Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

21 червня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Франовської К.С.,

суддів Широкової Л.В.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_2,

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційні скарги ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області та ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2009 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області та ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області про

стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -

встановила:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду із позовною заявою, у якій просила визнати неправомірними дії відповідачів в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. ст.37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 (далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідача ОСОБА_3 соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації недовиплачені грошову допомогу у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва , як особі, що постійно проживає на території радіоактивного забруднення ( ст.37 Закону №796-Х11) в сумі 1973 грн.20 коп. та з ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України у Олевському районі підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на радіоактивно забрудненій території в сумі 9866 грн.00 коп.

В обґрунтування позову зазначила, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 -ї категорії , проживає на радіоактивно забрудненій території у зоні гарантованого добровільного відселення і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11.

Проте відповідачі, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати

з мінімальною заробітною платою, нараховують та виплачують їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.

Постановою Олевського районного суду від 01 грудня 2009 року позов задоволено . Постановлено визнати дії ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації в частині виплати позивачу щомісячної грошової допомоги у зв»яку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та доплати до заробітної плати не у відповідності із ст.ст.37, та ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у Олевському районі в частині виплати позивачу підвищення до пенсії не у відповідності до ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправними.

Стягнуто з ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації на користь позивача 1973грн.60 коп. заборгованої грошової допомоги по Ст..37 Закону № 796-Х11 та 9866 грн.00 коп. заборгованого підвищення до пенсії в порядку ч. 2 ст.39 цього ж Закону.

В апеляційній скарзі відповідач УПСЗН Олевської райдержадміністрації просить скасувати постанову і ухвалити нову про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати, керуючись Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також зазначає, що ОСОБА_3 праці та соціального захисту не є розпорядником коштів, не має відповідних рахунків для перерахування коштів для соціальних виплат, а окрім того, на думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки не передбачалось бюджетне фінансування виплат у визначених Законом розмірі.

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у Олевському районі порушує питання про скасування постанови в частині визнання дій УПФ неправомірними та стягнення заборгованості підвищення до пенсії, посилаючись на те, що висновок суду про неправомірність дій УПФ є неправильним, оскільки при призначенні пенсій УПФ керується Законом „’’Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та іншими нормативними актами лише у випадках, передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідач вказує на те, що не є розпорядником коштів на виплату вказаних коштів, і що кошти ПФ не входять до складу Державного бюджету. Крім того, спірні соціальні виплати нараховувались і виплачувались в межах бюджетних асигнувань, виходячи з реальної можливості Державного бюджету України.

Апеляційні скарги задоволенню не підлягають , приймаючи до уваги наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40% від мінімальної зарплати.

Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що громадянам, які є непрацюючими пенсіонерами і проживають у зоні гарантованого добровільного відселення пенсія підвищується в розмірі однієї мінімальної зарплати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категоріїї (а.с.5) , непрацюючою пенсіонеркою, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 ,яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як свідчать матеріали справи, позивачці виплачувалась грошова допомога в порядку ст..З7 Закону в розмірі 2 грн.10 коп. і підвищення до пенсії в сумі 5грн.20 коп., тобто, не у передбачених Законом розмірах, а у твердих сумах, встановлених Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст..ст.37,39 Закону № 796-Х11.

Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв»язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

. Відповідно до ст.,1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski V. Poland, 1996рік,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.

За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області та ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 04 січня 2010 року відхилити.

Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.