ун. № 2-334/11

пр. № 2/2608/152/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 року Святошинський районний суд м.Києва

у складі головуючого судді Кохановської З.С.

при секретарі Копчук Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Київське міське управління юстиції та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, встановлення укладення договору довічного утримання та розірвання договору довічного утримання,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 01.07.2010 року звернулась з позовом до ОСОБА_2, яким просила визнати договір дарування 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між нею та відповідачем, удаваним правочином та визнати його недійсним; встановити, що між нею та відповідачем був укладений договір довічного утримання (догляду) та розірвати цей договір; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, посилаючись на те, що вона мала намір укласти з відповідачем договір довічного утримання (догляду), а не договір дарування, який фактично було оформлено у нотаріуса. Позивачка зазначає, що відповідач та його сестра обіцяли надавати їй необхідну фізичну та матеріальну допомогу, однак своєї обіцянки не дотримались та взагалі про неї не піклувались.

02 травня 2011 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.-89).

21 січня 2012 року, у зв’язку зі смертю ОСОБА_4 та наявністю спадкоємця за законом, судом за клопотанням представника ОСОБА_5 проведено заміну позивача на її процесуального правонаступника –ОСОБА_1 (сина позивача).

Ухвалою Святошинського районного суду від 14.03.2012 р. прийнято відмову від позову в частині позовних вимог про визнання договору дарування недійсним.

В судовому засіданні представник позивача та його адвокат підтримали позовні вимоги, посилаючись на мотиви, викладені у заяві. Крім того, стверджували, що ОСОБА_4 не мала наміру безоплатно відчужувати відповідачу 1/2 частину квартири, оскільки розраховувала отримувати взамін від останнього відповідну допомогу та догляд, а тому вважала, що між нею та відповідачем укладався не договір дарування, а договір довічного утримання (догляду).

Представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що доводи позивача щодо наміру ОСОБА_4 укласти не договір дарування, а договір довічного утримання спростовуються положеннями пунктів 9, 10, 11 договору дарування, роз”ясненням приватним нотаріусом перед підписанням сторонами договору дарування дарувальнику та обдаровуваному їх права та обов’язки за цим договором, а також правові наслідки укладення ними цього договору, відсутність доказів удаваності вчиненого сторонами договору дарування.

Треті особи в судове засідання не з”явились, про день час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, всебічно та повно з’ясувавши всі обставини, що мають значення для справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 29.12.2008 р. між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровуваним) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 1302 (а.с.-14).

Відповідно до пункту 1 Договору дарування дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваному, а він приймає належну дарувальнику на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

Пунктом 10 договору дарування зазначено, що сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру, пунктом 9 спірного договору дарувальник та обдаровуваний підтвердили, що договір дарування не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, а п.11 цьго договору дарувальник стверджує, що дарування здійснено ним за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Крім цього, як вбачається з пункту 13 договору дарування нотаріус при нотаріальному посвідченні даного договору встановила дійсні наміри кожної із сторін правочину, відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов такого правочину, а також пересвідчилась в однаковому розумінні сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків.

Крім цього, як вбачається з пункту 13 договору дарування нотаріус при нотаріальному посвідченні даного договору встановила дійсні наміри кожної із сторін правочину, відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов такого правочину, а також пересвідчилась в однаковому розумінні сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків.

Отже, волевиявлення сторін договору чітко зафіксовано в його тексті, підтверджується особистими підписами сторін та не може піддаватись сумніву за відсутності відповідних на те доказів.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, позивач має довести спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин та виникнення між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Пояснення допитаних свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що особисто знали ОСОБА_4 і при спілкуванні з нею вона неодноразово скаржилась на онука (ОСОБА_2), який не надавав їй обіцяної фізичної та матеріальної допомоги не являються належними доказами для задоволення позову, оскільки відновідно ст. 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Таким чином, позивач не довів, що ОСОБА_4, укладаючи договір дарування, насправді мала намір вчинити договір довічного утримання (догляду), а також, що у неї було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження 1/2 частини квартири, а також не доведено наявності будь-яких умисних дій з боку відповідача, спрямованих на укладення договору дарування з метою приховати інший правочин.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що для задоволення позову в частині визнання договору дарування 1/2 частини квартири від 29.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, удаваним правочином відсутні правові підставі, передбачені ст. 235 ЦК України, оскільки позивачем не надано доказів, що обидві сторони, укладаючи договір дарування, бажали приховати договір довічного утримання, який вони насправді вчинили.

Щодо заявлених вимог про встановлення укладеним між сторонами договору довічного утримання, розірвання договору та визнання права власності, то вони є похідними від вимоги про визнання договору дарування удаваним, а тому суд також приходить до висновку про безпідставність наведених вимог та в задоволенні яких слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 218,235 ЦК України, ст.ст.10,11,57-60, 212-215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Київське міське управління юстиції та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, встановлення укладення договору довічного утримання та розірвання договору довічного утримання відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: