ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа № 917/154/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю

прокурора - Нечволод П.В., посвідчення № 026878 від 21.07.2014

представника МОУ - Фівкін Г.М., за довіреністю № 220/871/д від 17.11.2014

представника ДП МОУ "Укрвійськбуд" - Голодюк Є.Ф., за довіреністю № 08/15 від 02.09.2015

представника ТОВ "Укрінвестгруп" - Коваленко О.В., за довіреністю б/н від 02.03.2015

представника ПАТ "Діамантбанк" - Людкевич Х.Є., за довіреністю б/н від 03.03.2015

представника Фонду держаного майна України - Антонюк В.М., за довіреністю № 5 від 05.01.2015

представники 2-го, 3-го, 4-го відповідачів - не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військового прокурора Полтавського гарніз (вх. №4161 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.15 у справі № 917/154/15

за позовом Військового прокурора Полтавського гарнізону

в інтересах держави в особі:

Міністерства оборони України

Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"

до ТОВ "Укрінвестгруп"

ПП "Укрбізнесконсалтінг"

ФО-П ОСОБА_6

Приватного підприємства "ЧІК"

ПАТ "Діамантбанк" в особі Дирекції ПАТ "Діамантбанк" в м. Харкові

про визнання за державою права власності на нерухоме майно та витребування шляхом вилучення нерухомого майна

ВСТАНОВИЛА:

Заступник військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп", Приватного підприємства "УкрБізнесКонсалтінг", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, Приватного підприємства "ЧІК", Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про визнання за державою в особі Міністерства України права власності на нерухоме майно, а саме нежитловий будинок - літера "А-2", загальною площею 763,2 кв.м. по АДРЕСА_1 і витребування шляхом вилучення від відповідачів часток власності у нежитловому будинку - літера "А-2", загальною площею 763,2 кв.м. та передачі майна державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі філії державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "Полтавська філія", посилаючись на незаконне відчуження з державної власності нежитлового будинку - літера "А-2", загальною площею 763,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (майно Збройних сил України).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 у справі № 917/154/15 (суддя Кульбако М.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Військовий прокурор Полтавського гарнізону звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 у справі № 917/154/15, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Як підставу для скасування рішення першої інстанції по справі, прокурор зазначає, що судом рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Прокурор при цьому зазначає про те, що відчуження державного майна, а саме: нежитлового будинку - літера «А-2», цегляного, загальною площею 763,2 м2, шляхом укладання біржової угоди від 28.08.2012, відбувалось поза волею та без участі власника, тобто держави під час фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд». Крім того, прокурор посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Полтавське бюро технічної інвентаризації, оскільки у вказаної юридичної особи містяться правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно, документи, що визначають частку власності кожного з відповідачів.

ПП "Укрбізнесконсалтінг" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому вважає, що апеляційна скарга Військового прокурора Полтавського гарнізону задоволенню не підлягає. Відповідач зазначає, що спірне майно вибуло із власності за волею ДП МОУ «Укрвійськбуд». За договором купівлі-продажу нерухомості від 28.08.2002 і на момент укладання цього правочину не було жодних обмежень щодо його укладання. Таким чином, відповідач вважає, що наявність у діях власника волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України. Також, відповідач вказує на відсутність документів, що підтверджують виникнення та існування права власності на спірне нерухоме майно.

ТОВ "Укрінвестгруп" також надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що подана Військовим прокурором Полтавського гарнізону апеляційна скарга не підлягає задоволеню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2014 у справі № 917/154/15 є безпідставними та необґрунтованими. ТОВ "Укрінвестгруп" зазначає, що спірне майно не може бути у нього витребувано з усіх приведених позивачами в межах цієї справи підстав, посилаючись на те, що він на законних підставах є власником виділеної в натурі частини нежитлового приміщення.

