09.11.10 ,
Апеляційний суд Херсонської області
м. Херсон, вул. 295 Херсонської стрілецької дивізії, 1а, 73000, (0552) 45-47-78
Справа №22ц-6905 2010 р. Категорія: 21
Головуючий в 1-й інстанції Кравченко І.М.
Доповідач - Воронцова Л.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року листопада місяця «09» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Стародубця М.П.
суддів: Воронцової Л.П., Пузанової Л.В.
при секретарі: Остренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 19 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, -
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вище зазначеним позовом.
В його обгрунтування посилався на те, що в лютому 2009 року він дізнався, що укладений 06 березня 2003 року договір, як він вважав довічного утримання, є договором дарування належного йому на праві власності будинку №53 «а» по вул.Івана Франка в смт.Білозерці Херсонської області - відповідачу у справі ОСОБА_4
Вважає даний договір недійсним, оскільки в результаті зловмисної домовленості відповідача та його матері, було введено його в оману з метою протиправного заволодіння житловим будинком.
На підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, просив визнати договір недійсним.
Рішенням Білозерського районного суду від 19 липня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права просив його скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду матеріалами справи в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія судців вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, 6 березня 2003 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2, належний йому на праві особистої власності будинок №53-а, розташований в смт.Білозерка Херсонської області по вул.Івана Франка (а.с.5), що підтверджується договором дарування посвідченим Білозерською державною нотаріальною конторою 06.03.2003 року за р.402.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи договір дарування будинку недійсним, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилався позивач як на підставу визнання правочину недійсним.
Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, що відповідно до положень ч.І п.п.2, 3, 4 ст.309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду.
Оспорюваний позивачем правочин укладено 06.03.2003 року, тому відповідно до положень п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року редакції), до спірних правовідносин застосовуються норми ЦК УРСР (1963 року редакції), тому позивач необгрунтовано послався на норми ЦК України, як підставу задоволення позовних вимог, а суд в порушення норм матеріального права застосував закон, який не регулює спірні правовідносини.
Разом з тим, зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що він оспорює договір дарування будинку на підставі введення його в оману, щодо суті договору, оскільки він вважав і була домовленість з колишньою дружиною щодо укладення договору довічного утримання їхнім сином ОСОБА_4
Тому спірні правовідносини врегульовані ст.57 ЦК УСРС (1963 року) відповідно до ч. 1 якої, угода, укладена внаслідок обману насилля, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений вчинити на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом держаної чи громадської організації.
В роз'ясненнях, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», зазначено, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК, суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволенні при доведеності фактів обману, насильства, погрози, тощо і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Під обманом в таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Як вбачається з матеріалів справи, в поясненнях, даних позивачем у судовому засіданні 05.08.2009 року, він зазначав, що дружина умовила його «переписати, переоформити» будинок на сина (а.с.54). Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили, що зі слів позивача та його матері їм відомо, що він подарував будинок сину ОСОБА_7.
Пояснення ОСОБА_3А стосовно того, що при укладенні спірного договору він був без окулярів, тому не зміг ознайомитися з його змістом, доказами не стверджені, тому до уваги не можуть бути прийняті,
Твердження позивача, про те, що підписуючи договір дарування вважав, що підписує договір довічного утримання, не стверджені доказами та об'єктивно неспроможні, оскільки відповідно до п.п.28, 31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод, і перевіривши, чи відповідає зміст посвідчених угод вимогам закону і дійсним намірам сторін, тому колегія судців вважає, що при нотаріальному посвідчені оспорюваної угоди державний нотаріус безсумнівно та безспірно, на виконання вимог Інструкції, роз'яснив в т.ч. позивачеві зміст і значення договору дарування будинку.
Згідно до ст.425 ЦК УРСР (1963 року), за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужував), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Зміст договору дарування не відповідає ні за суб'єктивним складом (особа відчужувача), ні за змістом характеру відносин, які склалися між відчужувачем і набувачем, ін ОСОБА_3 (відчужувач) не являвся непрацездатним на момент укладення спірного договору (49-ти років, працездатний і працюючий), і умови надання матеріального забезпечення позивачу відповідачем не обумовлювалися їх домовленістю та відповідачем таке не надавалося.
3 огляду на вище зазначене, позивач не довів факту обману, внаслідок чого було ним укладено договір дарування будинку, а не договір довічного утримання.
Окрім того, колегія судців вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, не заявлено клопотання про його поновлення та поважності причин його пропуску.
Так, відповідно до ст.71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна цавність), встановлюється у три роки.
Посилання позивача на те, що про порушення свого права він цізнався у лютому 2009 року не віцповідають обставинам справи, оскільки свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили, що про укладення саме договору дарування будинку, позивач знав з моменту підписання даного договору.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, однак їм дана неправильна юридична оцінка, суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На підставі викладеного ст.ст. 57, 425 ЦК УРСР (1963 року), керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія судців, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Бєлозерського районного суду від 19 липня 2010 року скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня вступу йото в законну силу.
Головуючий: Стародубець М.П.
Судді: Воронцова Л.П., Пузанова Л.В.