Судове рішення а-939 від 23.09.2009

Судове рішення #5005766

ОРИГІНАЛ

справа № 2-а-939

2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2009 р. Тростянецький районний суд Сумської області у складі

Головуючого-судді - Шевченка В.С.

при секретарі - Долі Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

До

Управління Пенсійного Фонду України в Тростянецькому районі

про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги та поновлення пропущеного строку для звернення до суду,

в с т а н о в и в :

09.04.09 р. до суду звернулася позивачка, мотивуючи свої вимоги тим, що вона має статус дитини війни і, відповідно до ст. 6 розділу 2 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” №2195-ІV від 18.11.2004 р., щомісячно, починаючи із січня 2006 року, має право на отримання соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка зазначає, що всупереч вимогам Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп, управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі не здійснило перерахунок пенсії. Згідно наведеного позивачкою розрахунку УПФ недонарахувало та не сплатило за період 2006-2008 років 4471 грн. 20 коп., які позивач просив нарахувати на її користь та поновити пропущений строк для звернення до суду.

Позивачка, яка була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, у якій просила розглянути справу у її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, подав заяву, у якій просив розглянути справу у відсутності представника відповідача та додав до справи письмове заперечення, де зазначено, що дійсно пенсії дітям війни мають підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком, проте, відповідно до ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, який передбачає механізм цих виплат, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Вимоги позивача щодо сплати підвищення до пенсії за період з 1.01.2006р. по 31.12.2006р. є безпідставними, оскільки ст. 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 р.” було передбачене поетапне запровадження у 2006 р. виплат дітям війни, установлених ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, та у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Урядом не було визначено указаного порядку, підвищення пенсії дітям війни у 2006 р. не було запроваджено.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” п.12 ст. 71 припинено дію ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”. Однак і після визнання рішенням Конституційного суду України від 09.07.07 р. № 6-рп/2007 неконституційними положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якими припинена дія норми закону про виплату соціальної допомоги дітям війни, механізм реалізації положень ст. 6 Закону № 2195 був відсутній, тому в УПФ не було підстав проводити такі виплати.

Крім того, п. 41 розділу 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії, або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. Дана доплата позивачеві виплачується у повному обсязі. У письмовому запереченні також зазначено, що УПФ в Тростянецькому районі діяло у межах повноважень, у порядок та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, та звертає увагу суду на пропущений позивачем річний строк звернення до суду з зазначеним позовом.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка є дитиною війни, що підтверджується посвідченням пенсіонера, де мається вказана відмітка (а.с.5).

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії, або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права й свободи гарантуються, і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів, або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього закону, було зупинено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. по справі № 6-рп/2007 визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими зупинено пільги, компенсації, передбачені ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно п. 41 розділу 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії, або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. Дане підвищення у вищенаведеному розмірі позивачці виплачується щомісячно, починаючи із січня 2008 року (а.с.13).

Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. було визнано неконституційними вищевказані положення Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Таким чином, судом встановлено, що всупереч вимогам ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ст. 22 Конституції України, соціальна грошова допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком позивачці не виплачувалась.

Конституцією України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй (ст. 8). Принцип верховенства права передбачає, що всі підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати за своїм змістом Конституції України.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії, установлені дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (ст. 48 Конституції України), який не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85, п. 19 ч. 1 ст. 92 Конституції України надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність у позивача права вимоги через законодавчу неурегульованість питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” із огляду на наступне.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова у розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Суд вважає також безпідставними посилання відповідача на відсутність у позивача права вимоги через законодавчу неурегульованість питання щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, і те, що такий розмір не може бути визначений згідно ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. З огляду на принцип законності, закріплений ст. 9 КАС України, відповідно до ч.7 якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.

Таким чином, мінімальний розмір пенсії необхідно визначати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік.

Згідно ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому, у даному випадку рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії в часі і задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період із 01.01.07 р. по 08.07.07 р. та із 01.01.08 по 21.05.08 р. не підлягають.

Так, порушення прав позивача було не триваючим, яке припинилося 01.01.2008 р., а відбувалося періодично - кожного місяця, починаючи з 09.07.2007 р. Позивачка звернулася з позовом в суд 09.04.2009 р., а тому, враховуючи річний строк звернення до суду, права позивачки підлягають захисту з 09.04.2008 р.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Доводи щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, тому суд вважає, що позивач пропустив його без поважних причин, а тому вимоги позивача щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі проведення їй нарахування щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за період із 09.07.07 року по 31 грудня 2007 року не підлягаю задоволенню.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач у 2008 році щомісячно отримує добавку до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести нарахування позивачеві соціальної допомоги у розмірі 20% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за період із 22.05.08 року і по день постановлення судового рішення, а не по листопад місяць, як просить позивач. Саме в цій частині суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог, заявлених позивачем, з метою повного захисту його прав та інтересів, про захист яких він просить, у відповідності до ч. 2 ст. 11 КАС України, та враховуючи періодичність вказаних платежів і те, що порушення прав позивача триває до цього часу.

Одночасно, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача у частині стягнення на його користь щомісячної державної соціальної допомоги на 2006 рік, оскільки дана виплата була обмежена Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, положення якого були діючі та рішення Конституційним судом України щодо неконституційності норм вищенаведеного закону не приймались.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної допомоги до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення “Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в Тростянецькому районі доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 11, 70, 71, 100, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Тростянецькому районі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни” та поновлення пропущеного строку для звернення до суду задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Тростянецькому районі Сумської області.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Тростянецькому районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”, та провести відповідні виплати, починаючи з 22.05.2008 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Тростянецький районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, із подачею копії апеляційної скарги до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі.

Суддя Тростянецького

районного суду: В.С.Шевченко

Постанова виготовлена суддею і має силу оригіналу.

КОПІЯ