Міністерства оборони України надало пояснення по суті апеляційної скарги Військового прокурора Полтавського гарнізону, в яких вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач при цьому зазначає, що факт вибуття спірного майна з володіння держави в особі позивачів поза її волею та за недійсною угодою є встановленим належними доказами та наявні правові підстави для його витребування, в зв'язку з чим вважає, що прокурором вибрано належний спосіб захисту. Просить задовольнити апеляційну скаргу Військового прокурора Полтавського гарнізону, скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

МПП "ЧІК" у відзиві на апеляційну скаргу з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає її незаконною та такою, що не підлягає задоволенню, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. МПП "ЧІК" посилається, зокрема, на те, що спірне майно було набуте підприємством на публічних торгах, воно не перебувало у власності державного підприємства МОУ «Укрвійськбуд» та не відчужувалось за біржовою угодою філії «Київська ресурсна палата» Товарної біржі «Західно-уклаїнська біржа нерухомості» від 28.08.2012 ТОВ «Імідж». Станом на час розгляду справи інші відповідачі є власниками майна, а прокурором не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі є власниками саме того майна, вимога про витребування якого заявлена.

ПАТ "Діамантбанк" в особі Дирекції ПАТ "Діамантбанк" в м. Харкові надало відзив на апеляційну скаргу, в якому наводить доводи в спростування позиції, викладеній прокурором в апеляційній скарзі. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. ПАТ "Діамантбанк" посилається на безпідставність позовних вимог, оскільки ПАТ "Діамантбанк" є правомірним власником майна, право власності на нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку, і зазначені угоди недійсними не визнавались. Також відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутній правовстановлюючий документ позивача на спірне нерухоме майно, що повністю нівелює право останнього на звернення до суду з вимогами про витребування майна. Крім того, ПАТ "Діамантбанк" посилається на сплив позовної давності для звернення з даним позовом.

20.08.2015 прокурор військової прокуратури Полтавського гарнізону звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Полтавське бюро технічної інвентаризації.

Також, в судовому засіданні 20.08.2015 виникло питання щодо залучення в якості третіх осіб Фонду державного майна України та Кабінету міністрів України.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заявлених клопотань про залучення у справі третіх осіб, оскільки, відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути залучені до участі у справі до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про залучення до участі у справі третьої особи подані після прийняття рішення по справі, відповідні клопотання не містить в собі обґрунтувань щодо того, яким чином рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань прокурора щодо залучення, в якості третіх осіб у справі Полтавське бюро технічної інвентаризації, Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 розгляд справи відкладено на 06.10.2015.

06.10.2015 представник Фонду державного майна України звернувся до суду з клопотанням про залучення Фонду державного майна України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні даного клопотання та зазначає, що в судовому засіданні 20.08.2015 судом апеляційної інстанції відхилено клопотання прокурора щодо залучення, в якості третьої особи Фонду державного майна України, як необґрунтоване та безпідставне.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників ПП "Укрбізнесконсалтінг", ФО-П ОСОБА_6, Малого приватного підприємства "ЧІК", за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши прокурора та уповноважених представників присутніх сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом до господарського суду, прокурор в обґрунтування позовних вимог про визнання за державою в особі Міністерства України права власності на нерухоме майно, а саме нежитловий будинок - літера "А-2", загальною площею 763,2 кв.м. по АДРЕСА_1, послався на нікчемність біржової угоди від 28.08.2002 року №28-02/12 договору купівлі-продажу нерухомості, укладеної між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" та ТОВ "Імідж". Прокурор стверджує, що незаконне відчуження з державної власності нежитлового будинку - літера "А-2", загальною площею 763,2 кв.м. по АДРЕСА_1 відбулося поза волею та без участі власників під час фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд". Крім того, прокурор зазначає, що біржова угода від 28.08.2002 року №28-02/12 (відчуження спірного нежитлового будинку) є нікчемною, так як немає її нотаріального посвідчення, а також з посилається на те що біржову угоду уклав гр. ОСОБА_7, що діяв за довіреністю, виданою гр. ОСОБА_8, який не мав повноважень на вчинення будь-яких дій від імені ДП МОУ "Укрвійськбуд", оскільки він ніколи не призначався в установленому порядку керівником ДП МОУ "Укрвійськбуд".

На підтвердження права власності прокурором надано копію Свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна площею 860,5 кв.м. від 29 січня 1999 року.

Крім того, прокурор просив витребувати у Приватного підприємства "УкрБізнесКонсалтінг" частку власності 1/1; фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 частку власності 39/50; Приватного підприємства "УкрБізнесКонсалтінг" частку власності 11/50; Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп" частку власності 1/1; Малого приватного підприємства "ЧІК" частку власності 1/1; Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" частку власності 1/1, у нежитловому будинку, Літера "А-2", цегляному, загальною площею 763.2 кв.м.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що станом на час розгляду справи МПП "ЧІК", ПАТ "Діамантбанк" є власниками майна, яке не належало до державного. Станом на час розгляду справи інші відповідачі є власниками майна, а прокурором не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі є власниками саме того майна, вимога про витребування якого заявлена. Також, судом встановлено відсутність жодних інших документів (технічної документації), які могли б свідчити про те, що відчужене за біржовою угодою майно площею 763,2 кв.м. є саме майном, зазначеним в наданому свідоцтві від 29.01.1999 року - прокурором не надано. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами належність майна, яке перебуває станом на час розгляду справи у власності відповідачів до державного майна станом на час укладення біржової угоди, не надано обґрунтування вимог до кожного з відповідачів, а тому позов не підлягає задоволенню.

З висновками суду першої інстанції про відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, в контексті приписів ст. ст. 215, 220, 388, 392 ЦК України, предметом доказування у даній справі є факт наявності або відсутності у позивачів такого права та підстав для витребування майна у його законних власників.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до ст. 387 та ч.З ст. 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Виходячи з матеріалів справи, за Державою Україна було зареєстроване первісне право власності на нерухоме майно, а саме нежитловий будинок - літера «А-2», загальною площею 763.2кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. відповідно до Свідоцтва про право власності № 220 від 11.06.2002.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 01.12.1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтави Міністерства оборони України на підставі акту приймання-передачі основних засобів вищевказане нерухоме майно було передано до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Згідно п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2002р. № 1282 «Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил» передача військового майна оформляється актом приймання-передачі за зразком згідно з додатком, який складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується відповідно органом, уповноваженим управляти державним майном, самоврядною установою і організацією або органом місцевого самоврядування, яким передається військове майно.

Відповідно до п. 15 вищевказаної Постанови Право органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього настає з дня затвердження акта приймання-передачі.

Вказаний акт приймання-передачі був затверджений 29.03.1999 року НРВіКБЗС - начальником Головного Управління РВіКБ Міністерства оборони України, тобто було передано від одного суб'єкта до іншого за погодженням та з особистої волі Міністерства оборони України (1-го позивача).

Разом з тим, слід зазначити, що згідно преамбули Статуту ДП «Укрвійськбуд», це підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (Орган управління майном).

Згідно п.п. 2.2., 4.1., 4.2., 4.4. Статуту ДП «Укрвійськбуд» підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Пунктом 6.1. Статуту ДП «Укрвійськбуд» також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України).

Отже, виходячи з вищевикладеного, з урахуванням п.п. 2.2., 4.1., 4.2., 4.4. Статуту підприємства ДП «Укрвійськбуд», спірне майно було передано ДП «Укрвійськбуд» для здійснення діяльності підприємства, саме визначеної Статутом цього підприємства.

Водночас, ч. 1 ст. 134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою арбітражного суду м. Києва від 06.11.2000 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд». В межах процедури санації ДП «Укрвійськбуд» (2-м позивачем) 28.08.2002 року було укладено біржову угоду № 28-02/12, за якою спірне майно перейшло у власність ТОВ «Імідж».

Отже, ДП «Укрвійськбуд», володіючи спірним майном на праві повного господарського відання, розпорядився ним на свій розсуд, здійснивши його відчуження за біржовою угодою на користь ТОВ «Імідж». Таке відчуження, незалежно від законності дій продавця, не можна вважати таким, що здійснено поза волею власника.

Продавцем нежитлового будинку Літера «А-2», цегляний, загальною площею 763,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі Довідки-характеристики № 3705, виданої Полтавським БТІ 18.07.2002 р. на підставі Свідоцтва про право власності № 220 від 11.06.2002 р. (дублікат)) виступав ДП «Укрвійськбуд» в особі ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності АВН № 864155 від 20.09.2000 року.

Твердження позивачів про те, що гр. ОСОБА_7 не мав законних повноважень на будь-які дії від імені 2-го позивача, так як ніколи не призначався в установленому порядку його керівником, є необґрунтованим та не підтверджується жодними доказами. В свою чергу, повноваження ОСОБА_7 були визначені не керівною посадою, а довіреністю, правоздатність сторін та їх вповноважених представників встановлено біржею під час укладення біржової угоди (п. 15 Біржової угоди № 28-02/12 від 28.08.2002 року).

При цьому, жодних доказів, які б свідчили про вчинення 2-м позивачем дій щодо оскарження цього правочину матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Проте, як встановлено господарським судом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-6-43/234 та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-6-43/234 вже встановлений факт схвалення правочину: кошти, отримані від відчуження майна були використані 2-м позивачем на погашення заборгованості перед кредиторами.

Наведені обставини також свідчать про відсутність підстав підстави вважати, що майно вибуло із з володіння ДП МОУ «Укрвійськбуд» поза його волею.

Колегія суддів також звертає увагу, що на момент подачі позову до суду в матеріалах справи був відсутній будь-який правовстановлюючий документ позивача - Міністерства оборони України на спірне майно, зокрема Свідоцтво про право власності №220 від 11.06.2002 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, до суду надано копію іншого правовстановлюючого документу, а саме Свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна площею 860,5 кв.м. від 29.01.1999 року.

Господарським судом також встановлено, що жодних інших документів (технічної документації), які могли б свідчити про те, що відчужене за біржовою угодою майно площею 763,2 кв.м. є саме майном, зазначеним у наданому Свідоцтві від 29.01.1999 року, ані прокурором, ані позивачами не надано.

Отже відсутність будь-якого правовстановлюючого документу позивача на спірне майно повністю нівелює право останнього на звернення до суду з вимогами про витребування майна в силу ст. 388 ЦК України.

Аналіз норми ст. 388 ЦК України зумовлює висновок, що для її застосування та витребування майна у добросовісного набувача заявником відповідного позову має бути серед іншого доведено існування наступної сукупності фактів: відсутність у особи, в якої набувач придбав майно, права на його відчуження та факт вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно передано у володіння, не з їхньої волі.

Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів».

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України добросовісним є такий набувач, який не знав і не міг знати того, що придбав майно в особи, яка не мала права відчужувати спірне майно.

З цього приводу у п. 10 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що тільки тоді, коли судом буде встановлено, що набувач знав або міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі і те, що продавець не мав права відчужувати майно і це могло свідчити про недобросовісність набувача, це може бути підставою для задоволення позову про витребування майна.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Таким чином, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника поза його волі.

При цьому, можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним, і від того, чи придбане майно набувачем відплатно або безвідплатно.

Втім, наявні факти та документи вказують про відсутність означеної сукупності обов'язкових для витребування майна умов, оскільки майно вибуло із власності за волею Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», опосередкованою біржовою угодою № 28-02/12 від 28.08.2002 і на момент укладення цього правочину не було жодних обмежень щодо її укладення.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жоден з правочинів щодо відчуження нежитлового будинку Літера «А-2», цегляний, загальною площею 763,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до цього часу не визнаний судом недійсним.

