ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2006 р. | № 18/532 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого | Кочерової Н.О. |
суддів: | Рибака В.В. Черкащенка М.М. |
розглянув касаційну скаргу | закритого акціонерного товариства “Науково-виробнича і комерційна фірма “Мета” |
на постанову | від 20.04.2006 Луганського апеляційного господарського суду |
у справі | № 18/532 господарського суду Луганської області |
за позовом | закритого акціонерного товариства “Науково-виробнича і комерційна фірма “Мета” |
до | відкритого акціонерного товариства “Механізатор” |
про | стягнення 101 373 грн. |
за участю представників сторін:
від позивача Кіяшко О.П. дов. № 006 від 03.01.2006
від відповідача не з’явилися
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2005 року закрите акціонерне товариство “Науково-виробнича і комерційна фірма “Мета” пред’явило в суді позов до відкритого акціонерного товариства “Механізатор” про стягнення інфляційних в сумі 80056,25 грн. та три проценти річних в розмірі 21316,75 грн., а всього 101373 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначало, що відповідач своєчасно не оплатив вартість виконаних робіт в сумі 157901,88 грн. у зв’язку з чим відповідно до ст. 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України повинен сплати інфляційні нарахування за весь час прострочення та три проценти річних з простроченої суми.
В грудні 2005 року позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути інфляційні в розмірі 53212,93 грн. та річні в розмірі 20132,49 грн., а всього 73345,42 грн. за період з травня 2000 року по червень 2004 року.
При цьому зазначив, що перебіг строку позовної давності для пред’явлення позивачем вказаної вимоги почався в серпні 2004 року, після сплати відповідачем боргу в повному обсязі.
Рішенням господарського суду Луганської області від 12.01.2006 (суддя Корнієнко В.В.) в позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, господарський суд виходив з того, що 21.04.2003 року сплинув строк позовної давності за основною вимогою, а тому сплинув і за додатковою.
Постановою Луганського апеляційного господарського від 20.04.2006 (судді: Медуниця О.Є. –головуючий, Баннова Т.М., Єжова С.С.) рішення скасовано.
Позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Механізатор” 22 911,56 грн. інфляційних нарахувань, 7895,09 грн. трьох відсотків річних.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що посилання суду першої інстанції на сплив строку позовної давності 21.04.03 є помилковим, оскільки позивачем у 2000 році було здійснено всі необхідні дії для захисту свого порушеного права.
Враховуючи вимоги ст. 214 ЦК УРСР, зазначав, що наведена норма передбачає спеціальну відповідальність, яка не ототожнюється з неустойкою, штрафами і є самостійним (а не додатковим) засобом захисту цивільних прав.
При цьому зазначив, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за період грудень 2002 року –липень 2004 року, виходячи з дати погашення боргу і дати виникнення права на інфляційні нарахування згідно строку позовної давності, є обґрунтованими, оскільки боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Відмовляючи в позові в частині стягнення інфляційних і річних за період з травня 2000 року по листопад 2002 року, господарський суд виходив з їх необґрунтованості.
В касаційній скарзі закрите акціонерне товариство “Науково-виробнича і комерційна фірма “Мета” просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і задовольнити позов (з урахуванням зменшення позовних вимог) і стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 53212,93 грн. та річні в розмірі 20132,49 грн., а всього 73345,42 грн., посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
В даному випадку спірні правовідносини виникли на підставі ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України, відповідно до яких боржник, що прострочив грошове зобов’язання (у зв’язку з невиконанням рішення суду) повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Як встановлено господарськими судами і вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі договору провів реконструкцію нежитлового приміщення на суму 157901 грн. У зв’язку з несплатою відповідачем боргу позивач звернувся до нього з претензією № 68 від 12.04.00 яка була визнана боржником листом б/н від 28.01.00 в повній сумі. На підставі ст.8 АПК позивач направив банку відповідача платіжну вимогу № 163 від 09.06.00 для безспірного списання суми боргу з розрахункового рахунку в банку боржника. Платіжна вимога не була виконана банком через відсутність грошових коштів на рахунку відповідача. Рішенням від 12.09.00 по справі № 8/235 арбітражним судом Луганської області у зв’язку з неможливістю виконати вимогу позивача через банк, звернено стягнення на майно відповідача на суму 157901,88 грн. 07.11.00 виконавчою службою відкрито виконавче провадження за наказом № 8/235. Тривалий час наказ суду не виконувався виконавчою службою через наявність податкової застави (на все майно та майнові права відповідача) та у зв’язку із відмовою виконавчої служби накласти арешт на грошові кошти боржника, як це просив стягувач. Луганський господарський суд ухвалою від 24.06.04 по справі № 8/235 встановив, що 15.06.04 усе рухоме майно та майнові права боржника звільнені від податкової застави та зобов’язав виконавчу службу провести всі передбачені ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження” дії по виконанню наказу арбітражного суду Луганської області № 8/235 від 02.10.00. На виконання зазначеного наказу арбітражного суду виконавча служба перерахувала позивачу стягнені суми: 03.07.04 –67998 грн., 13.08.04 –89903,88 грн.
Діюче законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з наявністю судового рішення чи відкриттю провадження по його примусовому виконанню.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України (ст.214 ЦК УРСР) оскільки остання передбачає, що боржник який прострочив грошове зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає, що Луганський апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних є обґрунтованими.
Відповідно до ст.71 ЦК УРСР та ст. 256 ЦК України строк позовної давності –це строк протягом якого порушене право особи може бути захищено судом.
Враховуючи, що претензія позивача з його основними вимогами була повністю визнана відповідачем 28.01.00, знаходилась на виконанні в банку боржника, а 12.09.00 задоволено позов позивача та звернено стягнення на майно відповідача через неможливість виконання банком платіжної вимоги позивачу № 163, що знаходилась на виконані в картотеці № 2, а також, що 07.11.00 відкрито виконавче провадження за наказом № 8/235, Луганський апеляційний господарський суд правомірно прийшов до висновку, що порушене право було захищене позивачем у 2000 році, оскільки останнім було здійснено всі необхідні дії для його захисту, отже строк позовної давності не сплинув.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом 18.11.2005, строк позовної давності за його вимогами сплинув за період який передує 18.11.2002, у зв’язку з чим апеляційним господарським судом підставно задоволені позовні вимоги щодо стягнення річних в сумі 7895,09 грн. і інфляційних в сумі 22911,56 грн. за період грудень 2002 року –липень 2004 року.
За таких обставин, прийнята у справі постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, підстав для її скасування не вбачається.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду і не заслуговують на увагу.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Науково-виробнича і комерційна фірма “Мета” залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 у справі № 18/532 без змін.
Головуючий Н.Кочерова
Судді: В.Рибак
М.Черкащенко