Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

15 червня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Франовської К.С.,

суддів Худякова А.М., Товянської О.В.

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1,

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову судді Олевського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2009 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області провизнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -

встановила:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просив визнати неправомірними дії відповідача в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 (далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідача недовиплачену грошову допомогу у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва , як особі, що постійно проживає в зоні посиленого радіологічного контролю (ст..37 Закону №796-Х11) за період з 1 жовтня 2008 року по 1 жовтня 2009 року в сумі 1803 грн.50 коп.

В обґрунтування позову зазначив, що є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії, працює і проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11. Проте відповідач, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховує та виплачує їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.

Постановою Олевського районного суду від 26 листопада 2009 року позов задоволено частково. Постановлено визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації в частині виплати ОСОБА_2 щомісячної грошової допомоги у зв»яку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва не у відповідності із СТ..СТ.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації на користь ОСОБА_2 1803 грн.50 коп. грошової допомоги по ст..37 Закону № 796-Х11 .

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову і ухвалити нову про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати, керуючись Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати ^ особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також зазначає, що Управління праці та соціального захисту не є розпорядником коштів, не має відповідних рахунків для перерахування коштів для соціальних виплат, а окрім того, на думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки не передбачалось бюджетне фінансування виплат у визначених Законом розмірі.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні посиленого радіологічного контролю - в розмірі 30% від мінімальної зарплати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, постійно проживає у м.Олевську , яке віднесено до зони посиленого радіологічного контролю (4,6), та має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як свідчать довідки на а.с.5 позивачу виплачувалась грошова допомога в порядку ст..37 Закону в розмірі 1 грн. 60коп., тобто, не у передбачених Законом розмірах, а у твердій сумі, встановленій Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст..ст.37 Закону № 796-Х11.

Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв»язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статтія 37 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст..1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski v. Poland? 1996рік,Azinas v Cypru, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000рік).

Таким чином, реалізація права громадян на одержання соціальних виплат, розмір яких визначений законом, не може залежати від наявності бюджетних асигнувань.

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обгрунтованість постанови не перевіряється.

За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації відхилити.

Постанову Олевського районного суду від 26 листопада 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному . порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.