Твердження позивачів про нікчемність Біржової угоди № 28-02/12 від 28.08.2002 через відсутність її нотаріального посвідчення та посилання на норми Цивільного кодексу України є необґрунтованими та незаконними.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. набув чинності з 1 січня 2004 року. Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 р., цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки біржова угода № 28-0/12 між ДП МОУ «Укрвійськбуд» та ТОВ «Імідж» укладена 27.08.2002, тобто до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України, то на неї поширюється законодавство, чинне на момент її укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р.

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР (зі змінами та доповненнями від 08.10.1999 р.), нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Стаття. 55 Закону України «Про нотаріат» (в ред. від 10.01.2002 р.) не містить імперативної норми щодо нотаріального посвідчення угод про відчуження майна.

Крім того, ч. 2 ст. 15 закону України «Про товарну біржу» передбачено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, а в силу положень ч. 4 ст.15 цього ж Закону угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Також необхідно звернути увагу, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-6-43/234 (на яку посилається Військовий прокурор Полтавського гарнізону) вже встановлений факт правомірності погашення заборгованості за рахунок відчуження майна ДП МОУ «Укрвійськбуд». Так, суд встановив наступне: «що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов'язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов'язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку».

Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 р. у справі № 24/612-6-43/234 колегія суддів Вищого господарського суду України встановила, що справа про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» підлягає припиненню відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто якщо боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами.

Зазначені обставини спростовують твердження прокурора та позивачів про те, що провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» було припинено у зв'язка з встановленням факту фіктивного банкрутства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплені і в ст. 321 ЦК України.

Повага до права власності закріплена і у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 р., ратифікованих Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р. «ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Судом встановлено, що ТОВ "Укрінвестгруп" на законних підставах є власником виділеної в натурі частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 25.12.2006, право власності на нерухоме майно належним чином зареєстроване 29.12.2006 КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор».

Також, ПАТ "Діамантбанк" є правомірним власником майна на підставі договору купівлі-продажу №370 від 21.02.2007р. та договору №371 від 21.02.2007р., право власності на нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку, і зазначені угоди недійсними не визнавались.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Мале приватне підприємство "ЧіК" є також правомірним власником майна на підставі свідоцтва від 02.06.2000 року (зареєстроване в реєстрі за №1193) та свідоцтва від 02.06.2000 року (зареєстроване в реєстрі за №1194) виданого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_9, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997р. № 1448 "Про затвердження Положення про проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна", на підставі затвердженого нотаріусом акта про проведення аукціону (публічних торгів). Зазначене дає підстави прийти до висновку про те, що спірне нерухоме майно, було набуте МПП «ЧіК» на публічних, торгах, не перебувало у власності ДП МОУ «Укрвійськбуд» та не відчужувалось за біржовою угодою від 28.08.2002 р.

Також, ПП "Укрбізнесконсалтінг" на законних підставах є власником виділеної в натурі частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Імідж" та ПП "Укрбізнесконсалтінг" та зареєстрованого на Українській універсальній біржі за № Н-8 від 12.11.2004 р. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 22.11.2004р. по справі № 2/2 зазначений договір купівлі-продажу визнаний дійсним; за ПП "Укрбізнесконсалтінг" визнано право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 765,0 кв.м. КП ПБТІ "Інвентаризатор" зареєстровано право власності на придбане майно (Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5633121 від 30.11.2004р., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також належності обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову.

Однак, враховуючи встановлені судом обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що прокурором та позивачами не доведено належними доказами факту порушення його законних прав з боку відповідачів, ані наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, не законними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 у справі № 917/154/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Військового прокурора Полтавського гарнізону не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військового прокурора Полтавського гарнізону залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 у справі № 917/154/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 12 жовтня 2015 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.