Справа № 22-ц-400/2009 Головуючий по 1-ій інстанції: Бурда В.Б.
Категорія: 6 Суддя-доповідач: Дубровна В.В.
УХВАЛА
іменем України
01 квітня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого: Маслова В.О.,
суддів: Дубровної В.В., Сибільової Л.О.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
та осіб, які беруть участь у справі -ОСОБА_1, його представника - адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 лютого 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради, треті особи: КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю по Сумській області, про визнання права власності на самочинне зведену будівлю,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 02 лютого 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про повне задоволення заявлених ним позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зведення літньої кухні проводилась на його земельній ділянці, за його кошти, без порушення прав відповідача як співвласниці земельної ділянки та у відповідності до діючих державно-будівельних норм, що стверджується висновком будівельно-технічного дослідження. Цим дослідженням встановлено також відповідність самочинної будівлі вимогам ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», до змісту яких включені санітарні і протипожежні норми, тобто зведений самочинний об'єкт також відповідає санітарним та протипожежним вимогам. Вважає, що відсутність будь-яких заперечень від третьої особи по справі, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, щодо порушень архітектурних норм свідчить також про відповідність об'єкту їх вимогам.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та його представника, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини садиби (житлового будинку А-І, житлової прибудову А-ІІ, кухні теплиці Д, огорожі № 1-2 та земельної ділянки площею 937 кв.м.) АДРЕСА_1. Власником іншої 1/2 частини садиби є ОСОБА_3.
У вказаній садибі позивачем всупереч вимогам ч.1 ст.24, ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій», ст.18 Закону України «Про основи містобудування» без виготовлення та погодження проекту будівництва, отримання дозволу на початок будівельних робіт та попереднього погодження з виконавчим комітетом Сумської міської ради збудовано літню кухню Д1-ІІ, яка є двоповерховою цегляною будівлею, із зовнішніми розмірами 9,0м х 6,6м., в якій розташовані приміщення: коридор «3» площею 5,7 кв.м., сауна «4» площею 5,0 кв.м., кімната для відпочинку «5» площею 21,7 кв.м.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, місцевий суд виходив з того, що позивачем належним чином не доведено обставини замовлення проекту на будівництво, погодження і затвердження його у встановленому порядку, одержання ним у встановленому законом порядку дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на проведення будівельних робіт, введення об'єкту в експлуатацію та його державну реєстрацію, а також, що проведеними роботами не порушуються містобудівні, санітарні та протипожежні норми, і права інших осіб.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно оцінив докази в їх сукупності та ухвалив рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст.376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.29 Закону України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року №1699-ІІІ дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.
Згідно зі ст.18 Закону України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року №2780-ХІІ закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Згідно з п.1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
З урахуванням обставин справи та положень вищенаведених нормативних актів колегії суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач мав здійснити передбачений чинним законодавством комплекс заходів, а саме: замовити робочий проект на будівництво, погодити і затвердити його у встановленому порядку, одержати дозвіл Інспекції ДАБК у Сумській області на виконання будівельних робіт, ввести об'єкти будівництва в експлуатацію і зареєструвати їх в КП “Сумське міське БТІ”, а у зв'язку з не дотриманням позивачем процедури отримання дозволів та погоджень у суду не було достатніх підстав для задоволення позову.
Твердження апелянта про те, що висновок спеціаліста одночасно підтверджує відповідність самочинно зведеного об'єкту вимогам будівельних, санітарних та протипожежних норм, колегія суддів також вважає непереконливим через те, що для оформлення усієї проектно-будівельної документації на об'єкт нерухомості необхідно отримати комплекс дозволів та погоджень від органів архітектури, санітарного та пожежного нагляду, а висновок будівельно-технічного дослідження не може бути тим документом, який замінює зазначені погодження.
Доводи апелянта про те, що відсутність будь-яких заперечень від третьої особи по справі - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю щодо порушень архітектурних норм свідчить також про відповідність об'єкту їх вимогам, є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки в матеріалах справи міститься відгук інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області на позов ОСОБА_1, в якому вказується, на порушення позивачем процедури отримання необхідних дозвільних документів, а визнання в судовому порядку права власності на самочинно зведені об'єкти нерухомості не дають її власнику право на експлуатацію таких об'єктів без прийняття їх в експлуатацію в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, всупереч ст.60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, апелянт не надав доказів на підтвердження того, що відповідачі порушують його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням викладеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, для зміни чи скасування постановленого у справі судового рішення.
Керуючись ст.ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: