Справа №: 2-158-10

2-158-10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2010 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області

в складі: головуючого-судді Маринчука М.П.

при секретарі Дехканбаєвій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Оксанинська сільська рада, Уманського р-ну, Черкаської обл., про визнання заповіту недійсним, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним вказуючи на те, що 16.12.2004 р. секретарем Оксанинської сільської ради, Уманського р-ну, Черкаської обл. ОСОБА_3 посвідчено заповіт ОСОБА_4, яким вона заповіла ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, розміром 4,4171 га, розташовану в адміністративних межах Оксанинської сільської ради.

Позивач вказує, що ОСОБА_4 померла 18.04.2005 р. Про наявність цього заповіту він дізнався нещодавно.

ОСОБА_1 зазначає, що заповіт суперечить вимогам чинного законодавства оскільки ОСОБА_4 була інвалідом по зору першої групи, а тому посвідчення заповіту повинно було відбуватися при свідках чого зроблено не було.

Просить визнати заповіт недійсним на підставі ст.ст. 202, 203, 225 ЦК України.

В судовому засіданні позивач підтримав свій позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та поясипв суду, що він є головою правління ВАТ „Уманьпиво”, яке в свою чергу орендує землю по селах Уманського району.

Померлу ОСОБА_4 він не пам’ятає однак пам’ятає, що вона зверталась до нього про надання грошової допомоги, яку він їй надавав. Вважає, що в неї не було можливості повернути грошові кошти, то зробила заповіт на земельну ділянку. Про те, що ОСОБА_4 зробила заповіт на нього йому стало відомо тільки під час розгляду справи в суді.

Представник Оксанинської сільської ради ОСОБА_3 пояснила суду, що вона дійсно посвідчувала заповіт, який робила ОСОБА_4 па земельну ділянку.

ОСОБА_3 пояснила, що хоч ОСОБА_4 і мала документ про те, що є інвалідом по зору, однак сама рухалась, торгувала у своїй торговій точці про що всі в селі знають. В сільську раду ОСОБА_4 також сама прийшла під час оформлення заповіту і сама власноручно його підписала перед цим прочитавши його. Просить у позові відмовити.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він є головою Оксанинської сільської ради, Уманського р-ну, Черкаської обл. і сім’ю ОСОБА_4 знає давно, ще з 80-х років.

Свідок пояснив, що він бачив ОСОБА_4 не раз як вона торгувала продуктами харчування у недозволених місцях, а так як у неї не було на це ще і дозволу, то він робив їй зауваження щоб вона не здійснювала незаконну торгівельну діяльність. Що стосується заповіту на землю, то він особисто переконував ОСОБА_6 в сільській раді в тому, щоб вона не робила заповіт на землю, але вона його не послухалась і вчинила вказаний правочин в його присутності та в присутності інших жителів села.

Вислухавши учасників процесу, свідка, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

ОСОБА_4 є матір’ю позивача ОСОБА_1

Відповідно до розпорядження Уманської райдержадміністрації № 306 від 18 листопада 2003 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4,4171 га в адміністративних межах Оксанинсьхої сільської ради, Уманського району, Черкаської області для ведення особистого селянського господарства.

Ще за свого життя, ОСОБА_4, 16.12.2004 р. на вказану земельну ділянку зробила заповіт на ОСОБА_2. Заповіт посвідчено секретарем Оксанинської сільської ради ОСОБА_3, а також зареєстровано.

Заповідачу при складанні заповіту було роз’яснено норми цивільного законодавства.

Із змісту заповіту видно, що його зміст ОСОБА_4 прочитано та поставлено особисто свій підпис.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Стаття 1234 ЦК України приписує, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім випадків, передбачених ч. З, 4 цієї статті.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 володіла правом повної цивільної дієздатності, своє право на заповіт здійснювала особисто і обмежень на вчинення таких дій не мала.

Посилання позивача на ст.ст. 202, 203, 225 ЦК України, як на підставу своїх позовних вимог не є обґрунтованими.

Згідно з вказаною статтею недійсним може бути визнаний правочин, вчинений повністю дієздатною особою, але в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, оскільки, вчинений в такому стані, не відповідає загальним вимогам чинності правочину, волевиявленню учасника правочину.

Позивачем не надано суду доказів такого стану ОСОБА_4 під час свого заповідального розпорядження.

Судом не встановлено також порушень щодо форми та посвідчення заповіту.

На думку суду не є обґрунтованими і посилання позивача на те, що оскільки ОСОБА_4 була інвалідом першої групи по зору а тому не могла бачити заповіт, так як вказана обставина не може свідчити про її психічний стан, який давав би підстави вважати, що в момент вчинення заповіту вона не усвідомлювала значення своїх дій.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Суд вважає, що сам по собі заповіт свідчить про добровільний намір ОСОБА_4 вчинити такий правочин оскільки вона сама прийшла з цією метою до сільської ради, доказів протилежного позивачем ненадано.

Надані відповідачем розписки про позичання коштів свідчать про те, що ОСОБА_4 сама їх писала та підписувала.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що позивачем не надано доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а тому у позові необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 1233-1235, 1247, 1251, 1257 ЦК України ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК І України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 про недійсність заповіту ОСОБА_4 І відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області про що може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення заяву про апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий: М.П. Маринчук