Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

29 березня 2010 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Франовської К.С.

ОСОБА_1, ОСОБА_2

при секретарі судового

засідання ОСОБА_3

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Володарсько- Волинського районного суду від 18 лютого 2009 року у справі за позовом підприємства „Володарсько-Волинський кооперативний ринок”

Володарсько- Волинського районного споживчого товариства до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, -

встановила:

У листопаді 2008 року підприємство „Володарсько-Волинський кооперативний ринок „ Володарсько-Волинського районного споживчого товариства звернулось в суд з позовом до бувшого директора цього підприємства ОСОБА_4 про відшкодування шкоди в сумі 1200 грн., з підстав, передбачених ст.1166 ЦК України, посилаючись на те, що відповідач, одержавши під звіт для придбання для підприємства автопричіпу, автопричіп дістав у приватну власність, а за підзвітні кошти не відзвітувався.

У січні 2009 року позивач змінив позовні вимоги, доповнив клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом порушеного права та просив задовольнити позов з підстав, передбачених ст.ст. 130,134 КЗпП, посилаючись на те, що відповідач повинен нести повну матеріальну відповідальність за нормами трудового законодавства.

В лютому 2009 року позивач збільшив позовні вимоги на 123 грн.45 коп., посилаючись на те, що для реєстрації автопричепа відповідач взяв вказану суму з каси ринку по видатковому касовому ордеру і не повернув їх.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 18 лютого 2009 року позивачу поновлено пропущений з поважної причини строк звернення до суду і позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь підприємства „Володарсько-Волинський кооперативний ринок” 1335 грн.45 коп. на відшкодування заподіяної шкоди та 81 грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

У апеляційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухваленого рішення і закриття провадження у справі з підстав порушення судом норм як матеріального, так і процесуального закону. Так, вказує відповідач, суд не дав правильної оцінки тому факту, що на поданих позивачем в обгрунтування позову фінансових документах проставлені печатки і штамп „Володарсько-Волинський ринок кооперативної торгівлі”, де у 2002 році він не працював і грошей у підзвіт не брав. На думку ОСОБА_4, суд безпідставно поновив позивачу пропущений строк звернення до суду.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що ОСОБА_4 працював директором Володарсько-Волинського кооперативного ринку з березня 1997 року. У 2004 році на базі даного підприємства районним споживчим товариством було засновано підприємство „Володарсько-Волинський кооперативний ринок” Володарсько-Волинського райСТ (а.с.31).

Згідно наказу № 48 від 18 липня 2002 року ОСОБА_4 вибув у відрядження з 19 липня 2002 року в м. Шепетівку на ВАТ „ Шепетівський завод культиваторів” (а.с.27).

На підставі наказу № 48 ОСОБА_4 видано посвідчення про відрядження, яка належним чином оформлена і підтверджує перебування ОСОБА_4 19 липня 2002 року у м.Шепетівці (а.с.4).

Як вбачається з копії касового ордеру № 201 від 18.07.2002 року ОСОБА_4 одержав у бухгалтерії кооперативного ринку під звіт 1200 грн., що підтвердив власним підписом (а.с.3). Згідно авансового звіту, кошти використані на придбання автопричіпу (а.с.7 зворот).

Придбання ОСОБА_4 автопричіпу на ВАТ „Шепетівський завод культиваторів” 19.07.2002 року підтверджено накладною №894 (а.с.4)

Таким чином, судом встановлено, що відповідач, дійсно одержав у бухгалтерії підприємства під звіт для придбання автопричіпа 1200 грн., за які відзвітувався, подавши накладну, видану продавцем.

Оскільки згідно свідоцтва про реєстрацію автопричепа ЮС № 213962, виданого Коростенським МРЕВ УДАІ 27 вересня 2002 року власником транспортного засобу автопричіп ШЗК 06 Турист є ОСОБА_4, на підставі рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 жовтня 2008 року автопричіп витребувано у підприємства і передано ОСОБА_4

4.11.2008 року в порядку виконання судовіого рішення ( а.с.5) .

Відтак, сума 1200 грн., одержана відповідачем під звіт, є боргом, а ОСОБА_4 має дебіторську заборгованість перед підприємством, оскільки оприбуткований і постановлений на баланс підприємства на підставі фінансово-бухгалтерських документів автопричіп з балансу знятий згідно згаданого судового рішення.

Обгрунтованими є позовні вимоги щодо відшкодування за рахунок відповідача витрат на реєстрацію придбаного автопричепа , одержаних по видатковим касовим ордерам ( а.с. 49, 55,56, 57 )

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані ст.ст.130,134 КЗпП України.

Статтею 134 п.2 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Такими разовими документами є накладна №894 та касові ордери №201 та №253.

В процесі розгляду справи ОСОБА_4 жодного з названих документів не оспорив, клопотання про призначення графічної експертизи підпису у фінасово-бухгалтерських документах не заявляв.

Доводи відповідача про фальшивість доказів у зв”язку із тим, що на них проставлені відпитки печатки та штампу підприємства, якого не існує, судом перевірені і визнані безпідставними.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність позову і ухвалив рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307,308, 313-314ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Володарсько-Волинського районного суду від 18 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців з дня набрання нею законної сипи.