Справа № 755/5613/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"13" травня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Антипової Л.О.

при секретарі Філімоновій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору.

В обґрунтування зазначених вимог, позивач посилається на те, що він 17 липня 2012 року передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000 євро (еквівалент 45599,40 грн.) та 12800 грн. як завдаток на придбання автомобіля. В подальшому відповідач в обумовлений строк автомобіль не придбав, всіляко ухилявся від зустрічей. 28.06.2014 року було оформлено розписку, в якій відповідач зобов'язався повернути борг до 14 липня 2014 року, однак на час звернення до суду відповідач не повернув кошти.

Крім того, неправомірні дії відповідача завдали позивачу великих страждань, внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних із порушенням нормального способу життя, в необхідності вживання додаткових зусиль для організації свого життя та постійних пошуків розмов та зустрічей з відповідачем.

В судове засідання позивач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов просив задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач своє право на участь у судовому засіданні не використав, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Повідомлення про причини неявки до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заочний розгляд справи відбувається за відсутності відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, на підставі ухвали про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що між позивачем та відповідачем 28.06.2014 року було укладено договір позики, на підтвердження якого останнім було складено розписку.

Відповідно до договору позики ОСОБА_2 взяв у позивача суму у розмірі 2000 євро та 12800 гривен та зобов'язався повернути зазначену суму в строк до 14.06.2014 року.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У встановлений строк, відповідач суму боргу у розмірі 2000 євро та 12800 грн. не повернув.

За період з серпня 2014 року до лютого 2015 року позивачем нараховано 3% річних у розмірі 2483,26 грн.

Ураховуючи те, що відповідачем сума боргу за договором позики не повернута, позов в частині стягнення основного боргу з відповідача на користь позивача у розмірі 2000 євро (еквівалент 45599,40 грн.) та 12800 грн., 3% річних у розмірі 2483,26 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Разом з тим, позов в частині стягнення 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частина 1 ст. 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У п. 5 зазначеної постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен, з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 зазначеної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказів того, що внаслідок неправомірних дій відповідача завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї, що призвело до захворювання, суду не надано.

До того ж, між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини.

Наслідки порушення договору позики передбачені ст. 1050 ЦК України.

Зазначеною статтею не передбачено відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення умов договору позики позичальником.

Виходячи з наведеного, правових підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, немає.

Ураховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 611,08 грн. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 223, 224 ЦПК України, ст. ст. 23, 526, 625, 1046, 1047, 1049, 1050, 1167 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 євро, еквівалент суми 45599,40 (сорок п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. та 15507,26 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сім) грн. суми основного боргу та 3 % річних.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 611,08 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя