка НОМЕР_5 в садово-городньому товаристві «Відродження», яку ОСОБА_7 у грудні 2010 року набув у власність шляхом приватизації (цільове використання земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва).

Земельна ділянка площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва розташована за межами населеного пункту на землях Старорафалівської сільської ради, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3.

Із довідки УДАІ УМВС України від 03 жовтня 2014 року № 799 та облікової картки транспортного засобу від 11 червня 2013 року НОМЕР_7 вбачається, що ОСОБА_7 належав автомобіль «Volkswagen-Passat 1.8», державний номерний знак НОМЕР_6 1996 року випуску.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4. та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за життя ОСОБА_7 належав автомобіль «Volkswagen-Passat 1.8», державний номерний знак НОМЕР_6 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1023 га для ведення індивідуального садівництва, оригінали правовстановлюючих документів на це майно втрачені і отримання їх дублікатів у даний час неможливо, оформити свої спадкові права в органах нотаріату позивачі не можуть. Вони прийняли спадщину за законом після смерті батька, тому їх позов підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 надала суду достатні та допустимі докази того, що після придбання ОСОБА_7 земельної ділянки для індивідуального садівництва, внаслідок спільних затрат та праці ОСОБА_5 та ОСОБА_7 вартість цієї земельної ділянки істотно збільшилась як внаслідок покращення самої земельної ділянки, так і завдяки спорудженню на ній об'єктів нерухомого майна, конструкцій та споруд, а це є підставою для визнання даної земельної ділянки та розташованих на ній будівель та споруд об'єктами права спільної сумісної власності. Вказані будівлі є об'єктами незавершеного будівництва, а відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, яке було використано в процесі цього будівництва. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_5. права власності на 1/2 частини земельної ділянки та будівельних матеріалів і обладнання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачі не надали належних доказів щодо неможливості оформлення спадщини у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять відмови нотаріуса щодо видачі позивачам свідоцтва про право на спірну частину спадщини.

Відмовляючи у задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 в частині позовних вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власності земельної ділянки та визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_7 набув право власності на спірну земельну ділянку шляхом приватизації, а тому відповідно до ст. 57 СК України вона є особистою приватною власністю ОСОБА_7 ОСОБА_5 не надала суду допустимих, змістовних та достовірних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, яка належала ОСОБА_7, за час їхнього спільного проживання, істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних трудових, грошових затрат або затрат позивачки.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_5 спільною працею з ОСОБА_7 та за спільні сумісні кошти виконували будівельні роботи з ремонту садового будинку і його облаштування, проводили будівництво господарських і побутових будівель та споруд, яке є самовільним, а тому позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_7 будівельних матеріалів та обладнання і визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частини цих матеріалів та обладнання, що були використані для вищезазначеного самовільного будівництва, підлягають задоволенню.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

У силу ст. ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Згідно із абз. 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З урахуванням наведених положень закону право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у порядку, встановленому законодавством. Отже, за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання прав на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. ст. 1296-1299 ЦК України питання про право на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Установлено, що підставою для звернення до суду ОСОБА_4. та ОСОБА_3 стала неможливість оформити спадщину, яка відкрилась після смерті батька ОСОБА_7, оскільки зникли правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки; попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Усупереч вимогам ст. ст. 10, 57, 60, 137, 212, 213 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи позивачів та не вжив заходів для з'ясування дійсних обставин справи.

На порушення зазначених норм процесуального права суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував обставини справи, не витребував від нотаріуса копію спадкової справи, не з'ясував, чи є перешкоди у позивачів для оформлення нотаріусом права на спадщину, а саме - відсутність у них правовстановлюючих документів на спадкове майно і неможливість їх подання. Ця обставина підлягала встановленню судом.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відсутність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину вирішального значення при вирішенні спору немає і сама по собі не може бути підставою для відмови у позові.

Зазначене є порушенням права на справедливий судовий розгляд, передбачений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 та визнаючи спільною сумісною власністю будівельні матеріали, суд апеляційної інстанції не врахував, що обов'язок доведення тієї обставини, що в період з січня 2004 року по січень 2013 року виконувались будівельні роботи з ремонту садового будинку і його облаштування та будівництво господарських і побутових будівель та споруд внаслідок спільних трудових чи грошових затрат ОСОБА_5. та ОСОБА_7, покладається на ОСОБА_5

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Суд апеляційної інстанції не навів у рішенні правову оцінку доказів, які надані ОСОБА_5 та які свідчили б про доведеність позовних вимог.

Зокрема, суд апеляційної інстанції не зазначив у рішенні, які докази свідчать про те, що в період з 2004 по 2013 рік були здійснені будівельні роботи з ремонту садового будинку і його облаштування та будівництво господарських і побутових будівель та споруд, та що ці поліпшення були вчинені за кошти та з участю ОСОБА_5

При цьому суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив джерело доходів ОСОБА_5 на час проведення ремонтно-будівельних робіт, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів.

Встановлення вказаних обставин має важливе значення для вирішення спору.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 06 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: В.С. Висоцька

Л.М. Мазур

В.А. Нагорняк

Т.О. Писана